З історії розвитку наукового стилю

Виконав(-ла)

студент(-ка) 102 групи ЕМ

(прізвище, ім’я, по батькові)

Перевірила

викладач

(прізвище, ім’я, по батькові)

Одеса – 2015

Правила складання бібліографії. Кількість опрацьованих і використаних першоджерел має бути достатньою для повного розкриття теми реферату. При складанні списку використаних джерел необхідно дотримуватися вимог державного стандарту. Кожний бібліографічний запис починають з нового рядка з порядковою нумерацією. Літературу розташовують в алфавітному порядку авторів та назв праць, спочатку видання українською мовою, потім – іноземною.

Відомості про книгу подають у такому порядку:

® прізвище, ініціали автора (на початку назви книжки прізвище автора може бути відсутнім);

® назва, підзаголовок;

® вихідні дані (місце видання, видавництво і рік видання, кількість сторінок).

Приклад – один автор: Шевчук С.В. Ділове мовлення: Модульний курс/ С.В. Шевчук. – К.: Літера, 2003. – 143с.

Приклад – два автори: Суберляк О. В. Технологія переробки полімерних та композиційних матеріалів : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / О. В. Суберляк, П. І. Баштанник ; М-во освіти і науки України, Ін-т інновац. технологій і змісту освіти. — Львів : Растр-7, 2007. — 375 с..

Приклад – п’ять і більше авторів: Психология менеджмента / [Власов П. К., Липницкий А. В., Лущихина И. М. и др.]; под ред.Г. С. Никифорова. — [3-е изд.]. — Х. : Гуманитар. центр, 2007. — 510 с.

Якщо назва книжки починається не з прізвища автора, то її опис може бути таким: Особистісні кризи студентського віку: Зб. наук. ст. / Відп. ред. Т.М. Титаренко. – Луцьк: Ред.-вид. відділ «Вежа» Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – 110 с.

Якщо йдеться про статтю, надруковану в збірнику або часописі, то після автора і назви публікації вказують також:

® назву збірника, журналу, газети;

® місце видання і рік видання (якщо збірник);

® рік, номер журналу або дату виходу газети, сторінку.

Приклад: Корніяка О.М. Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування // Практична психологія та соціальна робота. – 2011. – №1. – С. 38-43.

Гранчак Т. Інформаційно-аналітичні структури бібліотек в умовах демократичних перетворень /Тетяна Гранчак, Валерій Горовий // Бібліотечний вісник. — 2006. — № 6. — С. 14—17.

У бібліографічному описі не дозволяється скорочувати прізвища авторів, а також заголовки книг і статей. Скорочують тільки назви міст: Київ (К.), Москва (М.), Санкт-Петербург (СПб.) тощо.

При використанні відомостей з Інтернету обов’язково потрібно посилатися на відповідний електронний ресурс, наприклад: Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі: електронні ресурси в науці, культурі та освіті [Електронний ресурс] : (підсумки 10-ї Міжнар. конф. "Крим-2003") / Л. Й. Костенко,А.О. Чекмарьов, А. Г. Бровкін, І. А. Павлуша // Бібліотечний вісник. — 2003. — № 4. — С. 43. — Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03klinko.htm. — Назва з екрана.

Правила оформлення посилань на джерело. У рефераті відомості про використане першоджерело (бібліографічний поклик) подають після цитати у квадратних дужках: спочатку вказують номер джерела зі списку використаної літератури, а потім через кому – сторінку (сторінки) у тексті оригіналу, наприклад, [2, 145]; [4, 38-40].

Стаття — наукова праця невеликого розміру, присвячена певній темі й розрахована на фахівців, які обіз­нані у тій темі. Друкують наукові статті у фахових часопи­сах або в збірниках наукових праць. Наукові статті бува­ють повідомлювальні (інформують про нові результа­ти дослідження), оглядові (аналіз подій, явищ тощо, зіставлення їх, виявлення найважливіших напрямів у розвитку науки), аналітичні (всебічний аналіз досить репрезентативних фактів, який виводить на розв'язання наукової проблеми), дискусійні (про спірні питання).

Стаття починається з вказівки індексу УДК. Назва статті, ПІБ авторів, повна назва організації, а також текст анотації (5-6 рядків) наводяться російською, українською та англійською мовами; ключові слова – мовою статті.

Статті передує анотація. Після висновків надається список джерел. Посилання на джерело інформації оформлюється у вигляді чисел у квадратних дужках, де перше число – номер джерела у списку, а друге (тільки у випадку прямого цитування)- номер сторінки.

При наборі формул використовується редактор формул MS Equation, який вбудовано у редактор Word. При виборі одиниць вимірювання необхідно додержуватися Міжнародної системи одиниць (СО).

Таблиці слід пронумерувати та дати їм заголовки. Кожному малюнку та таблиці відповідає посилання в тексті.

Стаття повинна бути пронумерована та підписана усіма авторами.

До статті надаються супровідний лист організації та акт експертизи, рецензія наукового керівника або консультанта. На окремій сторінці необхідно дати відомості, які стосуються всіх авторів: прізвище, ім’я, по батькові (повністю), вчений ступінь, звання, посаду, місце роботи, телефон, e-mail, вказавши відповідального за листування.

Виділяють такі види статей: вступна, передова, суспільно-політична, літературно-критична, мовознавча, (або лінгвістична), полемічна, наукова, науково-популярна. Передову статтю ще інколи називають сенсацією. Це сильне враження від будь-якої події; подія, повідомлення, які справляють таке враження. Зазначимо, що в основу такого поділу покладено різні ознаки, тому одну якусь статтю віднести лише до певного виду не можна. Так, наприклад; мовознавча стаття одночасно може бути і науковою, і полемічною.

За будовою стаття має таку ж структуру, що і доповідь чи реферат (вступ, основна частина, висновки). За обсягом стаття може бути різною, найчастіше це 5–12 сторінок, інколи обсяг статті може бути й більшим. У статті в основному викладаються власні думки, судження, спостереження. Часто використовується прийом зіставлення матеріалу, на основі такого порівняння робляться висновки. Якщо думки автора статті не збігаються з думками попередніх дослідників, він може використати прийоми полеміки і доказу.

Пишучи статтю (як один із різновидів наукового тексту) треба пам'ятати, що зміст завжди існує у певному просторі, місці й часі. Для передавання просторово-часових ознак і їхньої послідовності можна вжити слова та вирази: тепер, сьогодні, там таки, тут, туди, потім, звідти, перед тим, пізніше, раніше, завжди, віками, роки, на чужині, далеко, близько тощо.

Важливо вміти пов'язати інформацію, висвітлити причинно-наслідкові зв'язки між частинами інформації, забезпечити послідовність викладу. Для цього існує низка мовних засобів: тому; через те, що; але; зате; однак; проте; і отже; завдяки цьому; у зв'язку з цим; у такому разі; залежно від цього; при цьому; при тому; також; крім того; більше того; доречно; навпаки; по-перше; по-друге.

Для зв'язку з попередніми частинами інформації рекомендовано використовувати такі мовні одиниці: як уже зазначалося; як було показано вище; узяти до уваги; попередній; останній; наступний (розділ); проаналізований, досліджений, описаний (матеріал); заданий, зазначений, викладений, знайдений, помічений, наведений (вираз).

У висновку статті не можна обійтися без висловів: таким чином, точніше кажучи, іншими словами, це означає, аналіз показує, аналіз підтверджує, з опису видно, з одного боку, з іншого боку, і все ж, на завершення, можна підсумувати.

Коли вже статтю написано, потрібно перевірити:

® чи відповідає написане обраній темі;

® чи є послідовність викладу;

® чи логічно викладено думки, судження;

® як сформульовано основні думки;

® чи доречно використано у тексті статті цитати, як вони оформлені;

® чи не допущено фактичних помилок;

® якщо написано багато, то як скоротити текст.

Матеріали наукового дослідження можуть слугувати основою наукової доповіді,яка може бути прочитана на будь-якому зібранні фахівців – науковій конференції, симпозіумі, семінарі тощо.

Текст наукової доповіді – це особливий жанр писемного мовлення. Специфіка його зумовлена тим, що доповідь – це різновид усного мовлення, отже, складаючи текст, треба враховувати, що сприймання на слух має свої особливості. Текст повинен чітко ділитися на частини, що відображають логіку міркування. Речення мають бути прості або складні з невеликою кількістю частин (не більше 2-3 одиниць). Краще не зловживати дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами. Без зайвої потреби не варто загро­маджувати речення однорідними членами. У текст наукової доповіді, як правило, не включають громіздкі переліки позицій, оскільки слухачеві досить важко втримати їх у пам’яті. Ілюстративний матеріал добирають із урахуванням можливостей його сприймання. Цифрові дані, якщо це не впливає на зміст, краще подавати не в абсолютних, а у відносних вимірах (відсотки, порівняльні величини тощо). Складаючи текст доповіді, доцільно також продумати, які засоби активізації аудиторії та підтримання контакту з нею можна використати.

Курсова робота–цезакінчена невелика за обсягом дослідницька робота із значною реферативною частиною, яка, на відміну від реферату, відзначається самостійністю і містить елемент наукової новизни. Крім ознайомлення з науковою літературою, курсова робота передбачає збирання матеріалу для дослідження, спостереження над ним, обробку результатів спостережень, їх опис, виявлення певних зв’язків між предметами і явищами, пояснення цих зв’язків. За обсягом це невелика робота, здебільшого 30-40 сторінок рукописного тексту. У курсовій роботі досліджують окрему вузьку проблему, яка не одержала повного висвітлення в науковій літературі або була досліджена на іншому матеріалі. Недостатня вивченість проблеми забезпечує її актуальність, а також надає студентові можливість самостійного пошуку. Під час виконання курсової роботи студент має вивчити наукову літературу, розглянути та оцінити наукові концепції, визначити своє ставлення до них.

Курсова робота, як і більшість наукових праць, складається з таких частин: вступ, основна частина, висновки, список наукової літератури. У працях переважно з мовознавства та літературознавства може бути список використаних джерел (художня література, словники). У курсових роботах можливий додаток (таблиці, схеми, списки слів тощо).

Основні вимоги до курсової роботи є:

- структурно-логічна послідовність викладення матеріалу роботи за розділами;

- зміст роботи повинен відповідати темі;

- формулювання повинні бути чіткими й простими для сприйняття;

- аргументація повинна бути переконливою, а висновки обґрунтованими.

Обравши тему, студент самостійно розробляє план своєї роботи, продумує хід її виконання, звертається до керівника за порадою. Студент має продумати обґрунтування теми, вибір об’єкта, предмета, мети дослідження.

Об’єкт курсової роботи – це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію й обрані для вивчення. Предмет дослідження – визначає тему курсової роботи.

Після того, як погоджено план роботи, слід продумати методи і прийоми дослідження, відпрацювати гіпотези та теоретичні передумови дослідження. Якщо передбачається експериментальне дослідження, розробити програму, методику його проведення, пізніше проаналізувати результати експериментального дослідження, зробити висновки.

Реквізити курсової роботи:

– титульна сторінка;

– зміст

– вступ;

– текст, який складається зі вступу, основної частини (складається з кількох розділів) та висновків;

– список використаних джерел;

– додатки (схеми, таблиці, графіки, креслення тощо).

Друкуючи текст на аркушах паперу А4, необхідно залишати поля таких розмірів: ліве – 30 мм, верхнє, нижнє – 20 мм, праве – 10 мм; використовувати шрифт Times New Roman; інтервал – 1,5.

Дипломна робота — кваліфікаційна науково-дослід­ницька робота студента, яка готується з метою публічного захисту й отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «спеціаліст». Виконання дипломної роботи та її захист перед державною екзаменаційною комісією є перевіркою підготовки фахівця до самостійної діяльності з обраної спеціальності, його здатності самостійно аналізувати стан проблем у певній галузі науки, розробляти необхідні про­позиції.

Бакалаврська робота(ДР) бакалавра – це вид кваліфікаційної роботи випускника певного освітньо-кваліфікаційного рівня метою, головним змістом якої є розв’язання окремих фрагментів актуальної наукової, науково-технічної, виробничої, науково-методичної або навчально-методичної проблеми (задачі). Вони пов’язані з аналізом (синтезом), теоретичною розробкою актуальних питань, математичним та комп’ютерним моделюванням, дослідженням процесів, об’єктів, систем у певній галузі науки і техніки. Зміст та обсяг бакалаврської роботи повинен відповідати вимогам ОКХ, освітньо-кваліфікаційного рівня, часу, виділеному навчальним планом спеціальності на виконання роботи, методичним рекомендаціям випускової кафедри та завданню на бакалаврську роботу. Зміст бакалаврських робіт формується відповідно до напряму спеціальності.

Бакалаврська робота має таку структуру:

- вступна частина;

- змістовна частина;

- список використаних джерел;

- додатки.

Магістерська робота — це кваліфікаційна науково-дослідницька робота випускника, яка готується з метою публічного захисту і отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «магістр». Її автор покликаний продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання.

Наукові роботи мають визначені розмір і чітку структуру, стандартні композиційно-мовленнєві форми, які мають бути наповнені оригінальним змістом дослідження. Наприклад, мовні формули — актуаль­ність теми дослідження зумовлюється...; наукова новиз­на роботи полягає...; аналіз дає підстави зробити висновок, що... — продовжуються і підтверджуються мовними кон­струкціями, що містять конкретний зміст дослідження.

У науковій та навчальній роботі досить часто виникає потреба написання рецензії.Рецензія – це відгук, критична оцінка того чи іншого різновиду творчої роботи: наукової праці, художнього твору, вистави, кінофільму тощо. Рецензії доводиться писати науковцям, студентам, критикам, фахівцям із будь-якої галузі науки чи виробництва. Звичайно, за рецензування повинен братися лише той, хто достатньо глибоко обізнаний із проблематикою рецензованого твору і спроможний дати йому об’єктивну оцінку.

Існують певні вимоги до композиції відгуку. Спочатку подають загальну характеристику теми чи проблеми, яка є предметом рецензованого твору («У роботі розглядається питання …», «Робота присвячена аналізові…» тощо). Визначають також коло проблем, до яких належить аналізоване в роботі питання або його місце в певній науковій системі. Важливим елементом рецензії є визначення актуальності теми, її важливості для науки, виробництва чи інших сфер життя. У багатьох випадках актуальність теми не тільки констатують, а ще й обґрунтовують. Далі в рецензії міститься стислий виклад змісту роботи або окремих його питань. Такий виклад має бути аналітичним, спрямованим на те, щоб виявити найцінніші здобутки роботи і водночас визначити спірні моменти, можливість альтернативних рішень, певні недоліки. У цій частині рецензії можливі й елементи полеміки рецензента з автором, зокрема, у значних за обсягом рецензіях, наприклад, на дисертацію. Недоліки роботи можуть бути вказані в аналітичній частині рецензії або перелічені окремо, якщо є необхідність чітко їх назвати; вони мають бути сформульовані точно і обов’язково у коректній формі. Після цього у рецензії дають загальну оцінку роботи («Робота відповідає вимогам…», «Дослідження проведено на належному рівні…», «Робота заслуговує на високу оцінку…», «Робота потребує доопрацювання…» тощо).

Науковий етикет. Мовний етикет наукових конференцій, симпозіумів, круг­лих столів, дискусій, лекцій тощо регулює мовну поведінку чітко окресленого кола учасників таких наукових заходів. Су­часні формули звертань, запитань, відповідей, подяк, якими послуговуються вчені, відзначаються уніфікованістю і стерео­типністю вживання.

Починаючи виступ, звертаються до присутніх: Шановний голово (ректоре, директоре), шановні члени координаційної ради... Шановні учасники науково-практичної конференції... Шановні пані й панове... Шановне товариство... Після цього називають тему чи мету свого виступу (доповіді) й переходять до викладу його змісту

Посилаючись на інші виступи, вживають фрази: як (слуш­но, справедливо) зазначив, запропонував, сказав, стверджує (називається прізвище промовця)...

Перш ніж відповідати на запитання чи зауваження, потрібно сказати: Дякую за запитання! Дякую за зауваження! Під час обговорення чи дискусії доречними будуть вислови:

Слушною є думка... Без сумніву. Ви маєте рацію, але... Ваші міркування є слушними, проте... Навряд чи можна погоди­тись із твердженням, що... Я не зовсім можу погодитисьізтим... На наш погляд... На мою думку... Ми переконані, що... Я вважаю, що... Я виходжу з того, що...

Закінчуючи виступ, кажуть: Дякую за увагу! Дякую за при­хильне ставлення до мене! Дякую за слушні зауваження і запитання! Автор складає щиру подяку (називаються прізвища осіб) за цінні зауваження й поради!

Речення можуть ускладнювативставні слова і словосполучення. Вони виражають особисте ставлення мовця до повідомлюваного в реченні. Вставні слова і словосполучення семантично пов’язані з реченням, але синтаксично не з’єднуються підрядним або сурядним зв’язком з членами речення. Вони проголошуються ніби інтонаційно ізольовано від основної частини речення і на письмі виділяються комами. Вставні слова і словосполучення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення.

Вставні слова можуть надавати різних модальних значень реченню. Вставні слова із значенням сумніву, невпевненості, почуття, емоції мовця, як правило, у мові професійного спілкування не вживаються.

Необхідно запам’ятати слова, які не є вставними і не є модальними: приблизно, причому, ніби, нібито, майже, мовби, при цьому, якраз, саме, особливо, цебто, тож, отож, все-таки, принаймні, як-не-як, от, між іншим, тим часом та ін. Вони не виділяються комами.