Логіка є наукою про елементарні форми, принципи і методи правильного міркування.

У деспотичному суспільстві людина, яка мислить є зайвою.

Там існують жорсткі рамки, кліше, стандарти, які підпорядковані певній ідеології. Навіщо думати, аналізувати, досліджувати, якщо є певні настанови – порушення яких карається? У тоталітарному суспільстві домінуючою є монологічна модель комунікації, де головним вважається не обмін думками, беззастережна підтримка певної точки зору. Тільки в демократичному суспільстві людині надається можливість вільно мислити, без страху висловлювати власні думки, пропонувати різноманітні варіанти вирішення проблем і обирати з них найкращий.

За сучасних умови діалогічності, права на власну думку, на раціональну суперечку суттєво змінилося ставлення до комунікації. Новий комунікативний простір потребує рівноцінних співрозмовників, які не залежать один від одного, і можуть обстоювати в комунікативних процесах власну позицію.

Однак зміна комунікативних традицій ще не означає зміни комунікантів. Культура суперечок, які можна спостерігати по телебаченню, радіо, у пресі, не витримує ніякої критики. Співрозмовники не можуть чітко і ясно висловити свою позицію, побудувати переконливу аргументацію, грамотно розкритикувати точку зору супротивника, знайти елементарні помилки як у власних текстах, так і в текстах інших людей, не володіють прийомами переконання, ведення різних типів суперечок, тощо. А для цього вони повинні вміти мислити, міркувати, а не просто повторювати раз і назавжди завчені постулати. Все це свідчить про нагальну потребу розвитку комунікативної та логічної культури сучасної людини.

Звичайно було б дуже наївно вважати, що здатність правильно мислити з’являється у людини в результаті вивчення логіки.

Оволодіння теоретичним матеріалом з логіки ще не означає, що людина зможе в реальних процесах мислення і спілкування з іншими людьми з успіхом його застосовувати. Будь-який дорослий індивід ( зрозуміло, що паталогічні відхилення не повинні братися до уваги) вміє оперувати поняттями і судженнями, доводити, робити умовиводи, тобто здійснювати інтелектуальні дії. Сукупність таких вмінь складає логічну культуру особистості. Відповідно, кожна людина, незалежно від того, вивчала вона логіку, чи ні, володіє певною логічною культурою. Генетично логічна теорія вторинна по відношенню до логічної культури, а не навпаки. Так само сукупність вмінь правильно говорити і писати, що складає культуру мовлення, стала основою для виникнення лінгвістичних дисциплін, що вивчають це явище з нормативного боку.

Донедавна вважали, що слідування логічним схемам мислення є властивість, притаманна людині, як розумній істоті (такої позиції тримались на початку ХХ ст. представники Вюрцбургської психологічної школи). Пізніше було доведено, що ці моделі є результатом складного розвитку людської психіки.

Рівень логічної культури кожної людини визначається багатьма факторами:

1) природжений потенціал;

2) соціальне середовище (подібно до того, як людина вчиться говорити, контактуючи з іншими людьми, вона вчиться і мислити);

3) логосфера (мовне середовище спілкування).

Працівникам ЗМІ необхідно чітко уявляти, що логосфера сучасного суспільства значною мірою визначається функціонуванням так званих повідомлень колективного звернення (книг, періодичних видань, теле- і радіопередач тощо). Вони не тільки є носіями якоїсь конкретної (політичної, художньої, науково-технічної) інформації, а й побічно допомагають здобувати навички мислення, привчають відтворювати різноманітні інтелектуальні операції, формують логічну культуру особистості, відповідно, і суспільства.

Очевидно, що процес формування логічної культури під впливом логосфери носить стихійний характер, не усвідомлюється людиною. Так само стихійно реалізуються логіко-операційні навички в повсякденній практиці мислення кожної людини: здійснюючи різноманітні логічні дії, ми загалом не аналізуємо їхні внутрішні механізми, не замислюємося, чи відповідають вони певним законам, чи рекомендаціям.