ТИПОЛОГІЯ темпераменту я. стреляу

3.

Я. Стреляу запропонував вивчати роль темпераменту в пристосуванні людини до умов її життя і діяльності. Виходячи з положення І. Павлова про роль темпераменту в адаптації людини до навколишнього середовища і ґрунтуючись на понятті Д. Хебба про оптимальний рівень збудження, він розробив регулятивну теорію темпераменту. Фундаментальними характеристиками темпераменту, які перебувають в антагоністичних відносинах, Стреляу вважає реактивність (величина реакцій людського організму у відповідь на дії, чутливість і витривалість або здатність до роботи) і активність (інтенсивність і тривалість пове-дінкових актів, обсяг виконуваних дій) за певної величини стимуляції. В уявленнях Я. Стреляу про темперамент відсутні характеристики емоційності. Його теорія має у своїй основі такі положення:

1. Індивідуальні відмінності формальних характеристик поведінки - інтенсивність (енергетичний аспект) і час (темпоральний аспект) є відносно стабільними.

2. Темперамент характеризує за якостями інтенсивності і часу не тільки людей, а й усіх ссавців.

3. Темпераментні характеристики є результатом біологічної еволюції і тому повинні мати генетичний базис, який разом із середовищними впливами визначає індивідуальні прояви темпераменту.

Із дорослішанням індивіда і під дією зовнішніх середовищних умов темперамент, вважає Я. Стреляу, частково може змінюватися.

ТЕМА 5

ЛЕКЦІЯ 7.

КЛАСИФІКАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ ТА ХАРАКТЕРУ

ПЛАН

1.Місце характеру у структурі особистості.

2.Поняття про ендопсихіку та екзопсихіку. Класифікація особистостей О. Ф. Лазурського.

1. Місце характеру у структурі індивідуальності

Характер – одна з основних структур індивідуальності, що фіксує в собі специфіку переходу від психобіологічних та загально психологічних закономірностей до соціопсихічних, особистісних процесів.

У широкому смислі характером називають цілісну сукупність, що позначає приховану за різними проявами людського Я природу особистості. Теофраст запропонував використовувати цей термін у психології для пояснення цілого комплексу ознак, що відрізняють поведінку однієї людину від іншої, запропонував і першу класифікацію характерів (брехливий або чесний, хитрий або простодушний, жадібний або щедрий).

Спроби вичленити структури характеру пов'язаний з появою і розвитком у психології поняття «воля», а також більш чіткої розробки дихотомії «розум – почуття». Фактично довкола цих основних вимірювань, що утворюють знамениту тріаду «розум – воля - почуття», і розвиваються уявлення про структуру характеру.

Розглядаючи характер як підструктуру, що відноситься до особистісного рівня, його вважають концептом, який в основі відноситься до сили характеру, як властивості, пов’язаної з зусиллями з подолання обставин.

Характер є першопочатковим продуктом розвитку особистості і сам стає умовою подальшого її розвитку, роблячи особистість психологічно монолітною, цілісною, єдиною. Характер постає як психологічні особливості особистості, що проявляється у відносинах людини з оточуючими і в образі його дій, вчинків. Більш вузько характер розуміється як емоційно-вольові особливості особистості.

Взаємодія характеру та особистості є центральною, хоча й не вивчалася в академічній психології. Проте розрізняють поняття темпераменту і характеру. Наприклад, І. Кант зауважує, що темперамент вказує на те, що можна зробити з людини, а характер, що сам він хоче зробити з себе.

Тобто характер не є чимось готовим, даним від природи, але визначається сукупністю розвитку зовнішніх факторів та свідомими зусиллями людини по формуванні у себе потрібних властивостей. І. П. Павлов намагався розрізнити поняття «тип нервової системи», «темперамент» і «характер»: «…тип є природжений конституційний вид нервової діяльності – генотип… характер є сумішшю природжених схильностей, потягів з привитими впродовж життя під впливом життєвих вражень».

Система умовних зв’язків, що утворюється в процесі структурування життєвого досвіду, складає природну основу характеру, його формально-динамічну складову, тоді як система орієнтацій виникає уже як результат сплаву схильностей суб’єкта з формуючими впливами середовища. Стійка система зв’язків (динамічний стереотип) лежить в основі стрижневих властивостей особистості – спрямованості, що відноситься до однієї з основних змістових характеристик індивідуальності. Воля, як важливий системоутворюючий компонент характеру, проявляється у диференційованій системі довільної регуляції, пов’язаної як з емоційними патернами, так і з рівнем розвитку ряду здібностей.

Н. Д. Левітов зазначає, що характер як єдність форми та змісту, є психічним складом особистості, що виражається у її спрямованості та волі.

Мясіщев визначає характер проявляється через відношення людини до дійсності в залежності від умов суспільного буття особистості. Відносини, закріплюючись у способах дій, починають визначати особливості прояву особистості. Характер і є спосіб здійснення відносин з різними сторонами дійсності.

С. Л. Рубінштейн: характер – закріплена в індивіді система генералізованих узагальнених спонукань, що сформувалися в процесі розвитку особистості на основі ситуативних спонукань і мотивів, що визначаються збігом зовнішніх обставин.

Ковальов: характер є суспільно-історичним явищем.

Отже, характер – це структуроване ціле, що складається з окремих компонентів у постійному взаємозв’язку і утворює органічне ціле. Кожен компонент має особливу якісну характеристику в залежності від особливостей характеру в цілому.

За Б. Г. Ананьєвим, компоненти характеру:

1) життєва спрямованість (потреби, інтереси, ідеали);

2) моральні звички (прив’язаність, смаки);

3) комунікативні властивості (ставлення до інших);

4) самооцінка (ставлення до себе);

5) вольові та інтелектуальні властивості;

6) емоційно-динамічні прояви характеру, що утворилися з темпераменту.

За О. В. Лібіним, структура характеру:

1.Я-концепція: образ Я (уявлення про себе та інших) та самооцінка (самоставлення та самопрезентація).

2.Я-симптомокомплекс рис: диспозиції (саморегуляція, фон настрою, схильності).

3.Я-система орієнтацій: вектор поведінки (на себе: мотиви самореалізації; на предмет: мотиви досягнення успіху; на інших: мотиви взаємодії).

У психологічній науці склалися різні співвідношення темперам ту і характеру:

1) ототожнення темпераменту і характеру;

2) протиставлення темпераменту характеру, встановлення між ними антагоністичних відносин;

3) визнання темпераменту елементом характеру;

4) визнання темпераменту природною основою характеру.

Вивчення співвідношення темпераменту і характеру у вітчизняній психології розвивалося під впливом вчення І. П. Павлова, який визначав характер як сплав нервової системи і життєвих впливів – навчання та виховання, що закріпилися в структурі індивідуальності у формі тих чи інших способів реагування. Л. С. Виготський вважав, що темперамент є наявною передумовою, а характер – кінцевим результатом виховного процесу.

На думку Ананьєва, Ковальова, Мясіщева, Виготський, Рубінштейна, темперамент складає природну основу характеру і один з його компонентів, ядром, його незмінною частиною, тоді як сам характер піддається змінам. Левітов вважає, що це різні сторони особистості, що перебувають у взаємозв’язку, що темперамент не входить у характер. Темперамент виражається в емоційній збудливості і зв’язку зі станом процесів збудження і гальмування. Темперамент впливає на форму прояву характеру. Темперамент підпорядкований характеру.