Класичні теорії міжнародного обміну
До класичних теорій міжнародної торгівлі відносять теорію абсолютних переваг А. Сміта і теорію порівняльних переваг Д. Рікардо. Ці теорії ґрунтуються на наступних припущеннях: світова економіка представлена двома країнами, які виробляють два види товарів; у виробництві застосовується лише один фактор – праця; має місце повне використання фактора виробництва; фактор виробництва є абсолютно мобільним в межах країни і абсолютно немобільним поміж країнами, гранична норма трансформації при виробництві двох товарів (альтернативні витрати) постійна; транспортні витрати, пов’язані з торгівлею поміж країнами, не враховуються; уподобання споживачів двох країн приймаються як ідентичні; обмін здійснюється за умов вільної конкуренції та свободи торгівлі.
На відміну від меркантилістів, А.Сміт джерелом багатства нації вважав не можливості державної скарбниці, а виробничі можливості країни, її здатність виробляти кінцеві товари та послуги. У „Дослідженні про природу та причини багатства народів” (1776) він доводить, що лише за умов вільної конкуренції міжнародна торгівля сприяє зростанню багатства всіх країн, які беруть у ній участь. Переваги вільної торгівлі А.Сміт доводить на основі теорії абсолютної переваги: “Якщо будь-яка чужоземна країна може забезпечити нас певним товаром за ціною нижчою, ніж та, за якою ми самі здатні виготовляти його, краще купувати цей товар у неї в обмін на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, що прикладається у галузі, в якій ми маємо певні переваги”.
Абсолютна перевага – це здатність країни виробляти той чи інший товар більш ефективно, тобто з меншими витратами у порівнянні з будь-якою іншою країною. Абсолютні переваги можуть породжуватись природними факторами, але й можуть набуватися. Відповідно розрізняють природну та набуту перевагу.
Природна перевага– це здатність країни виробляти товар більш ефективно завдяки особливим кліматичним умовам або наявності природних ресурсів.
Країни з вологим тропічним кліматом мають абсолютну перевагу у виробництві цитрусових, бананів, кави, інших екзотичних культур, які неможливо вирощувати в умовах помірного клімату. Економічні ресурси – природні, трудові та ін. Розподілені між країнами нерівномірно. Деякі країни мають значні природні запаси нафти, газу залізної руди, інших корисних копалин, що створює для них ситуацію абсолютної переваги.
Певний вплив на формування абсолютних чинять також чисельність населення країни та розмір її території. Достатня кількість трудових ресурсів надає країні абсолютні переваги щодо трудомістких видів виробництва. Країни з великим розміром території мають більше шансів щодо концентрації певних природничих умов та природних ресурсів порівняно з невеликими країнами, що також сприяє утворенню ситуації абсолютної переваги.
Крім того, ефективне виробництво товарів потребує різних комбінацій ресурсів. Можливості створення таких оптимальних комбінацій визначатимуть абсолютну перевагу. Наприклад, Австралія, яка не має достатньої кількості трудових та капітальних ресурсів, але володіє значними земельними угіддями, має абсолютні переваги у виробництві “землемісткої” продукції – зерна, вовни, м’яса. Бразилія має поєднання тропічного клімату, родючих ґрунтів, численної некваліфікованої робочої сили, що створює передумови виникнення абсолютної переваги у виробництві кави.
Природні переваги, як правило, відіграють значну роль у таких галузях, як сільське господарство та видобувна промисловість. Переваги у виробництві різноманітної продукції в галузях обробної промисловості переважно є набутими.
Набута перевага– це здатність країни виробляти товар більш ефективно завдяки розвитку технології, вдосконаленню організації виробництва та підвищення кваліфікації робітників.
Йдеться в першу чергу про те, що в сучасних умовах вплив природного фактора нівелюється під впливом науково-технічного прогресу в тій мірі, в якій застосування нової техніки, більш досконалих технологій дозволяє країні виповнити нестачу природних ресурсів – заміщувати природну сировину штучними матеріалами, працю – капіталом тощо. Це свідчить про те, що абсолютні переваги (і порівняльні також), які мають країни, не є сталими. Економічна ефективність, з якою країни здатні виробляти товари, може змінюватись і змінюється з перебігом часу.
В цілому з теорії абсолютних переваг випливало, що країни мають спеціалізуватись на виробництві і експорті тих товарів, у виготовленні яких вони мають абсолютну перевагу порівняно з іншими, а імпортувати слід товари, у виробництві яких такі переваги відсутні.
Наявність абсолютної переваги у виробництві товару забезпечує його конкурентоспроможність. Продаж конкурентоспроможних товарів за кордоном дозволяє країні збільшити обсяги національного виробництва, зайнятості і національного доходу. З іншого боку, вільна торгівля скорочує частину витрат цього доходу на споживання, оскільки імпорт забезпечує національних споживачів дешевшими товарами та послугами. Так зовнішня торгівля сприяє зростанню багатства нації.
Принципово важливий висновок теорії абсолютних переваг полягав у тому, що від міжнародної торгівлі виграє кожна нація. Міжнародна торгівля – це гра з позитивною сумою для всіх її учасників на підставі унікальності якості, кількості та структури факторів виробництва, які формують абсолютні переваги країни у виготовленні окремих конкретних товарів.
Розглянемо модель абсолютної переваги. Припустимо, що країни А і В виробляють два товари – зерно та вовну. Виробничі можливості країн (рис. 2.1) ілюструють відповідні криві трансформації 
. Вони показують, що країна А за екстремальними точками може виробляти або 50 т зерна, або 25 т вовни, країна В – або 40 т зерна, або 100 т вовни. Те, що країна А може виробляти більше зерна, ніж країна В, а країна В – більше вовни, ніж країна А, є свідченням наявності абсолютних переваг у виробництві відповідних товарів.
В умовах автаркії кожна країна може споживати лише ту кількість товарів, яку вона виробляє. Точки 
на рис. 2.1.а,б відображають обрану країнами структуру виробництва (А – 20 т зерна і 15 т вовни, В – 12 т зерна та 70т вовни). Відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними (альтернативними) витратами їх виробництва:
у країні А: 1 т зерна = 0,5 т вовни, або 1 т вовни = 2 т зерна,
у країні Б: 1 т зерна = 2,5 т вовни, або 1 т вовни = 0,4 т зерна.
Відносні ціни на одні й ті ж товари в різних країнах завжди є різними внаслідок відмінностей у забезпеченості факторами виробництва, технологіях, кваліфікації робочої сили та ін. Виробники зерна країни А можуть одержати на внутрішньому ринку за 1 т зерна 0,5 т вовни, тоді як виробники зерна країни В можуть одержати за 1 т зерна 2,5 т вовни – у 5 разів більше.
Тепер припустимо, що економіки країн А і В стають відкритими. Відмінності у співвідношеннях витрат виробництва та відповідні відмінності відносних рівнів цін визначать спеціалізацію країн і сформують напрямки експортно-імпортних потоків:
§ країна А, яка заради виробництва 1 т зерна повинна відмовитись лише від виробництва 0,5 т вовни (тоді як країна В – від 2,5 т вовни), експортуватиме зерно й імпортуватиме вовну;
§ країна В, яка заради виробництва 1 т вовни повинна відмовитись лише від виробництва 0,4 т зерна (тоді як країна А – від 2 т зерна) експортуватиме вовну й імпортуватиме зерно.
За припущення, що ціна світового ринку встановлюється на рівні 1 т зерна = 1 т вовни, країни внаслідок обміну виходять за межі внутрішніх виробничих можливостей і обирають структуру виробництва і споживання, яка відповідає точкам 
(рис. 2.1.а,б) на відповідних кривих торговельних можливостей 
. Обидві країни виграють від міжнародної торгівлі.
Навіть якби ці країни виробляли б одні й ті самі товари однаково ефективно, спеціалізація на виробництві одного товару і обмін його на інший продукт спеціалізованого виробництва іншої країни була б для них більш вигідною порівняно з умовами автаркії.
Незважаючи на те, що теорія абсолютних переваг А. Сміта пояснила виникнення вигод від зовнішньої торгівлі, доцільність спеціалізації країн на виробництві товарів з абсолютними перевагами та довела переваги свободи торгівлі, вона не є універсальною. Зокрема, вона не дозволяє пояснити, чи буде такою ж доцільною і взаємовигідною торгівля між країнами, одна з яких має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів, а інша – не має їх у виробництві жодного товару.
Згідно з логікою теорії абсолютної переваги перша країна мала б перетворитись у країну-виробника і експортера всіх товарів, друга – у країну-споживача та імпортера всіх товарів. Але якщо країні вигідно купувати всі товари за кордоном, а продавати закордону ця країна нічого не може через неконкурентоспроможність всіх видів продукції, то як зрештою вона зможе розраховуватись за одержані товари?! Відповіді на це запитання теорія абсолютної переваги не мала. Їх надала теорія порівняльних переваг Д.Рікардо.
Д. Рікардо у “Принципах політичної економії та оподаткування” (1817) доводить, що міжнародна торгівля є взаємовигідною навіть у тому випадку, коли одна країна може виробляти всі види продукції більш ефективно, ніж інша. Він виходить не з абсолютної, а з відносної ефективності виробництва товарів у різних країнах, з порівняльної переваги.
Порівняльна перевага – це здатність країни виробляти товари та послуги з меншими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами.
Д.Рікардо формулює принцип порівняльної переваги: країни спеціалізуються на виробництві та експорті тих товарів, які вони можуть виробляти з меншими альтернативними витратами. Підставою для виникнення та розвитку міжнародної торгівлі слугує виключно відмінність відносних витрат виробництва товарів, незалежно від абсолютної величини цих витрат.
Для ілюстрації моделі порівняльної переваги скористаємось попереднім прикладом, дещо змінивши вихідні дані аналізу за незмінних припущень. Країна А може виробляти і споживати 50 т зерна або 25 т вовни, фактичні обсяги виробництва і споживання за умов автаркії становлять 20 т зерна та 15 т вовни. Але країна В стає абсолютно більш ефективною у виробництві обох товарів, ніж країна А. Альтернативи її виробничих можливостей тепер становлять: 67 т зерна або 100 т вовни, а фактичні обсяги виробництва і споживання в умовах автаркії визначають 16 т зерна та 76 т вовни (рис. 2.2).
Хоча країна В має абсолютну перевагу у виробництві обох товарів, зберігаються відмінності у співвідношеннях внутрішніх витрат виробництва між країнами.
У країні А:1т зерна = 0,5т вовни,у країні В:1т зерна = 1,5т вовни, отже, альтернативна вартість виробництва 1т зерна в країні А є за інших рівних умов меншою, ніж у країні В. У країні В нижчою є альтернативна вартість виробництва 1т вовни: 1т вовни = 0,67 т зерна, тоді як в країні А 1т вовни = 2 т зерна. Отже, країна А має порівняльну (відносну) перевагу у виробництві зерна, а країна В– у виробництві вовни. Наявність порівняльної переваги визначить профіль спеціалізації країни у міжнародному обміні.
Відтак країні А доцільно спеціалізуватися на виробництві зерна і експортувати його в обмін на вовну – продукт спеціалізованого виробництва країни В. В умовах вільної торгівлі в межах внутрішніх витрат виробництва обох товарів сформується світова ціна (пропорції їх обміну). Припустимо, що ця ціна (мінове співвідношення) встановлюється таким: 1т зерна = 1т вовни, відповідно обсяги фактичного експорту та імпорту становлять 20 т зерна (експорт країни А та імпорт країни В) та 20 т вовни (експорт країни В та імпорт країни А).
Внаслідок спеціалізації та торгівлі обидві країни виходять за межі внутрішніх виробничих можливостей . Нові точки споживання 
належать лінії торговельних можливостей (рис. 2.2) і демонструють зростання обсягів споживання в обох країнах.
Аналогічні результати дають розрахунки виграшу, наведені у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1.
| Країни | Товари | Виробничі можливості країн | Виробництво і споживання в автаркії | Виробництво в умовах спеціалізації | Експорт (+), імпорт (-) | Внутрішнє споживання після торгівлі | Виграш від спеціалізації та торгівлі |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |
| Країна А | зерно | - 20 | + 10 | ||||
| вовна | + 20 | + 5 | |||||
| Країна В | зерно | + 20 | + 4 | ||||
| вовна | - 20 | + 4 | |||||
| Світова економіка | зерно | + 14 | |||||
| вовна | + 9 |
Внаслідок спеціалізації і торгівлі зростають обсяги виробництва і споживання у світовій економіці в цілому: за умов автаркії вироблялося 36 т зерна і 91 т вовни, в умовах вільної торгівлі виробництво і споживання зростають до 50 т зерна і 100 т вовни.
Виключно за рахунок спеціалізації та торгівлі країни і світова економіка в цілому отримують результат, який за умов автаркії міг би бути наслідком або збільшення кількості виробничих ресурсів, або вдосконалення технології виробництва. У даному випадку чинником економічного зростання є міжнародна торгівля.
Вагомий внесок у розвиток рікардіанської теорії порівняльної переваги був зроблений англійським економістом Дж.С. Міллем. Дж.С. Мілльуточнює поняття ціни обміну і створює теорію інтернаціональної вартості. Він залучає до аналізу транспортні витрати, що супроводжують обмін, розглядає випадок торгівлі багатьма товарами, відстежує залежність світової ціни та умов обміну від взаємного попиту країн на товари, що виробляються ними, величини капіталу, який вивільняється з виробництва одного товару і залучається у виробництво експортного товару.
Згідно з законом інтернаціональної вартості Дж.С. Мілля, в умовах вільної торгівлі товари обмінюються за такого співвідношенні цін, яке встановлюється у проміжку між існуючими в кожній країні відносними цінами товарів, якими вони торгують. Рівень світової ціни (інтернаціональної вартості) цих товарів залежить від світового попиту та пропонування щодо кожного з них, а розподіл виграшу від зовнішньої торгівлі відбувається залежно від відносної еластичності попиту і пропонування. Чим нижчою є еластичність попиту на імпорт або експортного пропонування, тим більшим буде виграш країни від участі в торгівлі.
Аналіз базової моделі порівняльних переваг ґрунтувався на численних припущеннях. Дж.С.Мілль зробив крок у доведенні того, що зняття цих припущень принципово не змінює висновків рікардіанської теорії.
Якщо припустити, що країни А і В обмінюються не двома, а багатьма товарами (табл. 2.2), то порівняння відносних витрат щодо всіх видів товарів показує, що країна А має порівняльну перевагу у виробництві зерна, деревини, взуття та одягу, країна В – у виробництві текстилю та вовни.
Таблиця 2.2.
| Витрати виробництва (годин праці) | ||||||
| Зерно | Деревина | Взуття | Одяг | Текстиль | Вовна | |
| Країна А | ||||||
| Країна В |
Так само не змінює висновків теорії Рікардо і зняття припущення щодо двох країн, оскільки аналіз буде справедливим і в разі розгляду альтернативних витрат однієї країни порівняно з витратами багатьох інших, які можуть бути агреговані як „інші країни світу“.
У класичних моделях розвиток міжнародної торгівлі є наслідком вільної гри ринкових сил попиту і пропонування. Міжнародна спеціалізація формується на основі „невидимої руки“ ринку, яка координує товаропотоки між країнами. В результаті кожна країна отримує позитивний економічний ефект, „виграш від торгівлі“. Він може реалізуватися у формі зростання виробництва (виробничий ефект) і збільшення обсягів споживання (споживчий ефект).
Незважаючи на певну обмеженість класичних теорій, пов’язану з границями аналізу, визначеними численними припущеннями (незмінність альтернативних витрат, один фактор виробництва – праця та ін.), вони досить адекватно дозволяють пояснити основні тенденції в міжнародному поділі праці, зовнішній торгівлі та ціноутворенні на світовому ринку.
Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 868;