Тема 13. Стратегічний аналіз як основа прийняття стратегічних управлінських рішень

13.1. Методи і критерії прийняття стратегічних управлінських рішень

Всі управлінські рішення, які приймаються менеджерами, можуть бути умовно поділені на декілька видів: організаційні, компромісні, інтуїтивні, рішення, що базуються на судженнях, раціональні рішення.

Організаційні рішення – це вибір, який має зробити керівник для того, щоб виконати покладені на нього обов’язки. Мета організаційного рішення полягає у забезпеченні просування підприємства до поставлених стратегічних цілей.

У багатьох випадках управлінські рішення за своєю природою є компромісним рішенням, тобто вибором такої альтернативи, що мінімізує потенційні ризики. Наприклад, фінансовий директор може погодитися знизити ставку оголошених дивідендів для того, щоб профінансувати рекламну компанію фірми, пов’язану з проштовхуванням нового товару.

Керівники часто приймають інтуїтивні рішення, тобто вибір, зроблений лише на підставі відчуття того, що він правильний. Якщо інтуїтивні моменти присутні у процесі прийняття стратегічних рішень, то оцінити його ризик досить важко. У будь-якому випадку інтуїтивне рішення вважається набагато ризикованішим, ніж рішення, побудоване на судженнях, вибір, обумовлений знанням або нагромадженим досвідом.

Найвищий пріоритет з погляду ефективності мають раціональні рішення, які обґрунтовуються за допомогою об’єктивного аналітичного процесу і не залежать від минулого досвіду, якщо побудовані на судженнях.

Якість управлінського рішення – це сукупність параметрів рішення, які відповідають визначеній меті управління і забезпечують реальність її досягнення.

Якість управлінського рішення може оцінюватися за такими параметрами:

¨ показником ентропії, тобто кількісної невизначеності проблеми. Якщо проблема формулюється тільки якісно, без кількісних показників, то ентропія наближається до нуля. Якщо всі показники проблеми вимірюються кількісно, показник ентропії наближається до одиниці;

¨ ступенем ризику вкладення інвестицій;

¨ імовірністю реалізації рішення з показників якості, витрат і термінів здійснення;

¨ ступенем адекватності теоретичної моделі фактичним даним, на підставі яких вона була розроблена.

Метою стратегічного підходу до прийняття стратегічних рішень є підвищення ступеня об’єктивності і забезпечення врахування всіх важливих даних у комплексі.

13.2. Прийняття стратегічних рішень в умовах визначеності

Стратегічний аналіз факторів зовнішнього середовища, які можуть розглядатися як можливості чи загрози для підприємства в майбутньому, може здійснюватися на основі певних гіпотез, які можна поділити на дві категорії:

1) гіпотези про однозначні очікування майбутнього стану зовнішнього середовища (стан визначеності);

2) гіпотези про множинні очікування майбутнього стану зовнішнього середовища (стан невизначеності).

Вибір певної гіпотези перед початком аналізу обумовлюється рядом міркувань, пов’язаних з метою, наявністю інформації та вимогами до результатів аналізу.

Якщо було обрано гіпотезу про прийняття стратегічних рішень на основі однозначних очікувань майбутнього стану зовнішнього середовища, дослідник може по-різному будувати процес дослідження. Відмінність між різними підходами полягає у визначенні цілей аналізу. Це можна подати наступним чином:

1. Визначається одна головна мета – в цьому випадку ця мета задається у вигляді екстремуму, а оптимальне рішення можна знайти, визначивши варіант, за якого максимізується (або мінімізується) цільова функція при дотриманні певних обмежень або додаткових цілей.

2. Визначаються декілька цілей – в цьому випадку можуть застосовуватися різні методи: а) аналіз затрат і результатів, або матриця прийняття рішення; б) метод парних порівнянь (АНР-метод). Частіше застосовується аналіз затрат і результатів, оскільки цій метод дозволяє за допомогою відносно простих дій вибрати найкращий варіант вирішення комплексної проблеми незалежно від її економічного змісту. На практиці не існує єдиного алгоритму або моделі аналізу затрат і результатів. Можна виділити лише загальні етапи його проведення:

1) формулювання проблеми;

2) визначення і опис альтернатив;

3) визначення впливу кожної альтернативи на поставлені цілі (кількісні або якісні);

4) вибір альтернативи з найвищою відносною цінністю.

Розглянемо кожен з цих етапів. Процес формування проблеми, який передбачає визначення цільових критеріїв (Z), повинен спрямовуватися на включення в модель аналізу всіх необхідних умов, без яких проблема не може бути вирішена. Якщо хоча б одна з обов’язкових умов не виконується, то відповідна альтернатива не може розглядатися. Наприклад, для реалізації інвестиційного проекту повинні бути дотримані всі законодавчі умови. Якщо ця умова не виконується, проект не може бути реалізований, незважаючи на рівень його привабливості.

Для інших цільових умов визначаються вагові коефіцієнти (коефіцієнти важливості цільових критеріїв) (q_i), загальна сума значень яких має дорівнювати 1.

Далі необхідно визначити низку альтернатив (А_і), які мають взаємно включати одна одну і кількість яких повинна бути не менше трьох. Оцінка альтернатив здійснюється окремо для кожної цілі (W_ij) в балах (за 10-ти бальною шкалою), після чого визначається зважена оцінка (W_ij * q_i).

Для вибору альтернативи з найвищою відносно цінністю для кожної з них розраховується сума зважених оцінок (ΣW_ij * q_i), з яких вибирається найбільша.

Лекція 18

13.3. Прийняття стратегічних рішень в умовах обмеженої

інформації та невизначеності

Кожне стратегічне управлінське рішення пов’язане з певним ризиком. Ризик – це невід’ємна частина процесу управління, його неможливо уникнути, але можна і потрібно враховувати. Аналіз ризику, пов’язаного зі стратегічними управлінськими рішеннями, може здійснюватися за двома сценаріями: 1) за аналогією; 2) за допомогою структурного аналізу. Обидва сценарії передбачають ґрунтовне дослідження мети і природи управлінського рішення, але за методикою відрізняються.

Аналіз стратегічних управлінських рішень за аналогією застосовують тоді, коли підприємство відносно давно працює у певній галузі, яка вважається стабільною; реалізуються типові інвестиційні проекти; стиль керівництва ґрунтується більшою мірою на внутрішніх стандартах і т.п. У цьому випадку критеріями для аналізу ризику управлінських рішень можуть бути результати аналогічних рішень, прийняті в минулі роки.

Другий сценарій полягає в тому, що кожне стратегічне управлінське рішення підлягає глибокому структурному аналізу. При цьому виходять з припущення, що типових ситуацій в управлінні не буває і треба шукати нестандартні способи оцінки для кожного стратегічного рішення.

Аналіз ризику під час прийняття управлінських рішень здійснюють у такій послідовності:

1) визначення зовнішніх і внутрішніх факторів, які збільшують або зменшують ступінь ризику;

2) аналіз впливу виявлених факторів;

3) оцінювання різних видів ризику за двома підходами:

а) визначення фінансової доцільності (ліквідності);

б) визначення економічної доцільності (ефективності вкладених коштів);

4) встановлення допустимого ступеня ризику;

5) аналіз стратегічних рішень з погляду допустимого ступеня ризику;

6) розробка заходів щодо зниження ступеня ризику.

На практиці розрізняють якісний і кількісний аналіз ризику.

Якісний аналіз ризику є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції в економічних питаннях. Його головна мета – визначити чинники ризику, сфери ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики.

Кількісний аналіз ризику – це кількісне визначення ступеня окремих ризиків на певний стратегічний проект, а також загальної ризикованості проекту. Оскільки будь-яке стратегічне рішення пов’язане з реалізацією того чи іншого проекту, ризик проекту є предметом уваги менеджерів під час прийняття рішення.

Стратегічний аналіз у більшості ситуацій, що виникають через необхідність прийняття стратегічних управлінських рішень в умовах обмеженої інформації, проводиться з метою вибору оптимального варіанта серед можливих альтернатив. При цьому повинні існувати певні якісні й кількісні критерії, згідно з якими має проводитися вибір. Процес прийняття оптимального рішення можна описати досить простою послідовністю етапів:

1) визначення мети рішення;

2) визначення можливих варіантів вирішення проблеми;

3) визначення можливих результатів кожного рішення;

4) оцінка кожного результату;

5) вибір оптимального рішення на основі поставленої мети.

Для деякої формалізації прийняття рішень в умовах невизначеності найчастіше застосовують теорію ігор і статистичних рішень.

Теорія ігор – це математична теорія конфліктних ситуацій. Завдання цієї теорії – розробка рекомендацій щодо раціоналізації дій учасників ігрового конфлікту. При цьому будують спрощену модель конфліктної ситуації, що називається грою. Під грою розуміють певний процес, що складається з низки дій або ходів. Від реальної конфліктної ситуації гра відрізняється тим, що ведеться за гравцями, а підсумок конфлікту – виграшем.

Якщо у грі зіштовхуються інтереси двох сторін, гра називається парною, а якщо сторін більше – множинною. Множинна гра з двома постійними коаліціями гравців перетворює гру на парну. Найбільше практичне значення мають парні ігри.

Для забезпечення можливості математичного аналізу гри повинні обов’язково бути розроблені:

1) правила гри;

2) система умов, що регламентує:

¨ можливі варіанти дій гравців;

¨ обсяг інформації кожної сторони про поведінку іншої сторони;

¨ підсумок гри, до якого приводить певна сукупність ходів.

Існує таке поняття, як гра з нульовою сумою, якщо один гравець виграє рівно стільки ж, скільки програє інший, тобто сума виграшів дорівнює нулю. У грі з нульовою сумою інтереси суперників прямо протилежні.

Теорія ігор займається аналізом тих ігор, які містять особисті ходи. Такі ігри будуються на основі стратегії гравця. Стратегією гравця називають сукупність правил, що визначають вибір варіанта дій при кожному особистому ході цього гравця залежно від ситуації, яка складається у процесі гри. Залежно від кількості можливих стратегій ігри діляться на “скінчені” й “нескінчені”.

Гра називається скінченою, якщо у кожного гравця є визначена кількість стратегій, і нескінченою, якщо хоча би в одного гравця є необмежена кількість стратегій.

Оптимальною стратегією гравця називається така стратегія, яка в разі багаторазового повторення гри забезпечує цьому гравцеві максимально можливий середній виграш (або мінімально можливий середній програш). У разі вибору оптимальної стратегії підставою для роздумів є припущення, що суперник не поступається і робить все для того, щоб завадити нам досягти поставленої мети.

У теорії ігор не враховуються неминучі в кожній конфліктній ситуації прорахунки і помилки гравців, ризик і азарт. Крім того, найважливішим серед обмежень математичної теорії ігор є те, що виграш штучно зводиться до одного єдиного числа. Стратегія, оптимальна за одним показником, необов’язково буде оптимальною за іншим.

Загальна модель гри розглядається нижче. Нехай існує гра, в якій гравець А має m стратегій, а гравець В має n стратегій. Така гра називається грою m х n. Стратегії визначаються:

А₁, А₂,…, А_m – для гравця А;

В₁, В₂,…, В_n – для гравця В.

Якщо гра складається лише з особистих ходів, то вибір стратегій А_і і В_j гравцями визначає підсумок гри – наш виграш а_ij. Якщо відомі а_ij для комбінацій стратегій, тоді вони утворюють так звану платіжну матрицю розміром m х n, де: m – кількість рідків матриці, n – кількість її стовпчиків.

Якщо гра містить, крім особистих ходів, ще й випадкові ходи, то виграш при парі стратегій А_і і В_j є випадковою величиною, що залежить від результатів всіх випадкових ходів. У цьому разі оцінкою можливого виграшу є математичне сподівання випадкового виграшу.

Визначимо нижню і верхню межі (“ціни”) гри. Мінімальне з чисел а_ij в і-му рядку визначається буквою а_i наступним чином:

а_i = min а_ij. (1.18)

Обережний гравець повинен вибрати ту стратегію, для якої а_i є максимальним. Позначивши це максимальне значення а, матимемо вигляд

а = max а_i. (1.19)

Загальний максимальний виграш гравця має вигляд

а = max min а_ij. (1.20)

Аналогічним чином визначається максимальний виграш гравця В:

b = max min а_ij. (1.20)

Для прийняття стратегічних рішень, використовуючи теорію ігор, застосовують ключові критерії оптимальності. Можна визначити п’ять таких критеріїв: 1) критерій крайнього оптимізму; 2) критерій крайньої обережності; 3) критерій Вальда; 4) критерій Севіджа; 5) критерій Гурвіца.

Критерій крайнього оптимізму, який є дуже ризикованим і застосовується досить рідко, передбачає вибір стратегії “спіймай журавля в небі”:

K_reg = max mах а_ij. (1.21)

Критерій крайнього оптимізму ще називають критерієм максимаксу, або просто максимаксом.

Повною протилежністю до нього є критерій крайньої обережності, який існує включно в теорії:

K_cow = mіn min а_ij. (1.22)

Критерієм Вальда називають критерій, що передбачає забезпечення значення, параметра ефекту, рівного а:

K_w = mах min а_ij. (1.23)

Цей критерій орієнтує особу, яка приймає рішення, на найгірші умови і рекомендує вибирати ту стратегію, для якої виграш є максимальним. В інших, сприятливіших умовах використання цього критерію призводить до втрати можливої переваги підприємства, тобто до стратегічної помилки.

Критерій Севіджа забезпечує найменше значення максимальної величини ризику:

K_s = mіn min r_ij. (1.24)

Ризик r_ij визначається виразом

r_ij = b_j - а_ij, (1.25)

де b_j – максимально можливий виграш гравця при стані стратегії суперника П_j.

Максимально можливий виграш гравця при стані стратегії суперника П_j визначається наступним чином:

b_j = mах а_ij. (1.26)

Критерій Севіджа, так само як і критерій Вальда, - це критерій крайнього песимізму, але песимізм проявляється в тому, що мінімізується максимальна втрата у виграші порівняно з тим, чого можна було б досягти в даних умовах.

Критерій Гурвіца рекомендує при виборі рішення в умовах невизначеності не керуватися ані крайнім песимізмом, ані оптимізмом. Рекомендується деяке середнє рішення. Він визначається таким чином:

K_gw = max [h * mах а_ij + (1 - h) * mах а_ij], (1.27)

де h – деякий коефіцієнт, що вибирається експертним шляхом з інтервалу між 0 і 1. Використання цього коефіцієнта додає певний елемент суб’єктивізму в прийнятті рішень з використанням критерія Гурвіца.