Неокласичні теорії міжнародної торгівлі
Свого розвитку теорія порівняльних переваг набула у неокласичних теоріях, базовою моделлю для аналізу яких слугує відома з мікроекономіки модель оптимізації структури виробництва у конкурентній ринковій системі. Для її застосування нам доведеться змінити деякі припущення аналізу. Тепер ми будемо виходити з більш реалістичної ситуації зростаючих альтернативних витрат, які зумовлюють опуклу від початку координат траєкторію кривої виробничих можливостей 
. Зростання альтернативних витрат у міру трансформації виробництва одного товару у виробництво іншого, як відомо з мікроекономіки, по-перше, пов’язане з недосконалою взаємозамінністю ресурсів, по-друге, вони не використовуються у виробництві всіх товарів у однаковій пропорції. Криві виробничих можливостей двох країн 
, які виробляють два товари 
, як і у попередньому прикладі, відрізняються, але тепер внаслідок різної забезпеченості факторами виробництва і відмінностей у технологіях виробництва (рис. 2.3). Відносні рівні цін в країнах, які, власне, і визначають порівняльні переваги, відображає аналог бюджетної лінії 
.
У станах рівноваги за умов автаркії (точки 
на графіках) лінія відносних цін в країні 
– 
– більш похила, а в країні 
більш стрімка. Це означає, що країна має відносно нижчу ціну на товар 
, а країна – на товар 
. Відтак країна має порівняльну перевагу у виробництві товару , а країна – у виробництві товару , відповідно у відкритій економіці країна експортуватиме та імпортуватиме товар , країна стане імпортером товару та експортером товару . Спеціалізація і обмін тривають доти, доки відносні рівні цін в обох країнах не зрівняються. Бюджетні лінії 
відображають рівність відносних цін: для обох країн вони мають однаковий кут нахилу, водночас рівний кутам нахилу кривих виробничих можливостей у точках дотику 
. Точки дотику суспільних кривих байдужості 
до нових ліній відносних цін – 
відображають збільшення обсягів споживання обох товарів, отже, підвищення рівня суспільного добробуту у кожній з країн.
Виграш країн від міжнародної торгівлі має дві складові: виграш від обміну, або споживчий ефект, та виграш від спеціалізації, або виробничий ефект (рис. 2.4). Якби країна у відкритій економіці зберігала структуру виробництва за точкою рівноваги закритої економіки 
, і частину випуску товару експортувала в обмін на деяку кількість товару іншої країни, загальний рівень споживання і рівень добробуту зросли б (точка 
). Величина підвищення рівня добробуту країни 
(переміщення між точками 
) відповідає виграшеві від обміну або споживчому ефекту. У разі спеціалізації країни на виробництві товару , відповідного збільшення експорту та імпорту, виграш збільшується 
, відбувається підвищення рівня суспільного добробуту 
, яке слугує вимірником виграшу від спеціалізації або виробничого ефекту.
Розглядаючи моделі міжнародного обміну на основі порівняльних переваг, ми досі не зважали на забезпеченість країн факторами виробництва. Відмінності відносних витрат виробництва різних країн приймалися як дані. На цей аспект проблеми вперше звернули увагу у 1920-30 рр., шведські економісти Е.Хекшер і Б.Олін. Вони розвинули теорію міжнародної торгівлі, встановивши, що відмінності відносних витрат (і конфігурація кривої виробничих можливостей) країн спричиняються нерівномірністю відносної забезпеченості факторами виробництва та відмінностями технологічних способів виробництва щодо випуску різних товарів. Важливо, що у даному випадку поняття рідкісності та надлишковості факторів виробництва стосуються не абсолютної забезпеченості країн певними ресурсами, а саме відносної, показником якої, наприклад, може слугувати капіталоозброєність 1-го працівника. Водночас якщо в певній країні будь-якого фактора виробництва більше, ніж в інших країнах, то ціна на нього буде відносно нижчою, відповідно буде нижчою порівняно з іншими країнами і ціна продукту, виробленого переважно за допомогою цього фактора.
Згідноз теоремою Хекшера-Оліна країна буде експортувати ті товари, виробництво яких потребує використання відносно надлишкових (і відносно дешевших) факторів виробництва і незначних витрат дефіцитних факторів, в обмін на товари, у виробництві яких більшою мірою використовуються дефіцитні (і дорожчі) для країни фактори.
Отже, фактично міжнародний обмін є „обміном надлишкових факторів на рідкісні фактори“. Але мобільність факторів виробництва у світовій економіці обмежена. Відтак вільний рух товарів між країнами дає ефект, подібний до ефекту вільного міжнародного руху факторів виробництва. Торгівля товарами в значній мірі скасовує проблему нестачі тих чи інших ресурсів в окремих країнах. Б. Олін робить важливе доповнення до класичної теорії порівняльних переваг: вільний рух робочої сили і капіталу між країнами сприяє вирівнюванню заробітної плати і цін інших факторів виробництва. Однак навіть за відсутності будь-якого руху факторів виробництва через національні кордони зрештою в результаті вільного руху товарів у довгостроковому періоді відбувається часткове вирівнювання цін факторів виробництва.
Графічна модель Хекшера – Оліна представлена на рис. 2.5. Вона побудована за припущення, що країна має відносний надлишок фактора „праця“, а виробництво товару є працемістким. Країна багата на фактор „капітал“, а виробництво товару є капіталомістким. Ці характерні відмінності відображають конфігурації кривих виробничих можливостей країн 
. Важливим є припущення про ідентичність смаків та уподобань споживачів цих країн, що відображає спільна крива суспільної байдужості 
(рис. 2.5.а). Точки дотику кривої байдужості до кривих виробничих можливостей 
визначені відповідними рівнями відносних цін товарів 
, вони визначають порівняльні переваги країни у виробництві товару і країни у виробництві товару .
Спеціалізація змінить рівні відносних цін, і обмін триватиме до моменту їх вирівнювання 
. За цих обставин обидві країни переміщуються на вищий рівень суспільного добробуту 
у точку 
. Країна мала переваги у виробництві товару завдяки надлишковості праці як ресурсу, ціна якого з цієї причини була низькою. Збільшення в умовах спеціалізації і вільної торгівлі виробництва товару країною збільшить попит на працю, її ціна підвищуватиметься, і зменшить попит на капітал, його ціна знизиться, в країні – навпаки. Отже, ціни ресурсів починають вирівнюватися.
Теорема вирівнювання цін на фактори виробництва (теорема Хекшера – Оліна – Семюелсона)твердить, що коли обидві країни продовжують виробляти обидва товари, то в умовах вільної торгівлі ціни на фактори виробництва стають однаковими в обох країнах.
У середині 50-х років американський економіст В.Леонтьєв зробив спробу перевірки теорії Хекшера-Оліна на даних економіки США за період 1947-53 рр. У перші повоєнні роки у США капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати перевищував рівень заробітної плати країн-торгівельних партнерів. Але з`ясувалося, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті – капіталомісткі, що суперечило теорії Хекшера-Оліна. Цей суперечливий результат отримав назву „парадоксу Леонтьєва“. Подальші дослідження довели наявність цього парадоксу і для економік інших країн.
В. Леонтьев першим запропонував пояснення цього парадоксу, сумісне з теорією порівняльної переваги: праця, що використовувалася в американському експортному виробництві, суттєво відрізнялася за рівнем кваліфікації робочої сили. З врахуванням якісної неоднорідності факторів виробництва експорт промислово розвинених країн відображає відносну надлишковість висококваліфікованої робочої сили, тоді як країни, що розвиваються, експортують продукцію, яка потребує значних затрат некваліфікованої праці.
Значну роль у формуванні праце- або капіталомістких експортно-імпортних потоків відіграє технологічне поєднання ресурсів. Наприклад, у галузях видобувної промисловості виробництво здійснюється за умов поєднання природних ресурсів зі значною кількістю капіталу. Тому експорт з багатьох країн, що розвиваються, які мають значні запаси сировинних ресурсів є капіталомістким, хоча капітал у цих країнах не є надлишковим фактором виробництва.
На міжнародну спеціалізацію також може чинити суттєвий вплив зовнішньоекономічна політика держави. Саме держава може вводити торгівельні обмеження на імпорт й сприяти розвитку експортних виробництв, де використовуються відносно дефіцитні фактори виробництва.
Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 734;