Посткастраційний синдром

Посткастраційний синдром (ПКС) — комплекс вегетосудинних, психоемоційних та обмінно-ендокринних розладів, виникаючих після тотальної або субтотальної оваріектомії в поєднанні з видаленням матки або без видалення. ПКС спостерігається у 60—80% прооперованих жінок у зв'язку з пухлинами матки, додатків матки та гнійними тубооваріальними утвореннями. В літературі останнім часом з'явився термін "хірургічна менопауза". "Хірургічна менопауза" — це припинення менструальної функції у зв'язку з видаленням яєчників, яєчників і матки або тільки матки, тоді як ПКС виникає тільки після видалення яєчників — тотальна або субтотальна кастрація.

Таким чином, на відміну від природної менопаузи, при якій згасання функції яєчників проходить повільно протягом декількох років, при ПКС виникає раптове, різке вимкнення стероїдогенної функції яєчників.

Посткастраційний синдром виникає через 2—3 доби після оваріектомії і досягає повного розвитку через 2—3 місяці та більше. Спочатку переважають нейровегетативні та психоемоційні порушення (40—60%). На другому місці — урогенітальні розлади та ураження шкіри (30—50%), пізні обмінні порушення (25—40%) — остеопороз та серцево-судині захворювання і дуже пізні порушення (5—12%) — хвороба Альцгеймера.

Діагностика труднощів не має. Діагноз ставиться за даними анамнезу та клінічної картини. Лікування має проводитись поетапно, з урахуванням

екстрагенітальної патології, віку та обсягу оперативного втручання, бути комплексним і містити немедикаментозну, медикаментозну негормональну та замісну гормональну терапію (ЗГТ).

ЗГТ в лікуванні ПКС є патогенетичною (замінює продукти секреції видалених органів) і має бути основною за умови відсутності протипоказань до її застосування.

Мета лікування — досягти усунення вегетосудинних, психоемоційних та урогенітальних симптомів у післяопераційному періоді і, головне, забезпечити профілактику віддалених наслідків втрати естрогенів (серцево-судинних захворювань, остеопорозу, хвороби Альцгеймера).

Щодо тривалості ЗГТ можливі два варіанти:

1. Спрямований лише на усунення ранніх симптомів ПКС. Він може тривати 3—6 місяців, з повторенням таких курсів;

2. Тривале лікування спрямоване на захист кісткової системи, судин мозку, при якому ЗГТ застосовують 5 і більше років.

Шляхи введення гормональних препаратів з метою ЗГТ: пероральний, трансдермальний, вагінальний, імплантаційний, аерозоль.

Гестагенні препарати, які використовують для лікування ПКС, розподіляють на три групи: похідні 17ОН-прогестерону, похідні 19-нор-тестостерону та натуральний прогестерон.

Монотерапія естрогенами рекомендується тільки після гістероваріектомії, якщо гістероваріектомія була виконана у зв'язку з ендометріозом, тоді призначають препарати, які не дають кровотечі відновлення (кліогест, лівіші). Естрогени призначають курсами по 3—4 тижні з 5—7 денними перервами, раз натри місяці — 10 днів натуральний прогестерон (дюфастон, утрожестан).

Необхідно проводити обов'язковий контроль за станом молочних залоз (УЗД, мамографію), ендометрія, артеріального тиску, дослідження факторів коагуляції усім жінкам, яким призначено ЗГТ. Перший контроль через 1 мі­сяць після операції, другий — через 3 місяці і далі кожні 6 місяців.