Методологічні основи оцінки ефективності

Методологія визначення економічного ефекту результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), а також нової техніки, інвестицій, капітальних вкладень, організаційно-технічних заходів має мати єдину основу. Спільними є методи вимірювання результатів і витрат, одноразових і поточних витрат, облік факторів часу, критерій економічної ефективності і принципи його визначення. Разом з тим, окремі види НДДКР мають свою особливість, оскільки їх результат не зводиться лише до економічного ефекту.

За характером впливу на суспільний розвиток виділяють: науково-технічний, економічний та соціальний ефекти[1]:

- науково-технічний ефект стосовно технологічних розробок - це підвищення науково-технічного рівня, поліпшення параметрів техніки і технологій, що випливає з відкриття нових законів та закономірностей у природі, а отже, і нових технологічних засобів виробництва речовин, матеріалів та видів продукції;

- економічний ефект полягає в отриманні економічних результатів від науково-технічних розробок як в цілому для національної економіки, так і для кожного виробничого суб’єкта. Економічний ефект проектів науково-технічних розробок за відповідною системою показників має відображати інтереси економіки країни в цілому, а також регіонів, галузей, організацій і підприємств, що беруть участь у реалізації технологічних нововведень;

- соціальний ефект, що відображає зміни умов діяльності людини в суспільстві. Його прояв спостерігається у змінах характеру та умов праці, підвищенні життєвого рівня населення, поліпшенні побутових його умов, розширенні можливостей духовного розвитку особистості, у змінах стану довкілля.

Залежно від цілей, які ставляться перед підприємством, для оцінювання НДДКР визначальним може бути будь-який із перелічених ефектів, а інші виступатимуть як додаткові.

Соціальний ефект оцінюється переважно якісними показниками. Вони особливо широко проявляються при здійсненні великомасштабних програм (спорудження нафтотерміналів, мостів через великі річки, тунелів, ліній метро, залізниць, портів та ін.). Як показники ефективності науки застосовуються фізико-біологічні параметри комфорту на виробництві, екологічні умови життя людей - чистота повітря, параметри теплового режиму, граничні норми виробничих відходів, наявність водоймищ і якості води у них, площі озеленення, рівня шуму, освітлення та ін.

Складні соціальні процеси (життєвий рівень, комфорт житла, торгового і побутового обслуговування та ін.) часто не підлягають прямому вимірюванню, оскільки вони складаються із різних непорівнянних показників. Тому оцінку їх проводять способом розчленування на елементні частки показника з подальшим вимірюванням кожного з них у відповідних одиницях. Наприклад, якість торгового обслуговування характеризується тривалістю витрат часу на одну покупку, доставкою товарів за замовленням додому, задоволенням попиту покупців та ін.

Для кожної частки елемента соціальної ефективності ефект визначається зміною кількісної характеристики, досягнутої у зв’язку з виконанням НДДКР, у зіставленні з витратами на ці роботи після того як встановлена кількісна оцінка кожного елементного показника складного соціального процесу. Комплексна його оцінка може бути здійснена з урахуванням нормативних „ваг” кожного елемента.

При реалізації результатів НДДКР разом з вирішенням соціальних задач досягається і економічний ефект у вигляді зростання продуктивності живої праці і економії трудових ресурсів. Проте оцінка соціального ефекту через економічні категорії утруднюється тим, що не завжди удається визначити їх кількісні вимірники.

Для прикладних наук, як правило, основним є економічний ефект. Економічний ефект наукових досліджень визначається зменшенням сукупних витрат на виробництво і споживання продукції в тому виді діяльності, де впроваджено завершені наукові дослідження.

Фактичну річну економію сукупної праці (живої і неживої) у вартісному виразі називають річним "економічним ефектом. Він може бути, залежно від стадії закінчення роботи, попереднім, очікуваним, фактичним і потенціальним [2].

Попередній економічний ефект визначається на стадії техніко-економічного обґрунтування доцільності дослідження, в загальних показниках об'єкта впровадження.

Очікуваний економічний ефект визначається у процесі проведення наукового дослідження на основі прогнозування термінів впровадження отриманих результатів у виробництво. Очікуваний ефект розраховується для визначення періоду використання отриманих результатів, які можуть бути від 5-ти до 10-ти років від початку їх впровадження у виробництво.

Попередній і очікуваний економічний ефекти є певною мірою прогнозними. Це обумовлено тим, що наукові дослідження використовуються протягом певного часу (3-5 років) і початкові результати, які будуть одержані, точно визначити неможливо.

Попередній і очікуваний ефект розраховують і при виборі перспективних тем досліджень.

Фактичний ефект визначається після впровадження наукових результатів у виробництво і має конкретний характер. Розрахунок економічного ефекту ведеться за фактичними витратами на дослідження і впровадження з урахуванням економічних показників області, де ці результати впроваджено.

Потенціальний економічний ефект - це сума, визначена за загальними показниками на можливий обсяг впровадження. Цей ефект виступає як інформація і обґрунтування доцільності широкого впровадження результатів у виробництво. Ефективність закінчених наукових досліджень оцінюється науковою значимістю, економічним результатом і соціальним ефектом.

Мета діяльності підприємства - збільшення маси прибутку за рахунок підвищення конкурентоздатності товару, розширення ринку його збуту і забезпечення стійкості роботи фірми. Покращення фінансового стану фірми можна досягти за рахунок підвищення якості товару (чим вища якість, тим вища ціна), реалізації політики ресурсозбереження, збільшення програми випуску конкурентоздатного товару, організаційно-технічного і соціального розвитку фірми. Будь-які заходи щодо поліпшення цих сторін діяльності відображаються на зростанні прибутку фірми - виробника товару.

У споживача товару головними критеріями є якість товару, його ціна і витрати на експлуатацію.

Ці особливості прояву ефективності в сферах виробництва і споживання товару вимагають застосування різних методик розрахунку економічного ефекту при уніфікованих принципах підходу до них. До принципів економічного обґрунтування відносяться [3]:

- облік чинника часу;

- облік витрат і результатів за життєвий цикл товару;

- застосування до розрахунку системного підходу;

- застосування до розрахунку комплексного підходу;

- забезпечення багатоваріантності технічних і організаційних рішень;

- забезпечення співставлення варіантів за початковою інформацією;

- облік чинників невизначеності і ризику.

Оцінка ефективності є одним з найбільш складних завдань Це обумовлено невизначеністю кінцевих результатів досліджень і тим, що апріорна інформація про минулі успіхи не є підставою для позитивних результатів у майбутньому.

Фундаментальні дослідження дають віддачу через певний проміжок часу, економічний ефект від їх використання у багатьох випадках важко оцінити загальноприйнятими економічними показниками. Оцінка фундаментальних досліджень проводиться на основі якісних показників:

- можливість широкого застосування досліджень у різних видах діяльності національної економіки;

- новизна явищ, які сприяють проведенню принципово нових актуальних досліджень;

- вклад у безпеку, обороноздатність країни, збереження навколишнього середовища;

- пріоритет вітчизняної науки і міжнародне її визнання;

- публікації фундаментальних монографій і їх цитування видатними вченими світу.

Заслуговує уваги експертна методика оцінки фундаментальних робіт за такими критеріями: якість, вартість та забезпеченість проекту [4]. Оцінка фундаментальних робіт проводиться за такими напрямами: ідейна новизна, методична новизна, фактична новизна, наукова цінність очікуваного результату, прогноз суспільного резонансу, компетентність та спроможність проекту, актуальність проекту, загальна характеристика проекту, кадри, обладнання та матеріали, оцінка фінансування проекту. За кожним аспектом визначається ваговий коефіцієнт і відповідна величина балу, на основі яких обчислюється середня оцінка і евклідова відстань від проекту з „ідеальною якістю”.

Загальний рейтинг проекту визначається з використанням методу ранжування. Суть процедури ранжування полягає в тому, що критеріальні показники (якість, забезпеченість та вартість проекту) розташовуються у порядку зростання Кожному з них приписуються числа натурального ряду - ранги. При цьому ранг 1 одержує найбільша оцінка, а ранг N (кількість проектів) - найменша.

Розраховується усереднена оцінка кожного критеріального показника для всіх проектів. Для цього сумарні оцінки рангів усіх проектів підсумовуються, а потім кожна з них ділиться на одержану суму. Одержані усереднені оцінки є результатом суми, поділеної на три.

Таким чином розраховується середня арифметична оцінка для кожного проекту за формулою: (13.1)

де Qяі- середня оцінка і-го проекту за якістю;

Qві, - середня оцінка і-го проекту за вартістю;

Qзі - середня оцінка і-го проекту за забезпеченістю, яка визначається за формулою:

(13.2)

Аналогічно розраховуються Qяі та Qзі і-го проекта.

Кращим буде проект, що має найменшу усереднену оцінку Р( (середній ранг). Дані методичні підходи можна конкретизувати для оцінки робіт фундаментального напрямку.

Для фундаментальних робіт рекомендується оцінка науково- технологічного ефекту [5]. При обмеженій кількості інформації наукова цінність, технічна значимість і ефективність робіт а визначається методом бальних оцінок. Сутність методу полягає в тому, що на основі оцінок ознак роботи визначається коефіцієнт її науково-технологічного ефекту за формулою:

(13.3)

де к, - ваговий коефіцієнт і-ої ознаки науково-технологічного ефекту;

Бі - кількісна оцінка і-ої ознаки науково-технологічного ефекту роботи.

Таблиця 13.1.

Вагові коефіцієнти ознак науково-технологічного ефекту

Таблиця 13.2. Бали значимості теоретичного рівня

Таблиця 13.3.

Бали для оцінки рівня новизни

Таблиця 13.4 Можливість реалізації результатів в часі і масштабі

Примітка: Бали за параметрами часу і масштабами реалізації складаються.

Оцінка науково-технологічного ефекту проводиться за

наступною шкалою:

Від 1 до 4 балів Низький рівень

Від 5 до 7 балів Середній рівень

Від 8 до 10 балів Відносно високий рівень

Від 11 до 14 балів Високий рівень

Методика визначення економічної ефективності витрат на наукові дослідження і розробки та їх впровадження у виробництво рекомендує застосовувати орієнтовну шкала балів для оцінки і порівняння науково-технологічного ефекту результатів НДДКР та значень нормативних величин вагових його коефіцієнтів (табл.15.5) [1].

У прикладних темах застосовують показник перспективності (П), в основу якого покладено економічні показники:

(13.4)

де А - обсяг продукції після впровадження результатів теми;

Ц- вартість одиниці продукції, грн.; Рн - імовірність наукового успіху в розробці теми; Рв- імовірність впровадження наукових розробок; Т-тривалість виробничого впровадження в роках; Вн – витрати на наукове дослідження, грн.; Вд~ витрати на дослідне і промислове освоєння; Вр - щорічні витрати на виробництво продукції, грн.

Таблиця 13.5

Значення балів для оцінки

Чим вищий показник перспективності (77), тим перспективніша тема, що планується до розробки.

Показник перспективності теми можна визначити і за такою формулою:

(13.5)

де Єо - загальний очікувальний економічний ефект;

Рр- імовірність ризику.

У формулах 15.4 і 15.5 Рн, Рв, Рр - величини прогнозні. Вони встановлюються на основі наукових прогнозів.

Ефективність прикладних досліджень визначається сукупністю загальних і конкретних кількісних показників.

До загальних належать основні, які характеризують ефективність усього дослідження в цілому з урахуванням результатів у процесі створення, виробництва, споживання (експлуатації) об'єктів нової техніки, технології, матеріалів.

До них належать:

- співвідношення корисного ефекту у вартісному виразі від впровадження результатів (проектування, виробництво, експлуатація) і витрат на виконання,” освоєння у сфері виробництва й експлуатації;

- співвідношення тривалості періоду ефективної роботи і періоду розробки, освоєння і експлуатації;

- суспільна значимість результатів, тобто рівень поширення й застосування цих результатів у національній економіці.