С РДержавні програми сприяння зайнятості.

Додатковими елементами політики зайнятості є:

Ø активна політика зайнятості (програми суспільних робіт, професійної підготовки молоді та допомоги безробітним.)

Ø та створення гнучких форм зайнятості.

Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, метою яких є скорочення чисельності безробітних. До цього напрямку відносяться:

· програми суспільних робіт спрямовуються на мобілізацію надлишкової робочої сили для створення інфраструктури в сільській місцевості, проведення різних робіт у містах, а також охоплює оплачувані муніципальною владою (місцевими органами влади) послуги людям похилого віку та інвалідам, догляд за дітьми, допомогу при обслуговуванні хворих, одиноких престарілих громадян.

· Програми професійної підготовки молоді спрямовані на надання допомоги молоді в отриманні професійної підготовки та підвищення кваліфікації. Тобто ці програми охоплюють молодь, що перебуває на етапі між закінченням загальноосвітньої школи та постійною зайнятістю. Зростання вимог щодо рівня кваліфікації та професійної підготовки призводить до зростання безробіття серед кваліфікованих груп населення, насамперед серед молоді. В усіх без винятку розвинутих країнах частка безробітної молоді значно перевищує середній рівень безробіття. Подібні програми фінансуються державою, місцевими органами влади, підприємцями, а також спонсорами за рахунок добровільних грошових внесків.

· Програми допомоги безробітним охоплюють насамперед категорії безробітних, що не мають роботи протягом тривалого часу. Дані програми крім, безпосередньої допомоги безробітним, передбачають заходи зі стимулювання підприємців щодо найму на роботу, а також безробітних щодо активного пошуку роботи. Підприємцям, також, надаються від держави субсидії для доплат до заробітної плати працевлаштованим безробітним, їх профпідготовки. Держава активно стимулює підприємства у випадку працевлаштування та профпідготовки молоді. Важливим засобом фінансового стимулювання підприємств, який використовується в багатьох країнах, є часткове або повне звільнення від сплати внесків у фонд соціального страхування на осіб, що проходять профпідготовку. Особлива увага приділяється допомозі безробітним в організації власної справи, відкритті підприємства.

Термін дії програм сприяння зайнятості розраховані, як правило, від шести місяців до двох і більше років. Більшість таких програм фінансується з державного бюджету. Програми сприяння зайнятості розробляються на державному, регіональному та місцевих рівнях. Контроль за їх реалізацією здійснюється відповідними органами державної влади.

Другий напрям передбачає створення та сприяння умов, щоб підвищити рівень зайнятості населення. До них належать: встановлення для працездатного населення вигідніших форм та режиму праці, допомога підприємствам у маневруванні кількістю та якістю робочої сили, у вирішенні проблем, пов'язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних працівників, іммігрантів тощо. Гнучкі форми зайнятості передбачають:

· використання різноманітних нестандартних режимів як повною, так і неповною робочого часу;

· облік соціального статусу робітників (самостійні робітники, неоплачувані члени сім'ї);

· використання у процесі виробництва нестандартних робочих місць і а організації праці (надомна праця, працівники на виклик тощо.

· упровадження нестандартних організаційних форм (тимчасові робітники) тощо.

Питання 4. Крива Лоренца.

Рівень життя суспільства має конкретний зміст і означає забезпеченість населення необхідними для життя матеріальними та духовними благами, тобто певний рівень задоволення потреб людей у цих благах Набір необхідних для життєдіяльності благ та послуг повинен задовольняти різноманітні потреби, цю стосуються умов праці, освіти, охорони здоров'я, якості харчування, житла, довкілля тощо. Ступінь задоволення потреб людей залежить насамперед від індивідуальних і сімейних доходів, які отримують члени суспільства та Їхні родини. Перехід до ринкової економіки пов’язаний з виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві.

Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є те що він необхідний для максимізації задоволення потреб споживачів, тобто граничної корисності. Головним аргументом на користь нерівності доходів є необхідність збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання доходу.

Крива Лоренця

Відсоток сімей

Для визначення ступеню нерівності доходів використовують криву Лоренца.

Теоретична можливість абсолютної рівності розподілу доходів представлена на графіку у вигляді бісектриси, причому координати її точок вказують на те, що певний відсоток сімей одержує відповідний відсоток доходу, тобто 20 % сімей отримує 20 % доходу, 40 % —40 % . Якщо нанести на графік підраховані дані за рік про розподіл доходів, то одержимо криву Лоренца, яка показує фактичний розподіл доходу у країні.

Аналіз тенденцій нерівності доходу показує, що економічне зростання зумовило збільшення доходу в цілому в багатьох країнах, але не викликало зміни тієї чи іншої частки сукупного особистого доходу, яку одержує певна група чи категорія сімей, тобто по суті не вплинуло на ступінь нерівності.

За умов проблеми диференціації доходів виникає проблема бідності населення.

С РБідність та прожитковий мінімум.

Бідність – це той рівень життя населення який не може забезпечити нормальні умови для відтворення населення. Кількісно цей рівень виражається показником "прожитковий мінімум", або "поріг бідності".

Прожитковий мінімум на відміну від біологічного мінімуму є більш динамічним. Він змінюється з розвитком соціально-економічного життя суспільства. Але світова практика показує, що поріг бідності значно підвищується у зв'язку із зростанням цін (інфляції), втім це не означає збільшення рівня споживання і підвищення рівня життя людей.

Питання 5 Державна система соціального захисту населення.

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, але й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів сім'ї, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

Витрати на соціальний захист населення, звичайно, залежать від можливостей економіки.

Сучасна система соціального захисту населення в країнах з перехідною економікою включає такі основні елементи:

· Сукупність державних соціальних гарантій, у тому числі соціальні пільги окремим категоріям населення.

Система соціальних гарантій передбачає надання соціально значущих благ та послуг усім громадянам без врахування їхнього трудового внеску і визначення потреби (безкоштовні освіта і лікування, тощо). Мінімальний рівень цих гарантій є рухливим в залежності від конкретно-історичних умов, а також від можливостей суспільства.

· Під соціальною допомогою розуміють надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об’єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності. Державна соціальна допомога здійснюється двома шляхами:

1. програми допомоги в грошовій формі

2. програми допомоги в натуральній формі, тобто у вигляді талонів на продовольчі товари, шкільні сніданки або медичне обслуговування чи інше.

· Соціальне страхування є найбільш поширеною формою захисту населення від всіляких ризиків, пов'язаних з втратою працездатності та доходів. Особливістю соціального страхування є його фінансування із спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.

Стримує розвиток малого підприємництва й надмірна концентрація приросту реальних доходів у невеликої кількості багатих домогосподарств. Якщо у Чехії, Угорщині та Польщі доходи 10% найбагатших сімей перевищують доходи бідних у 4-4,5 рази, то в Україні - більше, як у 10 разів. І це без урахування того, що значна частина доходів приховується "в тіні". Наведемо у спрощеному вигляді результати реального розподілу сукупних грошових доходів серед соціальних верств населення України, який мав місце в кінці 90-х рр.: 40% населення країни отримувало приблизно 10% сукупних грошових доходів (з яких близько 10% "тіньові"); 30% населення - близько 20% сукупних грошових доходів (з яких приблизно 20% є "тіньовими"); 20% населення - до 30% (близько третина з яких знаходиться в "тіні"); 10% населення-близько 40% від обсягів загальних доходів, що отримувало населення країни (із яких близько 75% - "тіньові"). За оцінкою експертів, тіньові доходи заможних верств населення становлять 7-9 млрд. грн. на рік¹².

Льовочкин С. Фінансові аспекти формування середнього класу// Статистика України.-2003.-№2.-с.70