ТЕМА 8. УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ В ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

Основні питання теми:

® Термін та його ознаки.

® Термінологія як система.

® Загальнонаукова, міжгалузева та вузькоспеціальна термінологія.

® Термінологія обраного фаху.

® Способи творення термінів певного фаху.

® Нормування, кодифікація і стандартизація термінів.

® Українські електронні термінологічні словники.

[Ключові слова:термін,термінологія,терміносистема, загальнонаукові терміни, міжгалузеві терміни, вузькоспеціальні терміни, професіоналізми, номенклатура,кодифікація термінів, перекладні словники, енциклопедично-довідкові словники, тлумачно-перекладні словники, стандартизація термінів, електронні термінологічні словники.

& Термін (від лат. terminus  межа, кінець, кордон) - це слово або словосполучення, яке позначає окреме семантично виважене поняття певної вузької специфічної виробничої галузі, наукового знання чи будь-якої професійної діяльності людини у сучасному світі. Так, термінами є такі назви: ринок, біржа, мінералізація чавуну, імміграція, експорт, господарський механізм, лізинг, інфляція тощо. Терміни фіксуються у вузькоспеціалізованих, енциклопедично-довідкових, тлумачно-перекладних та інших словниках.

Найважливіші ознаки термінів:

® відповідати правилам і нормам певної мови;

® бути систематичним;

® дефінітивність (кожен термін зіставляється з чітким окремим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття);

® відносна незалежність від контексту;

® бути точним;

® бути коротким (але іноді це суперечить вимозі повноти терміна);

® бути однозначним (такої однозначності треба домагатися в межах однієї терміносистеми);

® не мати синонімів у межах терміносистеми;

® бути експресивно нейтральним;

® бути милозвучним.

Наведемо деякі правила використання термінів у професійному мовленні.

1. Термін повинен бути стандартним, тобто вживатись у тій формі, яка зафіксована у словнику, наприклад:

Діловодство, а не діловедення.

2. Термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику, наприклад:

Циркуляр – це лише директивний лист, а не лист будь-якого іншого типу.

3. Якщо термін є багатозначним, потрібно будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна мається на увазі, наприклад:

Справа – особова справа; судова справа

Шляхи надходження термінів до мови:

1) надання статусу термінів загальновживаним лексичним одиницям рідної мови;

2) утворення термінів шляхом запозичення з інших мов;

3) вживання слів і словотворчих моделей з грецької та латинської мов;

4) запозичення термінологічних одиниць з інших наукових сфер.

Основною рисою лексики ділових паперів є її стандартизованість, яка характеризується наявністю канцеляризмів, типізованих словосполучень, типових речень.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає способи творення, функціонування, кодифікацію термінів тощо (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, українську та іншу термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо. Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають групам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки,  а вони є в кожній науці,  то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями мови і їм властиві всі зв’язки, характерні для загальновживаних слів  синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові та ін.).

Спільні ознаки, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.

1) Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: поверхневий іригаційний стік, короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово-господарська операція, Міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

2) Системність. Кожен термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За її межами термін може мати зовсім інше значення, пор: напад (мед.) і значення загальновживаного слова напад (розм. і кримінал.).

3) Однозначність у межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів  однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

4) Наявність дефініції. Кожен науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів “документ, що містить результати аудиторської перевірки”.

5) Мотивованість. Це лінгвістична (мовна) форма терміна, яка дає можливість зрозуміти поняття, яке він позначає без звертання до спеціалізованих тлумачних словників. За мовною формою термін може бути повністю мотивованим (трикутник – три кути), частково мотивованим (ланцюговий грохот – ланцюг і немотивований елемент грохот) і немотивованим (ромб – з давньогрецької дзиґа).

Терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їх значення. Залежною від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

Загальнонаукові терміни, тобто ті, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, стаття, закон, конференція, теорія, аналіз і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна операція, теорія економічного ризику, конвертована валюта, електронний платіж, редакція. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

Вузькогалузеві терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, трафік.

У мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують й інші спеціальні одиниці  професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми– слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад, професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу; підбити, прикинути баланс.

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати тощо.

Професіоналізми музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах). Вони часто, поряд із загальновживаним значенням, позначають назви понять певної галузі виробництва, роду занять. Наприклад:

бігунець – обхідний лист;

кадровик – працівник відділу кадрів;

платіжка – платіжна відомість.

У наукових текстах і документах не рекомендовано використовувати професіоналізми, які вживаються в особистому, спеціальному значенні, характерному для певної професійної сфери усного мовлення.

Значна частина професіоналізмів з часом стає термінами, однак деякі з них не набувають загального поширення й літературного унормування. Професіоналізми є одним із найважливіших джерел творення термінів. Мета професіоналізмів – спростити спілкування, а терміни відіграють роль передання інформації в науковому тексті та документах. Значення термінів розкривається в тексті. При укладанні документів використання нестандартних термінів небажане, оскільки вони ускладнюють розуміння ділових паперів. У межах спеціальної лексики професіоналізми протистоять термінам.

Номенклатура (від лат. nomenclatura  перелік, список імен)  сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі  Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3).

Усі терміни української мови, як правило, утворюються такими основними способами: зміною значення (вторинна лексична номінація), словотвірним, синтаксичним, запозиченням.

Вторинна лексична номінація – це використання вже наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції – функції найменування. Розрізняють два основних види вторинної номінації – метафору і метонімію:

– метафора – це особливий вид узагальнення, який включає розвиток переносних значень, основаних на подібності (функціональній та зовнішній) предметів і формування абстрактних понять (ручка, провідник, стрічка, рамка, сітка);

– метонімія – це метонімічний перенос значення, при якому назви одного предмета переносяться на інший, який перебуває з ним у відношенні асоціації за суміжністю (вимір – визначення будь-якої величини чогось і вимір – величина, що вимірюють).

Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (префіксальний спосіб): надвиробництво, перезволоженість; суфіксів (суфіксальний спосіб): підгортальник, оборотність; суфіксів і префіксів (суфіксально-префіксальний спосіб): перезволожений, супероборотність; складання слів і основ: вакуум-помпа, матеріаломісткість, сумішоутворювач; абревіації: СЕП (система електронних платежів), МК (магістральний канал).

Синтаксичний -  використання словосполучень для називання наукових понять: маркетингове планування, капіталодефіцитні країни, ливарне виробництво, органи влади. Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів.

Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, картридж, роумінг. Запозичення може бути повним або частковим. При повному запозиченні відбувається пристосування до фонетичних і морфологічних особливостей мови-реципієнта: irigasion (фр.) – іригація, liquidate (лат.) – ліквідат. При частковому запозиченні відбувається калькування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-продуцента мовою-реципієнтом: hydrogenium – рос. водород (повне калькування), hydrogenium – укр. водень (часткове калькування). У європейському культурно-історичному ареалі існували об’єктивно-суб’єктивні причини численних запозичень з класичних мов – грецької та латинської; у наш час – із сучасних європейських мов.

Причини запозичання термінів:

- запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус “додаткова винагорода”, “додаткова цінова знижка”, “комісійна винагорода”;

- паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): іригація - зрошення; процент – відсоток; суфозія – вимивання; імпорт - ввіз;

- пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені й власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди;

- відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.

Неоднозначним є ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці  пуристи  заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови, інші науковці – конкордисти – розглядають запозичення як об’єктивну реальність мовного життя, оскільки на певних етапах свого розвитку кожна мова зазнає помітного впливу з боку іншої мови (процес мовної інтерференції), але вважають, що кількість іншомовних запозичень у термінології не повинна перевищувати 25%, оскільки це призводить до втрати термінологією національних мовних особливостей.

Слід уникати вживання запозичених слів за наявності власних термінів: дегідратація – зневоднення, рамбурсація – повернення боргу.

Термінологія може виконувати свої основні функції - позначати наукові поняття і задовольняти потреби спілкування фахівців  у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання. У наш час в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні.

Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Більшість з них  це російсько-українські видання, що зумовлено об’єктивними потребами професійного спілкування.

Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин  назви поняття і його визначення (дефініції).

Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов’язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в Німеччині в кінці XIX- на початку XX ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений В.Вюстер.

У першій половині ХХ-го сторіччя в Україні та Росії було створено наукову термінологічну школу під керівництвом Д. Лотте, яка вивчала проблеми нормування термінології. Цей процес перебував під контролем держави: над виробленням стандартів працювали Комітет науково-технічної термінології (КНТТ), Комітет стандартизації мір і вимірних приладів та Всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти мали силу закону. Ця система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. державних стандартів, 47 тис. галузевих стандартів, 80 тис. технічних умов (ТУ) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів УРСР, що їх затвердив і видав Держплан УРСР, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець ХІХ  початок ХХ століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті  початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття. З 40-х років минулого сторіччя і до нашого часу в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв’язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у США - Американська асоціація стандартів, у Німеччині - Німецький нормалізаційний комітет, у Франції - Французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства окремих галузей науки і виробництва.

Національні термінологічні комітети в Європі та Америці  переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів (ДСТУ). Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2) підбір усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);

3) поділ термінів на групи: а) вузькогалузеві терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні), – стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни;

4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);

5) підбір еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

6) формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;

7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

У готовому вигляді стаття стандарту має таку будову:

1) назва поняття українською мовою;

2) скорочена форма терміна;

3) недозволений (нерекомендований) синонім;

4) родове поняття;

5) видове поняття;

6) еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

7) дефініція (означення);

8) формула або схема.

У наш час у різних галузях виробництва, у вищих навчальних закладах, під час дистанційного навчання в Україні досить широко використовуються електронні фахові словники різної тематики як загального користування, так і вузькоспеціалізовані. Активно використовуються перекладні російсько-українські, англо-українські словники. Вони найбільші за обсягом словники в лексикографії і містять майже 130 тис. слів. Також часто використовуються широкою аудиторією користувачів Інтернету словники іншомовних слів, які є різновидом тлумачних, у них пояснюється значення слів, запозичених з інших мов. Етимологічні словники простежують історію походження слів. Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки, мистецтва (бувають загальними та вузькоспеціальними, крім того, можуть бути тлумачними і/або перекладними. Орфографічні словники подають слова і словоформи у їх нормативному написанні. Залежно від частини мови слово має певний граматичний коментар, додаткові граматичні форми змінюваних слів тощо.

J КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Охарактеризуйте розвиток української термінології.

1. Дайте визначення поняття «термін».
2. Назвіть ознаки терміну.
3. Чим зумовлена системність термінології?
4. Як твориться наукова термінологія?
5. Охарактеризуйте основні групи термінів.
6. Дайте визначення професіоналізмів та номенклатурних назв.
7. Дайте визначення понять «кодифікація» та «стандартизація термінів».
8. За яким алгоритмом складають термінологічний стандарт?