Сутність відкритої економіки та її параметри
Відкрита економіка є антиподом автаркії – закритої економіки, зорієнтованої у своєму розвитку лише на власні можливості. У закритій економіці вся вироблена продукція споживається всередині країни і видатки, які характеризують розподіл ВВП 
, складаються зі споживчих (С), інвестиційних (І) та урядових (G) видатків, а основна макроекономічна тотожність має вигляд 
.
Відкрита економіка – це економіка, суб’єктом якої крім домогосподарств, фірм і держави є „закордон“ або інші країни світу. У відкритій економіці частина виробленого національного продукту експортується, а видатки спрямовуються також на придбання товарів і послуг, вироблених за кордоном, тому в основній макроекономічній тотожності відкритої економіки з’являється показник чистого експорту 
, а сама тотожність набуває вигляду: 
.
Найважливішими умовами відкритості економіки є:
§ сприятливий інвестиційний клімат, який заохочує іноземних інвесторів до роботи на внутрішньому ринку країни;
§ сприятливе тарифне і нетарифне державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності;
§ доступність внутрішнього ринку для іноземної робочої сили, систем технологій, інформації та управлінського досвіду.
Кожна з них дає характеристику рамкових умов функціонування ринків країни – ринків капіталу, товарів та послуг, ринків праці, технологій та інформації. У своїй сукупності вони визначають кількісно-якісні параметриекономіки відкритого типу – ознаки, що відрізняють відкриту економіку від автаркічної.
До якісних параметрів відкритої економіки належать:
§ відсутність державної монополії зовнішньої торгівлі при збереженні інструментів державного регулювання;
§ активна участь у міжнародному поділі праці на основі принципів порівняльних переваг;
§ використання форм підприємництва із залученням іноземного капіталу;
§ організація зон вільного підприємництва.
Відсутність державної монополії зовнішньої торгівлі означає, що суб’єктом світового ринку може бути не лише держава як представник інтересів країни, а й будь-який економічний суб’єкт, що має певні конкурентні переваги для виходу на міжнародні ринки або пред’являє попит на іноземні товари.
Спільні з іноземним капіталом підприємствавиникають як наслідок еволюційного розвитку світогосподарських зв’язків, коли інтернаціоналізація товарних ринків досягає такого ступеня, що зумовлює необхідність міждержавної взаємодії у сфері виробництва. Спільні підприємства переростають традиційні рамки зовнішньоторговельних відносин і відображають принципово нову форму міжнародної кооперації, її сутнісною ознакою є те, що це кооперація виробництва, заснована на міжнародному русі капіталу. Якщо традиційна міжнародна кооперація обумовлює безпосереднє поєднання в одному виробничому процесі праці робітників різних країн, то міжнародний рух капіталу надає такому поєднанню нової якості: в спільних підприємствах він супроводжується об’єднанням двох форм власності – національної та іноземної – та утворенням спільної форми власності.
Зони вільного підприємництва – це анклави, складові частини національної економіки, в яких встановлюється спеціальний правовий режим економічної та зовнішньоекономічної діяльності національних та іноземних підприємницьких структур, який стимулює зовнішньоекономічну орієнтацію країни. Спеціальному законодавчому регулюванню підлягають три основні сфери економіки: виробництво, ринок, фінанси. У сфері виробництва держава надає спеціальні пільги, що спрощують процедуру реєстрації та функціонування господарських одиниць, у сфері ринку - запроваджує спрощений порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій, у сфері фінансів - встановлює системи пільг щодо оподаткування, кредитування, субсидування та орендної плати.
В залежності від того, як комбінуються між собою ці інструменти державного макроекономічного регулювання і з якою метою їх використовують, виділяють такі типи вільних економічних зон:
ü вільні торговельні зони, в яких товари іноземного походження можуть складувати, зберігати, сортувати, упаковувати, маркувати, демонструвати у виставкових залах та продавати оптом;
ü експортно-виробничі (торговельно-виробничі) зони, що створюються з метою заохочення експортного виробництва на анклавній території, залучення
інвестицій у пріоритетні галузі господарства, забезпечення зайнятості населення й розширення зовнішньоекономічних зв’язків і мають форму експортно-виробничих та імпорто-орієнтованих зон;
ü науково-технологічні зони (технопарки, технополіси, інноваційні центри тощо), мета діяльності яких – розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової інноваційної якості економіки;
ü сервісні зони – території з пільговим режимом для фірм і установ, зайнятих наданням фінансових та нефінансових послуг, провідними серед яких є офшорні зони, в яких спрощеним режимом реєстрації користуються фірми, що не ведуть на даній території господарської діяльності;
ü туристичні зони – зони в регіонах, що мають певний природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал;
ü зони прикордонної торгівлі, які створюються на прикордонних територіях і мають спрощений порядок перетину товарами та іншими об'єктами зовнішньоторговельних угод державного кордону.
Нині у світі діє понад 500 спеціальних економічних зон. При цьому економічний ефект отримують не лише анклави, а й уся країна, оскільки в ній збільшуються обсяги виробництва, посилюється зовнішньоекономічний обмін, зростає чисельність зайнятих, що зумовлює підвищення національного добробуту.
Особливого ефекту досягають тоді, коли анклавні зони переростають в інтеграційні. Інтеграційні зони, на відміну від анклавних, тісно взаємодіють з економічними суб’єктами поза зоною, сприяючи посиленню економічної взаємозалежності різних територій і країн. На сучасному етапі вони є важливим структурним елементом зовнішньоекономічної політики більшості країн світу.
Про масштаби та рівень економічного взаємозв’язку свідчать кількісні характеристики. Основними кількісними параметрами відкритої економіки є питома вага експорту та імпорту у ВВП країни, що визначаються як зовнішньоторговельні квоти країни:
§ експортна квота – відношення обсягу експорту 
за певний час до обсягу ВВП того ж періоду: 
;
§ імпортна квота – відношення обсягу імпорту 
за певний час до обсягу ВВП того ж періоду: 
.
Кожний з показників характеризує один із напрямів провідної форми зовнішньоекономічної діяльності країни – зовнішньої торгівлі.
Вважається, що більш репрезентативним є показник експортної квоти. Його величина вказує на місце країни на світовому ринку як продавця. Якщо ЕЕ > 10%, то економіка країни вважається відкритою.
За цим кількісним критерієм більшість країн світу має відкриту економіку. Найвищі ступені відкритості економіки на початку ХХІ ст. демонструють Сінгапур, Ірак, Ірландія, Бельгія. Найпоширенішою була квота в межах від 20 до 30%. Таку квоту мали Німеччина, Алжир, Чилі, Угорщина, Данія, Канада та інші, експортна квота Франції, Великої Британії, США, Японії була менше 20 % .
Експортна квота України порівняно з промислово розвинутими країнами надзвичайно висока – 40-45%, що пов’язано радше з квазівідкритістю, зумовленою тривалим періодом падіння обсягів ВВП на тлі зростання обсягів експорту.
Імпортна квота характеризує залежність країни від світових ринків, її можна розцінювати як зворотну характеристику національного економічного потенціалу. За цим показником найбільш залежними від іноземних поставок товарів та послуг є Сінгапур, Гонконг, Малайзія, Бельгія, Словаччина, Ірландія. До групи країн з найменшим ступенем залежності входять Бразилія, Японія, Індія, США. У більшості промислово розвинутих країн світу ступінь залежності від імпорту коливається в межах 15-20 %. Імпортна квота України свідчить про достатньо високий ступінь залежності від світового економічного співтовариства (44-48%). Головна причина залежності – нестача власних енергоносіїв.
Як додаткові кількісні параметри відкритості економіки використовують показники частки іноземних інвестицій у ВВП:
§ квоту портфельних іноземних інвестицій,
§ квоту прямих іноземних інвестицій.
Обидві квоти відображають становище країни на міжнародному фінансовому ринку і свідчать про привабливість інвестиційного клімату в ній. Квота портфельних інвестицій характеризує рівень привабливості для іноземного інвестора короткострокових фінансових інструментів, а квота прямих інвестицій - довгострокових. За міжнародними стандартами, якщо ЕІ > 5%, то цей показник розцінюється як досить високий. В Україні він оцінюється приблизно у 4% (недостатня відкритість).
Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 641;