Національний банк України та грошово-кредитна політика

Грошово-кредитним відносинам у ринковій економіці відведено надзвичайно важливу роль. Будь-яке їх порушення призводить до небажаних наслідків у суспільному виробництві. Саме через це в тих сучасних ринкових системах, що належать до регульованих, ці відносини перебувають під постійним контролем держави, що реалізується в його грошово-кредитній політиці. Грошово-кредитна політика — це сукупність таких заходів, що реалізуються державою і спрямовані на регулювання грошово-кредитних відносин. Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формуючи законодавчу базу, визначаючи загальну організацію функціонування кредитних структур і законодавчі основи здійснення грошової емісії та цінних паперів. Розроблена на цій основі грошово-кредитна політика з боку її практичної реалізації забезпечується центральним банком країни, який, виконуючи розроблену і затверджену політику у сфері розвитку кредитно-грошових відносин, у той же час є досить незалежним і самостійним у своїх діях.

Грошово-кредитна політика(monetary policy) – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України шляхом використання визначених Законом «Про Національний банк України» засобів і методів.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами та методами Г.к.п. є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), в т. ч. з казначейськими зобов’я­зан­нями, на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісію власних боргових зобов’язань і операції з ними.

В Україні головним суб’єктом Г.к.п. є Національний банк, який відповідно до Конституції України та Закону «Про Національний банк України» визначає та реалізує Г.к.п.

Отже, головним завданням грошово-кредитної політики НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики полягає в підтримуванні такої динаміки монетарних агрегатів, яка, водночас, задовольняє попит на гроші і не створює загрози для значної зміни цін [3, 103].

Система проведення грошово-кредитної політики визначається на основі її цілей. При цьому важливо, щоб цілі вищого рівня взаємоузгоджувалися з цілями нижчого рівня. Проміжні цілі грошово-кредитної політики можуть змінюватися відповідно до стану економіки та фази економічного циклу.

Цілі грошово-кредитної політики пов'язані з тими завданнями, які вона повинна виконати на певному етапі її здійснення. Тобто існує певна ієрархія цілей, причому, досягнення цілей нижчого рівня обов'язково повинно бути підпорядковано цілям вищого рівня. За ієрархією цілі грошово-кредитної політики поділяють на стратегічні, проміжні та тактичні. Стратегічною метою грошово-кредитної політики в сучасних економіках є забезпечення стабільності цін, повної зайнятості та зростання реального обсягу виробництва. Поточна грошово-кредитна політика орієнтується на більш конкретні або тактичні цілі, які досягаються через проведення щоденних послідовних операцій на відкритому ринку цінних паперів. Проміжні цілі грошово-кредитної політики досягаються шляхом регулювання змінних в економічній системі на річних часових інтервалах [3, 105].

Інструментарій грошово-кредитного регулювання - це сукупність заходів впливу центрального банку на грошовий та реальний сектори економіки, який складається з прийомів та методів, впровадження яких забезпечує сталий розвиток та оптимізацію існуючого стану економіки держави.

1.5. Система електронних платежів Національного банку України (СЕП)

Невід'ємним спеціалізованим елементом практично всіх економічних операцій, що стосується передачі грошової вартості в обмін на товар, послугу або фінансовий актив, є платіжні системи. Платіжну систему можна представити у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між суб'єктами господарювання, для розрахунку за платіжними зобов'язаннями, що виникають між ними. Таким чином, платіжна система – це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів.

У більшості розвинутих країн платіжна система складається з кількох самостійних систем, кожна з яких задовольняє вимоги окремої платіжної сфери. Такі системи можна класифікувати за різними характеристиками та ознаками. Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні системи відповідно до характеру здійснюваних платежів, розрізняють:

– системи міжбанківських розрахунків, які призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених виконанням платежів їхніх клієнтів або власних зобов'язань одного банку перед іншим. Для них необхідною стадією є транспортування документа між банком платника та банком одержувача за допомогою однієї із систем електронних міжбанківських розрахунків. Найчастіше – це СЕН, але можливі варіанти двосторонніх кореспондентських відносин між банками «А» та «В», міжнародних платіжних систем тощо. Характерним для цих розрахунків є відображення їх на кореспондентських рахунках банків – учасників розрахунків. Джерелом надходження міжбанківських платіжних документів у СЕН може бути як ОДБ банку, так і розрахунковий центр ВПС;

– внутрішньобанківські платіжні системи створюються, щоб забезпечити найбільш сприятливі умови щодо проходження платежів між установами, що належать до однієї групи. При цьому розрахунки виконуються через систему кореспондентських рахунків у центральній установі, яка виступає як банк банків відповідної структури. Всередині структури може також створюватися єдиний центр для виконання клірингу та розрахунків;

– системи «клієнт-банк» використовуються банками, які пропонують платіжні послуги своїм клієнтам на базі сучасних технологій. В умовах конкуренції банки змушені розробляти спеціальні ділові і ринкові стратегії використання платіжних послуг, вирішуючи, чи спроможні вони конкурувати в обмеженому секторі ринку платіжних послуг і пропонувати клієнтам більш широкий їх набір. Однією з перших у цьому плані була американська система телефонної оплати рахунків, яка однак, не отримала поширення через інертність споживачів, які не бажають змінювати існуючі форми розрахунків. Нині все більшого поширення набуває банківське обслуговування вдома, або «домашній банк» – комплекс послуг щодо надання клієнтам банків фінансової інформації, а також здійснення за їх ініціативою різних банківських трансакцій з передаванням інформації телефонними каналами або через двосторонню систему кабельного телевізійного зв'язку;

– системи масових платежів широко використовуються у розвинених державах світу. Незважаючи на те, що традиційні безготівкові платіжні інструменти (чеки, платіжні доручення тощо) достатньо розповсюджені, останнім часом усе ширше впроваджується система масових (споживчих) платежів з використанням пластикових карток. У цих системах задіяні кредитні картки, дебетні картки, «електронні гаманці», а також картки для отримання грошей з банківських автоматів.

Платіжна система України складається з таких компонентів:

– системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України;

систем автоматизації роботи банків (так звані програмні комплекси «Операційний день банку». Це програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо));

– внутрішньобанківських платіжних систем – програмно-технічного комплексу з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об'єднання) та, можливо, іншими банківськими установами поза межами СЕН;

– систем «клієнт-банк» для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі, що дозволило практично уникнути затримки платежів на міжбанківському рівні.

Перспективним є також використання таких компонентів системи електронного переказу фінансових послуг, як:

– система масових платежів із використанням пластикових карток;

– система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках.

Необхідними елементами ефективно функціонуючих платіжних систем є:

– нормативно-правова база, що регулює платіжні відносини, має створювати сприятливі умови для забезпечення потреб нормального функціонування платіжної системи;

– бухгалтерська і технологічна модель є основним операційним механізмом здійснення платежів, що ґрунтується на принципах бухгалтерського обліку і звітності, включає платіжні інструменти та механізми переказу коштів;

– технологічна інфраструктура є основою життєздатності платіжної системи. Вона включає, зокрема, програмні та технічні засоби обробки та передачі даних, обслуговуючий персонал тощо;

– захист інформації як сукупність програмно-технічних, нормативно-правових, адміністративно-організаційних засобів.

Сучасними платіжними системами, здебільшого, керує банківський сектор. Платіжні системи виконують функцію передачі потоку інформації, який містить деталі платежу, і безпосередньо переказу грошових коштів. У платіжній операції можна виділити такі основні елементи:

– зобов'язання, яке необхідно виконати;

– сторону, що здійснює платіж (платника);

– сторону, яка отримує платіж (одержувача);

– інструмент платежу;

– одного або кількох фінансових посередників (як правило, це банки), які переказують кошти, списуючи необхідну суму з рахунку платника і зараховуючи її на рахунок одержувача.

При здійсненні платежів використовують різні платіжні інструменти: готівка, картки, платіжні доручення, векселя тощо. Відтак, платіжний інструмент характеризується:

– своєю формою (традиційно поширені у минулому паперові за формою платіжні інструменти поступаються місцем пластиковим карткам або електронним повідомленням);

– засобами захисту та підтвердження справжності (замість традиційного підпису все ширше застосовують персональні ідентифікаційні номери, паролі або електронні підписи);

кредитовим чи дебетовим характером дії. При кредитовому переказі платник передає своєму банку розпорядження продебетувати його рахунок і перерахувати кошти на рахунок одержувача платежу після чого кошти зараховуються на рахунок одержувача. При дебетовому переказі одержувач платежу віддає банку платника (на підставі повноважень, наданих йому платником) розпорядження на списання коштів з рахунку платника, переказ цих коштів одержувачу платежу та їх зарахування на рахунок останнього.

Ефективна платіжна система, що передбачає визначені права й обов'язки користувача, має зменшити фінансовий ризик. В ідеалі правила функціонування платіжної системи слід укласти таким чином, щоб вони спонукали учасників цієї системи зводити ризик до мінімуму. Хоча в певний момент може виникнути конфлікт між витратами на впровадження цих правил та очікуваними втратами від ризику.

Існує кілька підходів до вирішення проблеми обмеження фінансового ризику. Найбільш розповсюдженими у платіжних системах розвинутих країн є два підходи:

– перший – спрямований на обмеження обсягу розрахунків;

– другий – на забезпечення надійності розрахунку.

Крім цих двох підходів, що безпосередньо спрямовані на управління масштабами ризику, існує також можливість регулювання ймовірності настання ризику за допомогою попереднього відбору учасників системи. При цьому можна виходити не лише з критеріїв фінансової позиції учасників. А й з їх технічних та операційних можливостей і обсягу їх розрахункових платежів. Ще одна альтернатива, що може вплинути на організацію системи, пов'язана з можливістю нагляду за платіжною поведінкою учасників, чий критичний фінансовий стан відомий. Таким чином, політика управління ризиками в окремій платіжній системі тісно пов'язана із загальною політикою банківського нагляду.

Контрольні питання

1. Дайте визначення поняттям «банк» та «банківська система».

2. В чому полягає взаємозв’язок між окремими частинами банківської системи?

3. Яку роль відіграють комерційні банки в банківській системі?

4. В чому полягає завдання та роль НБУ в економіці країни?

5. Які функції виконує банківська система України?

6. Чому для практики має важливе значення розмежування понять «банки» і «небанківські фінансові інститути»?

7. Назвіть функції Національного банку України.

8. Яку побудову має банківська система і чим вона відрізняється від банківських систем інших країн?

9. В чому полягає головне завдання НБУ?

10. Які кредитні установи беруть участь у емісії депозитарних грошей?

11. Як потрібно змінити норму обов’язкових резервів, якщо потрібно збільшити масу грошей в обігу?

12. Чи може НБУ в порядку банківського нагляду обмежити кредитну діяльність комерційних банків?

Тестові завдання

1. Формування нової банківської системи України розпочалось :

а) із побудови незалежної суверенної держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України;

б) із побудови незалежної суверенної держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України та Закону України “Про економічну самостійність України”;

в) із прийняття Декларації про державний суверенітет України та Закону України “Про економічну самостійність України”.

2. Банківська система включає :

a) всі фінансово-кредитні установи;

б) виключно банки;

в) сукупність фінансових посередників грошового ринку;

г) вірні відповіді а і в.

3. Хто встановлює норми обов’язкових резервів?

a) КМУ;

б) НБУ;

в) комерційний банк.

4. Банк – це:

а) юридична особа, яка має виключне право здійснювати у сукупності такі операції: залучати у вклади грошові кошти юридичних та фізичних осіб, розміщувати ці кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкривати та вести рахунки фізичним та юридичним особам;

б) юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучати у вклади грошові кошти юридичних та фізичних осіб, розміщувати ці кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкривати та вести рахунки фізичним та юридичним особам.

5. Яким чином НБУ здійснює регулювання маси грошей в обігу?

a) шляхом зміни норми обов’язкових резервів;

б) шляхом зміни облікової ставки;

в) вірні відповіді а і б.

6. Хто здійснює контроль та нагляд за банківською діяльність?

а) Верховна Рада;

б) Кабінет Міністрів України;

в) Національний банк України.

г) вірні відповіді б і в.

7. В чому полягає суть ключової функції НБУ?

а) розробка і реалізація державної грошово-кредитної (монетарної) політики;

б) зберігання централізованого золотовалютного запасу;

в) емісія грошей.

8. В чому полягає основне завдання НБУ?

а) зберігання золотовалютного запасу;

б) емісія грошей;

в) забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

9.Національний банк України – це:

а) особливий центральний орган державного управління;

б) банк першого рівня, основною функцією якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

в) особливий центральний орган державного управління основною функцією якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

г) всі відповіді вірні.

10. Як банкір держави НБУ виконує такі операції:

а) веде рахунки державних установ та відомств;

б) здійснює за дорученням уряду емісію та розміщення на ринку нових випусків державних цінних паперів;

в) купує державні цінні папери на вторинному ринку для свого портфеля та вживає заходів щодо підтримки курсу цих паперів;

г) видає та приймає від комерційних банків готівку.