Ненавмисте зіставлення елементів у конструкціях з переліком

«Вийшло так, що за один рік здохла корова, а потім кінь. У тому ж році помер і батько».

Автор не бажаючи того , уподібнив батько до худоби. А винна в цьому невдала конструкція фрагмента, яка підштовхує читача до встановлення одно порядкового смислового зв'язку між елементами тексту.

Правило, яке випливає з цього:

Постановка в один ряд, "вишиковування" різнопланових елементів у перелік веде, як правило, до прирівнювання складових частин тексту.

Абітурієнт пише:

У Морозка тоді не було ідеалу в житті. У Морозка була дружна Варя.

Абітурієнт нанизував речення одне за одним, навіть не підозрю­ючи, що вони можуть бути зіставлені й порівняні. А читач встановлює відношення протиставлення, зштовхування фактів і тверджень. Що, дружина Варя - не ідеал? Чи герой вирішив відмовитися від ідеалу і замінив його на більш земними справами?

Цей хід думки читача - прояв закономірності сприйняття. А про­тиставлення, підказане автором, - у тому "не було (ідеалу) - була (Варя)". І сталося це: без протиставного сполучника. Цей стилістич­ний ефект дуже важливо уяснити редакторові.

Сплутування реального й ідеального. Інакше кажучи, нерозрізнення (в одній фразі або в одному мікротексті) реаль­ного й витвореного уявою планів.

Йдеться про переплетення контекстів, коли автор ніби забуває, про що він говорить - про світ речей чи про світ понять, і включає в своє повідомлення то фрагмент реального, тілесного, відчутного, то уявного, ірреального, вигаданого,ідеального, художньо-творчого. І це без ніяких переходів.

Методист пише: Вчителька підходить до дошки і пропонує дітям уважно прочитати зміст таблиці.

Прочитати зміст?

Зміст - це сума ідей і емоцій, тобто щось абстрактне, що не має ні фізичних вимірів, ні навіть місцезнаходження. Його можна уяви­ти, але не можна прочитати. Читають саму таблицю (як матеріальну річ, як статтю чи книгу) . Зміст же таблиці засвоюють, з ним знайом­ляться, ним оволодівають. Зміст творів журналістики слід відрізняти від предмета, об'єкта зображення.

Наприклад. Діти мають стисло переказувати зміст прочитаного, зв'язно викладати свої навчальні дії.

Але ж навчальні дії (реальне) не можна викладати, їх можна характеризувати, описувати. Викладати ж можна думки, погляди, зміст, суть чого-небудь, теорію, позицію.

У першому прикладі, отже, методист пов'язує реальні, дії з ідеальними; у другому ж – навпаки, «ідеалвзує», переводить у світ ідеального реальні дії.

Особливо часто подібне сплутування можна спостерігати у шкільних чи абітурієнтських творах. Не розрізняють персонажів художніх творів і реальних людей, зокрема автора:

«Михайло Коцюбинський увесь час дає надію Маланці Волик на одержання землі у власність».

Це дивне твердження свідчить про те, що випускника школи не навчили послідовно, в усіх випадках розрізняти реальний світ, в якому ми живемо, і художній, вигаданий, створений уявою письменника. І виходить, що письменник міг у житті зустрітися з вигаданою ним Маланкою.