Механізми мобілізації власних коштів

Наявність власних кош­тів для фінансування інвестицій значною мірою визначає інвести­ційну активність суб’єктів господарювання, оскільки відсутність влас­них коштів знижує їхню привабливість для інших інвесторів.

Існує два основних джерела власних інвестиційних ресурсів:

1) при­бу­ток, який залишається в розпорядженні підприємства (нерозпо­діле­ний прибуток);

2) амортизаційні відрахування.

Багато вітчизняних під­при­ємницьких структур усупереч поширеній думці мають до­сить значні можливості самофінансування інвестицій.

Проте ці можливості існують тільки потенційно, тому що недос­ко­налість кредитно-фінансової системи, нестабільна податкова систе­ма, орієнтована в основному на фіскальні функції, загальна нестабіль­ність економіки держави і т.п. перешкоджають їх реалізації, змушуючи багатьох іти у “тіньову економіку”.

Як показує зарубіжний досвід, підприємницькі структури, при­род­но, при певних економічних умовах і сприятливому інвестиційному кліматі інвестують значну частину прибутку у власний розвиток.

Приклад.

У країнах із розвиненою ринковою економікою рівень самофінансу­ван­ня інвестицій вважається високим при перевищенні питомої ваги влас­них джерел 60%, а при рівні самофінансування нижче 50% інвесту­ван­ня вважається ризиковим. Частка власних джерел інвестування в за­гальному обсязі інвестицій становить: у Японії – 68,9%, США – 63,5%, Великобританії – 62,1%, ФРН – 55,3%, Франції – 52,1% [19]

Для активізації цього джерела у вітчизняній економіці необхідне розроблення відповідної законодавчої бази, у першу чергу вдосконалення податкового законодавства. Аналізуючи закордонний досвід, слід за­зна­чити, що стимулювання інвестиційних процесів методами податко­вої та кредитної політики дозволяє підвищити конкуренто­спро­мож­ність економіки в цілому.

Проте вітчизняна політика не стимулює реін­вес­ту­вання коштів вітчизняних суб'єктів господарювання, що призводить до масового вивозу капіталів підприємств за кордон.

Приклад.

Обсяги пря­мих інвестицій за кордоном 108 провідних вітчизняних підприємств перевищують 137,8 млн дол. США (в основному в країни СНД та Бал­тії) [16]

На рівні окремих підприємств можна робити певні кроки у даному напрямку. Так, для інвестування розвитку виробничо-збутової діяль­нос­ті підприємства можна, наприклад, спрямовувати кошти, отримані від реалізації фізично та морально застарілих виробничих фондів, їх оренди. Проте макроекономічне регулювання даного механізму все ж є вирішальним.

Другим джерелом власних інвестиційних ресурсів є амортизаційні відрахування підприємств. В економічно розвинених країнах вони є важливим джерелом фінансування інвестицій і становлять близько 40% загального обсягу поточних і капітальних затрат підприємств, здійсню­ваних із позабюджетних джерел. Серед ос­нов­них позитивних моментів, що має на сьогодні вітчизняна економіка, слід зазначити можливість застосування спеціальної схеми прискореної амортизації, що при будь-якій ставці дисконту дозволяє накопичити більші суми коштів, ніж лінійна амор­тизація. На розширення обсягів амортизаційних фондів спрямований і ряд постанов Кабінету Міністрів та укази Президента України. Проте вжитих заходів у галузі вдоско­на­ле­ння відповідної законодавчої бази поки недостатньо, хоча слід зазна­чити їхню позитивну роль.

Західний досвід показує, що пільгова амортизаційна політика, ра­зом з політикою кредитної експансії дозволяє підтримувати високий рівень самофінансування інвестицій протягом тривалого періоду.

Виділяють й інші джерела власного інвестування [2]:

1) довгостро­кові фінансові вкладення минулих періодів, термін погашен­ня яких закінчується в поточному році;

2) страхові суми відшкодування збитків, викликаних втратою майна;

3) іммобілізація в інвестиції частини надлишкових оборотних активів.

Проте їхня частка в загальних обся­гах власних джерел фінансування настільки незначна, що більшість фахівців дане джерело не бере до уваги.