Положення (стандарти) бухгалтерського обліку в обґрунтуванні облікової політики.

Інформація про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи в бухгалтерському обліку, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби.

Цей стандарт застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами всіх форм власності (крім бюджетних установ). Його дія не поширюється на відтворювані природні ресурси та операції з основними засобами, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Підприємство самостійно обирає один із п’яти (+ один) методів нарахування амортизації основних засобів. Цим "+ один", тобто шостим методом можуть бути норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством (старий метод). Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затверджене наказом МФ України від 18.10.99 р. №242 і зареєстроване в Мін’юсті України 02.11.99 р. за №750/4043 (далі - П(С)БО 8).

Підприємство визначає групи нематеріальних активів для відображення їх у бухгалтерському обліку згідно з П(С)БО 8.

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання (експлуатації), який встановлюється підприємством на свій розсуд при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не більше 20 років (у два рази більше порівняно з тим, що було раніше).

Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з П(С)БО 7.

Щодо дооцінки основних засобів та нематеріальних активів, то така процедура, передбачена пунктами 16 - 21 П(С)БО 7 і 19 - 24 П(С)БО 8.

З точки зору оподаткування доцільність її проведення тепер відпала, оскільки на практиці вона вже не впливає на оподатковування і лише збільшує обсяг бухгалтерської роботи, не приносячи відчутної (моментальної) матеріальної вигоди.

Бухгалтерський облік малоцінних необоротних матеріальних активів (далі - МНМА) регулюється П(С)БО 7. Основним критерієм для віднесення цінностей до складу малоцінних необоротних матеріальних активів є строк корисного використання (експлуатації) такого предмета.

Критерій віднесення матеріальних активів до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів (далі - МШП) установлює Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затверджене наказом МФ України від 20.10.99 р. №246, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 02.11.99 р. за №751/4044 із змінами й доповненнями, внесеними наказами МФ України від 28.01.2000 р. №15, від 14.06.2000 р. №131 (далі - П(С)БО 9).

Отже, пункт 6 П(С)БО 9 відносить до МШП малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року.

Згідно з пунктом 23 П(С)БО 9, вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів, переданих в експлуатацію, виключається зі складу активів (списується з балансу) із подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичного використання (такої вимоги в старому законодавстві не було).

Таке формулювання свідчить про те, що первісна (балансова) вартість МШП списується на витрати повністю в момент передачі їх в експлуатацію. Крім того, в новому Плані рахунків не передбачено субрахунку, на якому б МШП обліковувались як такі, що є в експлуатації, але стосується це тільки вартісного обліку активів.

Пункт 16 П(С)БО 9 визначає порядок відпуску запасів у виробництво, при продажі та іншому вибутті.

У всіх перерахованих випадках їх оцінка здійснюється за одним із таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); нормативних затрат; ціни продажу.

Стандарт 9 при формуванні первісної вартості запасів, придбаних за плату, передбачає різні варіанти віднесення до собівартості запасів транспортно-заготівельних витрат, а також порядок визначення "інших" витрат. Доцільно встановити придатний для підприємства варіант обліку та відобразити його у наказі.

Облік доходів регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженим наказом МФ України від 29.11.99 р. №290, зареєстрованим у Мінюсті України 14.12.99 р. за №860/4153 зі змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2000 р. №131 (далі - П(С)БО 15).

Критерії визнання доходу наведені в розділі "Визнання та класифікація доходу" П(С)БО 15.

Порядок обліку доходу - у розділі "Оцінка доходу" цього ж стандарту. Згідно з ним, дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Цей пункт потрібен тільки підприємствам, що одержують доходи від надання послуг. Специфіка визначення доходу при наданні послуг наведена в П(С)БО 15.

Згідно з цією методикою, дохід, пов’язаний з наданням послуг, визнається виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції.

Витрати відображаються в бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом МФ України від 31.12.99 р. №318, зареєстрованого в Мінюсті України 19.01.2000 р. за №27/4248 зі змінами і доповненнями, внесеними наказом МФ України від 14.06.2000 р. №131 (далі - П(С)БО 16). Склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) визначає пункт 11 П(С)БО 16.

Згідно з ним, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Розшифрування статей виробничої собівартості (досить докладне) наведене в пунктах12 - 16 П(С)БО 16. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством самостійно.

Перелік і склад змінних і постійно розподілених загальновиробничих витрат наведений у пункті 16 П(С)БО 16. Приклад розподілу загальновиробничих витрат - у додатку 1 до П(С)БО 16.

До витрат майбутніх періодів Інструкція з використання Плану рахунків відносить витрати, пов’язані з підготовчими до виробництва роботами в сезонних галузях промисловості; з освоєнням нових виробництв та агрегатів; сплачені авансом орендні платежі; оплату страхового поліса; передплату газет, журналів, періодичних та довідкових видань тощо.

Особливістю таких витрат є те, що вони виникають в одному періоді, а стосуються інших (наступних) періодів. У багатьох випадках такі витрати є досить значними, й одномоментне віднесення їх на собівартість поточного звітного періоду може спричинити різкі коливання продажних цін на готові вироби, виконані роботи (надані послуги). Тому такі витрати накопичуються на спеціальному рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів" і надалі списуються на собівартість рівномірними сумами.

Відповідно до пунктів 8 - 10 Положення (стандарту) 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Мінфіну України від 08.10.99 р. №237 і зареєстрованого Мін’юстом 25.10.99 р. за №725/4018, із врахуванням змін, внесених наказом Мінфіну від 30.11.2000 р. №304 (далі - П(С)БО 10), підприємствам дозволено створювати резерв сумнівних боргів, за рахунок якого списується з балансу безнадійна дебіторська заборгованість, що стосується розрахунків із покупцями продукції, товарів, робіт (послуг).

За власним рішенням підприємство може створювати інші резервні фонди для забезпечення інших майбутніх витрат і платежів.

Підприємство може створювати такі резерви: на забезпечення виплати відпусток, на додаткове пенсійне забезпечення, на забезпечення гарантованих зобов’язань, на забезпечення інших витрат та платежів. У стандартах часто використовується термін "операційний цикл", під яким мається на увазі проміжок часу між придбанням запасів і одержанням коштів від реалізації виготовлених з них продукції, товарів, послуг.

Як правило, на звичайному підприємстві операційний цикл не перевищує року. Доцільно орієнтуватися насамперед на те, чи погашається це зобов’язання (чи споживається цей актив) протягом року з дати балансу.

Запитання для самоперевірки.

1. Що слід відносити до методологічних складових облікової політики ?

2. Що самостійно обирає підприємство в питаннях методології в Положенні (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби».

3. На основі чого формуються методологічні засади облікової політики підприємства ?

4. Хто визначає коло користувачів, яким буде надана звітність ?