ТИПОЛОГІЯ АКЦЕНТУЙОВАНИХ ОСОБИСТОСТЕЙ ЗА К. ЛЕОНГАРДОМ

1.Типи акцентуацій за К. Леонгардом.

2.Порівняння типологічних моделей П. Б. Ганнушкіна, А. Б. Лічко, К. Леонгарда.

Типи акцентуацій за к. Леонгардом

Карл Леонгард виділив дванадцять типів акцентуації. За своїм походженням вони мають різну локалізацію.

До темпераменту, як природного утворення, Леонгардом були віднесені типи:

гіпертимний — бажання діяльності, гонитва за переживаннями, оптимізм, орієнтованість на вдачі, авантюризм

дістимичний — загальмованість, підкреслення етичних сторін, переживання і побоювання, орієнтованість на невдачі

афективно-лабільний — взаємна компенсація рис, орієнтованість на різні еталони

афективно-екзальтований — наснага, піднесені почуття, зведення емоцій в культ

тривожний — боязкість, покірність

емотивний — м'якосерцевість, боязкість, співчуття

До характеру, як соціально-зумовленого утворення, він відніс типи:

демонстративний — самовпевненість, пихатість, хвастощі, брехня, лестощі, орієнтованість на власне Я як на еталон

педантичний — нерішучість, совісність, іпохондрія, боязнь невідповідності Я ідеалам

застрягаючий — підозрілість, образливість, марнославство, перехід від підйому до розпачу

збудливий — запальність, ваговитість, педантизм, орієнтованість на інстинкти

До особистісного рівню були віднесені типи:

екстравертований

інтровертований

амбіверт

Варто звернути увагу на те, що поняття екстраверсії і інтроверсії, використані Леонгардом, найближче до уявлень Юнга: екстраверт по Леонгарду — це людина, що орієнтується на зовнішні, «об'єктивні» стимули, сприйнятливий до впливу середовища і зацікавлений у ньому, у той час як інтроверт — орієнтований на свої «суб'єктивні» уявлення, мало схильний до зовнішнього впливу і не зацікавлений в ньому[1]. Таке розуміння екстраверсії і інтроверсії не є єдино вірним - в психології існують і інші описи цих характеристик, наприклад, у Айзенка.

ТЕМА 7

Лекція 12

ДИФЕРЕНЦІЙНА ПСИХОЛОГІЯ ЗДІБНОСТЕЙ

ПЛАН

1. Проблема задатків, здібностей та інтелекту у диференційній психології.

2. Загальні інтелектуальні здібності.

3. Характеристика текстологічних підходів до інтелекту.

4. Інтелект у структурі індивідуальних властивостей.

1. Проблема задатків, здібностей та інтелекту у диференційній психології

Проблема задатків, здібностей вперше було досліджено Ф. Гальтоном. Він став основоположником емпіричного підходу. Він запропонував основні методи і методики, якими дослідники користуються і до сьогоднішнього дня: вимірював звуковистну чутливість, окомір, метод вільних асоціацій, метод близнюків, вперше досліджував особистісні властивості людини науки.

Ф.Гальтон винайшов анкету як метод дослідження і провів анкетування більше 300 представників інтелектуальної еліти Англії. Він вважав, що талант є спадковою рисою і виявляється у ряді поколінь і що соціальна еліта формується на основі успадкованого таланту.

Задатки – деякі генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості мозку і нервової системи, що є індивідуально-природною передумовою складного процесу формування і розвитку здібностей. Проте вони не зумовлюють самого розвитку здібностей. Задатки багатозначні, на їх основі можуть сформуватися різна здібності.

Задатками можуть виступати:

a. типологічні властивості нервової системи (швидкість утворення тимчасових нервових зв’язків, їх міцність, легкість диференціювань, сила зосередженості уваги, розумова працездатність);

b. індивідуальні особливості будови аналізаторів, окремих ділянок кори головного мозку.

Здібності – індивідуально-психологічні властивості, яка визначає успішність виконання діяльності або ряду діяльностей, що не зводяться до умінь, знань і навичок, але зумовлюють легкість і швидкість навчання новим способам і прийомам діяльності.

Проблема здібностей – їхня природа, походження, вияв, формування.

Б. М. Тепловим виділені ознаки здібностей:

a. індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої;

b. тільки ті особливості, які мають відношення до успішності виконання діяльності або декількох діяльностей;

c. здібності не зводяться до умінь, знань і навичок, але зумовлюють легкість і швидкість навчання новим способам і прийомам діяльності

В. Д. Шадріков приходить до висновку, що поняття здібності є конкретизацією категорії властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, мають індивідуальну міру вираженості, що виявляється в успішності і якісній своєрідності засвоєння і реалізації окремих психічних функцій. Головні параметри: продуктивність, надійність, якість. Він виділяє здібності мислительні, перцептивні, мнемічні і так далі. Також Шадріков вводить поняття загальних здібностей як придатності до широкого кола діяльностей або поєднання здібностей, від кожної з яких залежить успішність виконання тієї або іншої діяльності.

Під інтелектом розуміють форму організації індивідуально ментального досвіду у вигляді наявних ментальних структур, породжуваного ними ментального простору відображення і ментальних репрезентацій дійсності, що будуються в рамках цього простору.

Виділяють інтелектуальні здібності та інтелектуальні стилі. Інтелектуальні здібності – властивості інтелекту, що характеризують успішність інтелектуальної діяльності в тих або інших конкретних ситуаціях з погляду правильності і швидкості переробки інформації в умовах розв’язання задач, оригінальності і різноманітності ідей, глибини і темпу научуваності, вираженості індивідуалізованих способів пізнання. Інтелектуальні стилі – індивідуально-своєрідні способи постановки і вирішення проблем.

Інтелект є загальною здібністю до пізнання. Це загальна поведінкова характеристика, яка пов’язана з успішністю адаптації до нових життєвих завдань. Розрізняють загальний інтелект як здібність, що впливає на виконання будь-якої діяльності, виявляється в якості, швидкості і точності рішення розумових задач, в темпі і успішності навчання, продуктивності професійної діяльності й рівні соціальної адаптації; соціальний інтелект – здібність, що визначає успішність оцінки прогнозування і розуміння поведінки людей.