Участі країни у міжнародній економіці

Зв’язки національної економіки з зовнішнім світом відображає платіжний баланс країни. Міжнародний обмін здійснюється за допомогою грошей. Саме грошові потоки в країну і з країни фіксуються платіжним балансом країни. Він і дає уяву про зв’язки вітчизняної економіки з іншими країнами світу.

Платіжний баланс є систематизованим звітом про всі економічні операції між даною країною та рештою світу. Згідно з останніми рекомендаціями МВФ зі складання платіжного балансу[1] стандартний платіжний баланс включає два розділи:

1. Рахунок поточних операцій ,який відображає міжнародний рух реальних матеріальних цінностей (передусім товарів і послуг);

2. Рахунок операцій з капіталом і фінансових операцій ,який показує джерела фінансування руху реальних матеріальних цінностей.

Представимо стандартні компоненти платіжного балансу у спрощеному вигляді.

Платіжний баланс ґрунтується на принципі подвійного запису бухгалтерського обліку. Вважається, що торговельні і фінансові потоки – це дві сторони будь-якої операції. Всі рахунки платіжного балансу записуються зі знаками „плюс”, або „мінус”. Їх розрізняють за таким правилом: якщо стаття забезпечує країну додатковою валютою, то її записують зі знаком „плюс”, тобто відносять до кредиту, а якщо стаття змушує витрачати валюту, то її записують зі знаком „мінус”, тобто відносять до дебету.

Всі угоди поділяються на дві частини: відвантаження товару і оплата чека – ця пара операцій дає в сумі нуль. Наприклад, відвантаження товару проводиться по статті „імпорт” рахунку поточних операцій зі знаком „мінус”, а оплата імпортером чека у банку своєї країни фіксується у статті „зміна зобов’язань перед іноземцями” на рахунку фінансових операцій як позитивна проводка, зі знаком „плюс”. Після цієї операції баланс поточних операцій мав би пасивне сальдо (–), а баланс руху капіталу – активне сальдо (+) на ту ж суму. Отже, баланс фінансових операцій є дзеркальним відображенням балансу поточних операцій.

Рахунок поточних операцій – найважливіша стаття платіжного балансу. Він підсумовує різницю між усім експортом та імпортом як товарів, так і послуг, а також поточні доходи і трансферти.

Перша його складова – товари і послуги – насамперед включає розрахунки з експорту та імпорту товарів або торговельний баланс. Експорт товарів призводить до притоку грошових коштів, тому утворює статтю кредиту, імпорт – до їх відтоку і формує статтю дебету. Торговельний баланс здавна привертав увагу дослідників. Ще в епоху меркантилізму активне сальдоторговельного балансу, тобто перевищення експорту над імпортом, вважалося запорукою збільшення багатства нації. Дефіцит торговельного балансу розглядався як свідчення нездорового стану економіки. Однак в сучасних умовах вважають, що часом для країни, яка потребує вливання іноземного капіталу, дефіцит торговельного балансу може бути навіть вигідним і свідчити, наприклад, про інвестиційний бум в економіці країни..

Баланс послуг часто називають балансом „невидимих” операцій, на відміну від „видимих“ торговельних. Найбільш вагомою складовою міжнародних послуг є транспортні послуги. До послуг також відносяться платежі та надходження коштів від туризму, страхування, відкриття кредитних ліній, консалтингу, обробки та надання інформації, спорудження об’єктів та монтажу обладнання та ін.

Друга складова рахунку поточних операцій – доходи – включає групу статей, пов’язаних з оплатою праці громадян країни за кордоном; доходами, одержаними жителями країни на свої закордонні активи (прямі, портфельні та інші інвестиції), а також надходженнями та виплатами процентів за депозитами і позиками МВФ.

Третя складова рахунку поточних операцій – поточні трансферти – реєструє односторонні потоки платежів іноземним урядам і приватним особам, а також відповідні надходження з-за кордону. По сектору державного управління тут враховуються поточні перекази з міжнародного співробітництва, безоплатна передача продуктів харчування, одягу, медикаментів голодуючим і постраждалим від стихійних лих, внески у міжнародні організації. По інших секторах тут враховуються грошові перекази мігрантів; кошти, пов’язані з даруванням, спадщиною; внески приватних осіб у наукові, доброчинні та релігійні товариства, недержавна допомога у випадку стихійних лих та ін.

Сальдо рахунків операцій з послугами, доходами та поточними трансфертами утворюють баланс невидимої торгівлі, який також може зводитись як з дефіцитом, так і з надлишком.

Баланс рахунку поточних операцій є підсумком торговельного балансу та балансу невидимої торгівлі. Сальдо рахунку поточних операцій являє собою чистий експорт країни . Позитивне сальдо рахунку поточних операцій означає, що країна є чистим кредитором (інвестором) інших країн. Від’ємне сальдо балансу поточних операцій означає, що країна є чистим боржником.

У разі виникнення дефіциту поточних операцій країна може покрити його за рахунок залучення іноземних інвестицій, запозичення в іноземних банків, урядів, міжнародних організацій; скорочення офіційних валютних резервів центрального банку. Всі ці операції відображає другий розділ платіжного балансу – рахунок операцій капіталом і фінансових операцій. Статті цього розділу фіксують міжнародний рух капіталу, за допомогою якого фінансуються експорт та імпорт товарів і послуг.

Перша його складова – рахунок операцій з капіталом – відображає списання заборгованості уряду країни, рух коштів на придбання основного капіталу однією країною в іншої, списання боргу банками, корпораціями та іншими недержавними інституційними одиницями; придбання і продаж невиробничих (земля та її надра) та нефінансових (патенти, торгові знаки, ноу-хау) активів.

Друга складова – фінансовий рахунок – насамперед відображає рух капіталу у вигляді інвестицій. Прямі інвестиції фіксують вкладення капіталу як за кордоном, так і у внутрішню економіку, які забезпечують сталий вплив інвестора на об’єкт інвестування (придбання акцій дочірніх та асоційованих компанії, філій, реінвестування доходів). Портфельні інвестиції фіксують вкладення капіталу, які не забезпечують контролю над об’єктом інвестування. Вони включають у частині активів і зобов’язань цінні папери, котрі забезпечують участь у капіталі, та боргові цінні папери (облігації, фінансові деривати – інструменти торгівлі фінансовим ризиком, казначейські векселі та інші інструменти грошового ринку). Інші інвестиції охоплюють решту міжнародного руху капіталу у формі комерційних кредитів, позик, готівкових грошей і депозитів.

Сальдо капіталу за першими трьома складовими фінансового рахунку визначає чистий експорт капіталу , тобто різницю між його імпортом і експортом . Коли, наприклад, за інших рівних умов іноземці купують в країні державні чи приватні цінні папери, або реальні активи (нерухомість), а також коли країна бере позику у фінансових посередників за кордоном, то гроші притікають всередину країни. В результаті імпорт капіталу буде перевищувати його експорт, сальдо стане додатним , відбувається чистий притік капіталу в країну. Якщо навпаки, громадяни країни, фірми чи банки купують іноземні активи (цінні папери), або фінансові установи дають позики іноземцям, гроші залишають країну. Тоді експорт капіталу перевищуватиме імпорт, сальдо стане від’ємним , матиме місце чистий відтік капіталу з країни. Це означає, що витрати країни на придбання активів за кордоном перевищують її доходи від продажу активів за кордон.

Між операціями рахунку руху капітальних коштів і активним або пасивним сальдо поточного рахунку існує логічний зв’язок. Фінансові операції з капіталом зрівноважують сальдо поточного рахунку. Країна, яка має активне сальдо поточного рахунку, отримує більше платежів з-за кордону, аніж сплачує сама. Надлишок коштів дає можливість купувати активи за кордоном, країна кредитує інший світ, виникає чистий відплив капіталу. Пасивне сальдо поточного рахунку змушує позичати кошти за кордоном – фінансовий капітал припливає в країну.

Сальдо платіжного балансу представляє собою сумарне сальдо балансу поточних операцій і балансу руху капіталу:

.

Якби всі операції були враховані повністю, при цьому не було б допущено жодних технічних помилок, то баланс поточних операцій і баланс руху капіталу були б рівні з протилежним знаком, тому підсумок платіжного балансу теоретично дорівнював би нулю. Але на практиці багато угод, як торговельних, так і фінансових, не фіксуються, тому що їх величезна кількість, чимало з них дуже складні, а часом угоди навмисно приховують з метою відмивання брудних грошей або ухилення від сплати податків. Тому у баланс офіційних розрахунків включається спеціальна стаття „Чисті пропуски і помилки“. Якщо помилки і пропуски виявляються зі знаком „плюс”, це означає, що іноземці нагромаджують активи в країні, але не повідомляють про це відповідним органам.

В минулому, коли існувала система золотого стандарту, дефіцити і активи платіжних балансів автоматично врегульовувались за рахунок вільного переливу золота між країнами. У сучасних умовах жодна з країн не використовує золотий стандарт. Всі країни зрівноважують свої платіжні баланси за рахунок скорочення або збільшення золотовалютних резервів.

Якщо сальдо балансу офіційних розрахунків від’ємне, це означає, що країна в цілому витрачає на придбання іноземних товарів, послуг і активів більше, ніж отримує від продажу своїх товарів, послуг і активів іноземцям. Заборгованість, що утворюється, погашається центральним банком з офіційних золотовалютних резервів. І навпаки, якщо країна продає іноземцям більше, ніж купує у них, сальдо офіційних розрахунків додатне, а центральний банк країни переводить надлишкові надходження іноземної валюти у приріст золотовалютних резервів.

Остання складова фінансового рахунку – резервні активи – це підсумовуючі статті (так звані статті „під рискою“), які відображають зміни міжнародних високоліквідних активів країни, що перебувають під контролем центрального банку і уряду. Резервні активи відображають зміни таких активів як монетарне золото – запаси золота, яке у будь-який момент може бути продане за іноземну валюту на світовому ринку або міжнародним організаціям), спеціальні права запозичення – безготівковий резервний актив країн-членів МВФ; резервна позиція країни в МВФ – сума у 25% квоти країни у капіталі МВФ, яка дозволяє в цих межах купувати іноземну валюту за національну і збільшити резервні активи країни; валютні активи – найзначніша частина міжнародних активів у формі іноземної валюти, банківських депозитів, урядових цінних паперів, акцій фірм та вимог за угодами, укладеними між центральними банками та урядами. Вони можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного балансу, страхування від неочікуваних подій (стихійних лих, воєн та ін.) та регулювання курсу національної валюти. В кінцевому рахунку сальдо платіжного балансу дорівнює зміні валютних резервів центрального банку.

Сальдо статті „Резервні активи“ називають балансом офіційних розрахунків . Якщо за підсумком операцій з резервами запас резервних активів за певний період збільшується, баланс офіційних розрахунків буде від’ємним, при зменшенні резервів – додатним.

Таким чином, надлишок у платіжному балансі означає, що країна збільшує валютні резерви . Дефіцит платіжного балансу відповідає втраті валютних резервів – країна скуповує національну валюту, щоб попередити її знецінення.

За визначенням підсумок платіжного балансу повинен дорівнювати нулю:

Суму поточного рахунку і рахунку капіталів, не приймаючи до уваги помилок і пропусків, інколи називають підсумковим платіжним балансом. Підсумковий платіжний баланс дорівнює балансу офіційних розрахунків із протилежним знаком: .

Показники платіжного балансу, пов’язані зі зміною валютних курсів, здатні чинити суттєвий вплив на результати економічної діяльності країни.