Попит, пропозиція і ціна на ринку праці.

На ринку праці дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у їх відношенні до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не мають знарядь предметів праці, але володіють здібностями до праці — є найманими працівниками. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї і оплачують її. Отже, на ринку праці, як і на інших ринках, мають місце; пропозиція, тобто та ціна у вигляді заробітної плати.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю факторів: рівнем заробітної плати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічного обладнання виробництва. Ціни на товари споживчого ринку впливають на рівень і оплату робочої сили.

Ринок праці в ринковій економіці —це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків. На ринку праці домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою робочу силу, а підприємці як роботодавці задовольняють свій попит у робочій силі. Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили формується зарплата і певний рівень безробіття.

За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:

1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця,

2) циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили

3) внутрифірмового, тобто того, де боротьба за місця на підприємствах йде між зайнятими працівниками.

До потенційного ринку праці включаються особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що, навчаються з відривом від виробництва, військовослужбовці; фермери й підприємці та непрацездатне населення.

Циркулюючий ринок —це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті.

До внутрифірмового ринку праці відносяться особи, що переміщаються по підприємству у зв'язку з появою вакансій за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового виробництва, переміщень на робочих місцях.

Ринок праці охоплює всю робочу силу і визначається як сукупність економічних відносин які складаються в суспільстві з приводу узгодження попиту і пропозиції на робочу силу.

Суб'єктами на ринку праці виступають наймані працівники і роботодавці, а об'єктами — умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці. Обсяг ринку праці визначається попитом на робочу силу, який прямо залежить від загальної економічної кон'юнктури та фази економічного циклу в країні. У випадку, коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення, попит на робочу силу зростає. Якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується. Розширення чи звуження ринку праці викликає зміни чисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими та безробітними.

Співвідношення між попитом та пропозицією ва ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон'юнктури ринку.

Питання 2. Теорії ринку праці.

Існує кілька теорій, які по – різному пояснюють механізм функціонування ринку праці. З точки зору класичної теорії безробіття — це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення заробітної плати. В умовах, коли заробітна плата досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень за якого всі ті хто шукає роботу її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок —безробіття.

Безробіття за класичною теорією — це наслідок постійних прагнень найманих працівників до підвищення своєї заробітної плати. Рівновага досягається тільки через ринковий механізм. Тобто надлишок пропозиції має «тиснути» на ціну робочої сили донизу таким самим чином, як і в моделях рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції Практично це означає, що безробіття може знижувати рівень заробітної плати, а це в свою чергу підвищить рівень зайнятості.

В економіці може виникати ситуація, коли попит на робочу силу знижується до рівня, нижче від якого зменшення заробітної плати не дає можливості підвищити зайнятість. У цьому випадку виникає так зване добровільне безробіття. Наймані працівники не погоджуються зі зниженням заробітної плати і, як наслідок, віддають перевагу безробіттю.

Отже, згідно з класичною теорією надмірна заробітна плата викликає безробіття, а безробіття, зменшуючи заробітну плату, відновлює рівновагу і в такий спосіб само себе усуває. Якщо певна частка робітників не бажає найматися на роботу за зниженої зарплати, то, за цією теорією, таке безробіття є добровільним.

На рисунку початкова рівновага між попитом і пропозицією на робочу силу в точці Т1 забезпечується рівноважною зарплатою на рівні ЗП1. якщо через зовнішні причина заробітна плата збільшиться до ЗП2, то попит на робочу силу впаде до ЧЗ2, а її пропозиція збільшиться до ЧЗ3. унаслідок цього виникає безробіття, причиною якого згідно з класичною теорією є надмірна заробітна плата.

Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою. Але економічна практика підтверджує необґрунтованість такої позиції. Недооцінка цього явища стала згодом очевидною. Дедалі важче було стверджувати, що безробіття — це тимчасова проблема, що наймані працівники вибирають її добровільно.

Тому згодом на зміну класичній теорії з її постулатами стосовно проблеми безробіття приходить кейнсіанська теорія.

Кейнс не заперечував, що зменшення заробітної плати, може привести до зростання зайнятості. Але він скептично ставився до спроб застосувати цей засіб як кращі ліки проти безробіття. Бо на практиці дуже важко знизити заробітну плату і майже неможливо, щоб подібна стратегія дала позитивні результати щодо збалансування ринку праці. Окрім цього, зниження заробітної плати (навіть якщо зробити припущення, що це може бути здійснене) справді може бути ефективним засобом проти безробіття. Справа в тому, що коли заробітна плата знижується, скорочуються витрати підприємств. Це створює потребу в наймі більшої кількості працюючих. Але одночасно знижується й купівельна спроможність тих, хто отримує заробітну плату та купує вироблені товари та послуги.

ЗП По1 Пр ЗП По2 Пр

По2 По1

ЗП2 Т2 Т3 ЗП2 Т2

ЗП1 Т1 ЗП1 Т1

ЧЗ2 ЧЗ1 ЧЗ3 ЧЗ ЧЗ1 ЧЗ2 ЧЗ

Рис. 1 "Добровільне" безробіття Рис. 2 Ринок праці в умовах

кейнсіанської теорії

Основні положення кейнсіанської теорії суттєво відрізняються від класичної. Головний висновок цієї теорії полягає у тому, що в ринковій економіці не існує такого механізму, який гарантував би повну зайнятість населення. Стверджується, що економіка може бути збалансованою щодо досягнення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією при значному рівні безробіття і відчутних темпах інфляції. Для досягнення рівноваги на ринку праці і повної зайнятості працездатного населення необхідно систематичне втручання держави в економічні процеси. Таке втручання повинно здійснюватись за допомогою державної політики стимулювання сукупного попиту. Завдяки зростанню сукупного попиту збільшується попит на ринку праці, усувається вимушене безробіття і підвищується номінальна зарплата.

Збільшуючи державні витрати або зменшуючи податки, можна підвищити сукупний попит. Це призведе до зростання виробництва та попиту на робочу силу, що в свою чергу, позитивно вплине на стан ринку праці і зниження рівня безробіття. Графічно механізм регулювання ринку праці на основі вимог кейнсіанської теорії поданий на рис.2. Проте кейнсіанська інтерпретація досягнення рівноваги на ринку праці є характерною тільки для короткострокового періоду. Як показали дослідження та економічна практика у довгостроковому періоді різні варіанти втручання держави в економіку та ринок праці ведуть до інфляції.

Кейнсіанська теорія була піддана критиці з боку монетаристів.

Монетаристи та їхні прихильники (М Фрідмен, та ін.). спираючись на класичну теорію) стверджують можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних конкурентних ринків гнучкими цінами та заробітною платою Держава, на їхню думку, не повинна втручатися в ринок праці, якщо безробіття не перевищує природний рівень. В іншому випадку починає розвиватися стагфляція, тобто одночасне зростання безробіття та інфляції. Відповідно до монетаристської теорії вихід з будь-якої кризи можливий тільки за умови проведення жорсткої фінансово-кредитної політики. При цьому враховується роль держави, проте вона стосується тільки макроекономічного регулювання, в тому числі і ринку праці, за допомогою податкового та грошово-кредитного механізму.

Досить часто причиною безробіття є не загальний спад виробництва, а негнучкість ринку праці. На тлі цього явища виникла теорія гнучкого ринку праці, згідно з якою високе безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропозицією на ринку праці за професією та кваліфікацією робочої сили; між територіальним розміщенням вільних робочих місць та не зайнятою робочою силою. Для усунення цієї невідповідності пропонується посилити гнучкість ринку праці за допомогою підвищення мобільності служб зайнятості, системи перепідготовки і підвищення кваліфікації та фінансової підтримки міжрегіонального переміщення робітників.

Питання 3. Державне регулювання зайнятості населення.

Для оптимального функціонування ринку праці має бути розроблений і впроваджений в життя комплекс правових економічних та соціальних передумов, які формують ринкове середовище. Серед цих передумов найважливішими є такі:

Ø єдність правових умов функціонування ринку праці на основі вільно вибраної зайнятості і конкурентності.

Ø наявність єдиного економічного простору і забезпечення переміщення в ньому громадян.

Ø відсутність обмежень на заробітну плату, що забезпечує працівнику відтворення його здатності до праці, можливість утримання сім'ї, а також наявність ринку житла і робочих місць.

Ø організація на всій території країни системи бірж праці (центрів зайнятості), що ефективно функціонують

Ø створення широкомасштабної системи професійної орієнтації, навчання та перепідготовки кадрів

Ø наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи, насамперед, система працевлаштування, профорієнтації і перепідготовки кадрів.

Головним аспектом політики зайнятості на сучасному етапі й на перспективу повинно бути збереження достатньо відчутної ролі держави в регулюванні ринку праці. Державне регулювання зайнятості не повинно, проте, використовуватись для обмеження ринкового механізму саморегулювання.

Головною умовою ефективного функціонування ринку праці є органічне поєднання ринкового механізму з державним регулюванням зайнятості. Ринковий механізм забезпечує вільний вибір місця працевлаштування і залежність зарплати від попиту і пропозиції. Державне регулювання має створити всім громадянам сприятливі умови для реалізації їхнього конституційного права на працю, забезпечувати рівні можливості у здобутті професії, гарантувати мінімальний рівень зарплати та забезпечувати соціальний захист у разі тимчасової втрати роботи та

Характерною ознакою ринкової економіки с орієнтація на продуктивну зайнятість, що базується на синтезі соціального і економічного ефектів, необхідності великих вкладень коштів у людину, в забезпечення належних умов для її існування, нормального відтворення затрат енергії, зростання добробуту.

Вільно вибрана зайнятість як орієнтир соціальної ринкової економіки є головним принципом, на якому повинні будуватися державна політика і механізм забезпечення продуктивної праці.