Сутність та види невизначеності. З погляду економічної теорії невизначеність – це об’єктивна неможливість здобуття абсолютного знання про об’єктивні та суб’єктивні фактори функціонування

З погляду економічної теорії невизначеність – це об’єктивна неможливість здобуття абсолютного знання про об’єктивні та суб’єктивні фактори функціонування системи, неоднозначність її параметрів. Чим більша невизначеність під час прийняття господарського рішення, тим більший ступінь ризику.

Кількісно невизначеність може виступати як можливість відхилення результату від очікуваного (або середнього) значення як у менший, так і в більший («спекулятивна» невизначеність) бік, або можливість лише негативних відхилень кінцевого результату події («чиста» невизначеність).

Причини невизначеності схематично подано на рис. 4.1.

Економіка ринкового типу передбачає існування найрізноманітніших видів невизначеності для всіх суб’єктів господарювання. Найпоширенішою є класифікація невизначеності за ступенем настання події. Ця класифікація дає можливість розрізнити повну та часткову невизначеність, повну визначеність. Часткова чи повна невизначеність пояснюється тим, що, по суті, економічні проблеми зводяться до завдань вибору з деякої кількості альтернатив. При цьому економічні суб’єкти не мають повної інформації про стан систем для розроблення оптимального рішення й достатніх можливостей для адекватного обліку всіх доступних даних. Невизначеність інформації можна зняти, визначивши ймовірність, з якою можна очікувати цю інформацію.

Рисунок 4.1 – Основні причини невизначеності

Залежно від засобів визначення ймовірності розрізняють два типи невизначеності – статистичну та нестатистичну. Якщо мається на увазі статистична невизначеність, то іноді кажуть, що рішення приймається в умовах ризику, якщо нестатистична – то рішення приймається в умовах невизначеності. У чистому вигляді той чи інший вид імовірності трапляється рідко – найчастіше можна зустріти мішаний вид.

За об’єктом невизначеності розрізняють: людську невизначеність – пов’язану з неможливістю точного передбачення поведінки людини у процесі роботи через відмінності у рівні освіти, емоційно-психологічному настрої, світогляді кожної особи; технічну невизначеність – пов’язану з надійністю обладнання, непередбаченістю виробничих процесів, складністю технології, рівнем автоматизації, темпами оновлення, обсягами виробництва; соціальну невизначеність – зумовлену прагненням людей утворювати соціальні зв’язки та поводитися відповідно до загальноприйнятих норм, традицій, узятих на себе зобов’язань.

За місцем виникнення невизначеність в управлінні підприємством (фірмою) може бути наслідком:

· невизначеності у встановленні планового періоду і, зокрема, періоду, на який розробляється стратегія розвитку підприємства;

· невизначеності формування цілей підприємства та вибору пріоритетів у визначених цілях, що може бути зумовлено наявніс­тю ряду альтернативних цілей;

· помилок в оцінках дійсного стану справ усередині самого підприємства та його місця на ринку, до чого, у свою чергу, може призвести ряд причин об’єктивного та суб’єктивного характеру;

· неповної або помилкової інформації стосовно перспектив розвитку даного підприємства й ринку в цілому, рішень, прийнятих на її підставі;

· можливих перебоїв у розробленні чи реалізації стратегії розвитку підприємства; невизначеності контролю й оцінки результатів діяльності підприємства.

Таким чином, невизначеність є невід’ємним атрибутом прийняття господарських рішень. Але необхідно зазначити, що вона не завжди є негативним фактором, оскільки усвідомлення факту її існування мотивує до самостійного вирішення господарських завдань, веде до ініціативності та творчого пошуку.

На практиці зниження рівня невизначеності, необхідне для прийняття господарських рішень, забезпечується: збором інформації, що зменшує невизначеність очікувань; обробкою інформації методами аналізу, прогнозу, сценарію та з’ясуванням причин, форм і наслідків невизначеності; розробленням моделей, адекватних ситуаціям, що мають місце, і здобуттям у результаті моделювання значень цільових величин, функціональних залежностей станів об’єкта управління та навколишнього середовища.