Класифікація активів

Активи характеризуються різноманіттям видів, у зв'язку з чим вони мають потребу у класифікації за багатьма ознаками.

За формою функціонування виділяють матеріальні, нематеріальні і фінансові активи.

Матеріальні активи характеризують майнові цінності, що мають матеріальну речовинну форму.

Нематеріальні активи характеризують майнові цінності підприємства, що не мають речовинної форми, але приймаючі участь у господарській діяльності і такі, що генерують прибуток.

Фінансові активи характеризують майнові цінності підприємства у формі грошових коштів і їхніх еквівалентів, грошових і фінансових інструментів.

Відповідно до особливостей обороту й участю у відтворювальному циклі активи підприємства підрозділяють на необоротні й оборотні.

Оборотними є грошові кошти і їх еквіваленти, а також інші активи, що призначені для реалізації чи використання протягом операційного циклу.

До необоротного відносяться усі активи, що не є оборотними.

Операційні цикл – це період часу між придбанням запасів для здійснення діяльності й одержанням грошових коштів від реалізації виробленої з них продукції, товарів, послуг.

Тобто оборотні активи беруть участь у одному операційному циклі, а необоротні – у декількох.

Оборотні активи характеризуються сукупністю майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточну виробничо-комерційну діяльність і цілком споживаються протягом одного операційного циклу.

Необоротні активи характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі окремих операційних циклів, які якісно не змінюють свою речовинну форму і переносять на продукцію спожиту вартість частинами.

За характером участі активів у різних видах діяльності підприємства вони поділяються на операційні й інвестиційні. Операційні безпосередньо використовуються у операційній (поточній) діяльності підприємства. Інвестиційні активи зв'язані з його інвестиційною діяльністю (незавершене будівництво, фінансові інвестиції)

За фінансовими джерелами формування активи підрозділяються на валові і чисті. Валові активи являють собою усю сукупність майнових цінностей підприємства, сформованих за рахунок власного і позикового капіталу. Чисті активи характеризують вартісну сукупність майнових цінностей підприємства, сформовану за рахунок власного капіталу.

По характері володіння активи підрозділяються на власні, орендовані і такі, що використовуються безоплатно. Власні активи характеризують майнові цінності підприємства, що належать йому на правах власності, що знаходяться у постійному його володінні і відображені у складі його балансу. Орендовані активи характеризують майнові цінності підприємства, залучені їм для здійснення господарської діяльності на правах оренди. Активи, що використовуються безоплатно, характеризують майнові цінності, передані підприємству для тимчасового господарського використання на безкоштовній основі іншими суб'єктами господарювання.

По ступеню ліквідності активи підприємства можна поділити на:

- активи у абсолютно ліквідній формі – активи, що не потребують реалізації і виступають готовими засоби платежу (грошові кошти і їх еквіваленти);

- високоліквідні активи – можуть бути швидко (до 1 місяця) переведені у грошову форму без істотних втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів по поточним зобов'язаннях (короткострокові фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість, векселі, запаси готової продукції і товарів);

- середньоликвідні активи – вимагають більшого часу (як правило, до 6 міс.) для реалізації без втрати своєї поточної ринкової вартості (виробничі запаси, інші оборотні активи); як правило, вимагають зміни свій речовинної форми (перетворення запасів і незавершеного виробництва у готову продукцію);

- низьколиквідні активи – можуть бути переведені у грошову форму без втрати поточної ринкової вартості лише після закінчення значного періоду часу (необоротні активи);

- неліквідні активи – самостійно реалізовані бути не можуть, а можуть бути продані лише у складі цілісного майнового комплексу (безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів).

По характері використання у поточній діяльності активи підрозділяються на ті, що використовуються, та ті, що не використовуються.

По характері перебування стосовно підприємства виділяють внутрішні і зовнішні активи (знаходяться поза межами підприємства у інших господарчих суб'єктів, у дорозі, або на відповідальному збереженні).

Лекція №21 "Необоротні активи"

План:

1 Основні засоби.

2 Нематеріальні активи.

3 Інші необоротні активи.

Зміст:

Основні засоби

Основні засоби – матеріальні активи, що підприємство утримує з метою використання у процесі виробництва товарів (надання послуг), здачі у оренду, для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, або використання іншим чином, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (чи операційного циклу, якщо він перевищує рік).

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство одержить у майбутньому економічні вигоди від його використання і вартість його може бути вірогідно визначена.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікують по групам:

- основні засоби;

- інші необоротні матеріальні активи.

Група "Основні засоби" включає такі підгрупи:

- земельні ділянки;

- капітальні витрати на поліпшення земель;

- будинки, споруди, передатні пристрої та їх частини;

- машини й устаткування;

- транспортні засоби;

- інструменти, прилади, інвентар (меблі);

- робоча і продуктивна худоба;

- багаторічні насадження;

- інші основні засоби.

По економічному змісті основні засоби – це засобу праці, що беруть участь у процесі виробництва багаторазово, якісно не змінюють свою матеріально-речовинну форму і переносять свою вартість на готову продукцію частинами.

Економічна природа основних засобів визначає особливості їхнього обороту. Під оборотом основних засобів розуміється процес їх циклічного відтворення при багаторазовій участі у операційних циклах. Кругообіг вартості основних засобів представлений на схемі:

Знос – це утрата вартості об'єктом основних засобів. Знос за причинами його виникнення поділяється на фізичний, функціональний і економічний.

Фізичний знос обумовлений частковою або повною втратою первісних технічних і технологічних властивостей об'єкта.

Функціональний знос зв'язаний з невідповідністю функціональних (споживчих) характеристик об'єкта даному виду майна.

Економічний знос обумовлений впливом соціально-економічних, екологічних і інших зовнішніх факторів на об'єкт.

Фізичний і функціональний знос поділяють на переборний (технічно може бути усунутий) і непереборний (не може бути усунуте або його усунення економічно недоцільне). У залежності від причин, що викликають функціональний знос, розрізняють два його види – знос моральний і технологічний.

Моральний знос виявляється у втраті вартості, викликаній появою або більш дешевих і економічних (по всій сукупності витрат, як інвестиційних, так і експлуатаційних), або більш продуктивних аналогів.

Технологічний знос пов’язаний зі зміною усього технологічного циклу, у який традиційно включається даний об'єкт.

Амортизація – це процес переносу вартості об'єкта основних засобів на вартість виробленої з його використанням продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

У бухгалтерському обліку величина зносу й амортизації вважаються тотожними. При цьому амортизація визначається як систематичне розподіл вартості необоротних активів, що амортизується, протягом терміну їхнього корисного використання (експлуатації).

Об'єктом амортизації є основні засоби (крім землі).

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання об'єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудування, дообладнування і консервації.

При визначенні терміну корисного використання враховується:

- очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності та продуктивності;

- передбачуваний фізичний і моральний знос;

- правові та інші обмеження щодо термінів використання об'єкта тощо.

Термін корисного використання об'єкта основних засобів переглядається у випадку зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

Прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується, на очікуваний період використання об'єкта основних засобів. Вартість, що амортизується, визначається як різниця між первісною вартістю об'єкта і ліквідаційною вартістю.

Зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року і річної норми амортизації. Річна норма амортизації обчислюється як різниця між одиницею і результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

Прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року і річної норми амортизації, що обчислюється, виходячи з терміну корисного використання об'єкта, і подвоюється.

Кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, і кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного терміну використання об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), що підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

Метод амортизації вибирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигід від його використання і переглядається у випадку зміни очікуваного способу одержання таких вигод.

Нарахування амортизації проводиться щомісяця. Місячна сума амортизації визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Основні засоби підрозділяються на виробничі і невиробничі. Виробничі – це засобу праці виробничого призначення (на залізничному транспорті – рухомий склад, колійні споруди, робочі і силові машини й устаткування тощо). Під невиробничими фондами розуміються капітальні активи, що не використовуються у господарській діяльності підприємства (для залізничного транспорту – житлові будинки, будинки соціально-культурного і побутового призначення, їх оснащення тощо)

Показниками використання виробничих основних засобів залізниць є:

Фондовіддача. У загальному випадку визначається як відношення обсягу виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів (як правило, до первісної вартості). Як вимірник продукції для залізниці виступають приведені т-км. Відбиває інтенсивність використання виробничих основних засобів.

Зворотний попередньому показник – фондоємність. У загальному випадку визначається як вартість виробничих основних засобів, що приходиться на одиницю продукції. Для обох показників як вимірник продукції можуть виступати доходи від перевезень;

Фондоозброєність – вартість виробничих основних засобів, що приходиться на одного працівника експлуатаційного контингенту залізниці.

Рентабельність виробничих основних засобів – прибуток до оподатковування, що приходиться на вартісну одиницю виробничих основних засобів.

Унаслідок зміни зовнішніх умов, невідповідності нормативної амортизації реальному зносу й іншим факторам, вартісні показники основних засобів (як первісна, так і залишкова вартість) по об'єктах, що надійшли у різний час і експлуатується у різних умовах, непорівнянні. Для одержання однакової оцінки основних засобів проводять їхню переоцінку.

Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У випадку переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка усіх об'єктів групи основних засобів, до якої він належить. Переоцінена первісна вартість і сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта на його залишкову вартість. Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об'єкта до його первісної вартості без зміни суми зносу.

Під справедливою вартістю основних засобів розуміється ринкова вартість, якщо вона може бути визначена, залишкова вартість заміщення для спеціалізованого майна і вартість ліквідації для цілком зношеного майна.

До інших необоротних матеріальних активів відносяться:

- бібліотечні фонди;

- малоцінні необоротні матеріальні активи.

- тимчасові споруди;

- природні ресурси;

- інвентарна тара;

- предмети прокату;

- інші необоротні матеріальні активи.

Зазначені необоротні активи амортизуються з деякими особливостями. Амортизація нараховується прямолінійним або виробничим методом. Амортизація малоцінних необоротних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у розмірі 50% у перший місяць використання і 50% по закінченню терміну використання або у перший місяць у розмірі 100%.