Лікування ановуляторних ДМК

Здійснюється комплексно, диференційовано, з урахуванням форми захворювання, віку, вираженості аномалії. Воно проводиться у три етапи: гемостаз, регуляція менструального циклу та відновлення генеративної функції чи досягнення меностазу.

Загальними правилами терапії всіх хворих ДМК є: проведення загально-зміцнюючих заходів; лікування анемії; застосування симптоматичних гемостатичних та утеротонічних засобів; консультація із суміжними спеціалістами та своєчасне лікування супутніх захворювань. Важливе місце посідає фізіотерапія. Широко застосовуються електрофорез та ендоназальний електрофорез тіаміну, новокаїну, хлориду кальцію, електростимуляція шийки та тіла матки, лазерне опромінювання, магнітотерапія, рефлексотеранія.

Проте патогенетичним методом лікування ДМК є застосування гормонів. Вони призначаються на всіх трьох етапах лікування.

Для гемостазу може бути застосовано два методи: гормональний та хірургічний (вишкрібання слизової порожнини матки).

Гормональний гемостаз (перший етап) проводиться індивідуально з урахуванням віку, інтенсивності кровотечі, ступеня анемізації та наявності супутніх захворювань. З метою гемостазу можна призначати естрогени, гестагени, їх комбінацію з андрогенами, синтетичні прогестини. В передменопаузальному періоді гормональний гемостаз застосовують тільки при наявності гістологічного або цитологічного обстеження ендометрія.

Частіше за все для гормонального гемостазу використовують монофазні комбіновані оральні контрацептиви. Схема для гемостазу: в першу добу призначають 4—6 таблеток, потім доза щоденно по 1 таблетці зменшується до однієї на добу, і продовжують прийом протягом 21 дня. Синтетичні прогестини для гемостазу використовують у всі вікові періоди життя жінки до 50 років.

Естрогени мають швидкий і досить високий гемостатичний ефект. Для гормонального гемостазу можна використовувати препарати натуральних естрогенів (несинтетичних), наприклад прогінова (естрадіола валерат), естроферм (17з-естрадіол). Ці препарати призначають так само, як гормо­нальні контрацептиви, але після настання гемостазу і застосування вказаних препаратів протягом ще 2 тижнів треба обов'язково призначати прогестини (дюфастон, утрожестан, норколут, медроксипрогестерон) протягом 10 днів.

Естрогени з метою гемостазу можуть використовуватися у будь-якому віці, однак у передменопаузальному перерізі їх застосування повинно бути обмеженим і проводитись тільки після гістологічного обстеження ендометрія.

Гестагени мають гемостатичний ефект за рахунок впливу на трансформацію ендометрія. Вони блокують проліферативні процеси та переводять ендометрій у секреторну фазу. Застосовується прогестерон чи його синтетичні аналоги (17а-оксіпрогестерону капронат — 17-ОПК)

Прогестерон призначається по 1мл 1% розчину на добу, 17-ОПК по 2 мл 12,5% розчину (250 мг) на одне введення з тривалістю дії 10—12 днів. На відміну від естрогенного гемостазу при введенні гестагенів швидкої зупинки кровотечі не спостерігається. Але завжди після закінчення дії гестагенів через 1—2 дні відмічається інтенсивна кровотеча по типу менорагії, так званий "гормональний кюретаж". Враховуючи спроможність гестагенів викликати атрофію ендометрія та гальмування центральних ефектів, у юнацькому віці їх не призначають. Гемостаз андрогенами на сьогодні використовується вкрай рідко через безліч протипоказань до них, а також у зв'язку з вираженими ефектами вірилізації.

При ювенільних кровотечах тактика лікування визначається клінічною картиною, ступенем крововтрати та анемізації. При нерізко вираженій анемі-зації використовується гормональний гемостаз. При анемії важкого ступеня (НВ нижче 75 г/л, гематокрит менше 20%) треба використати хірургічний гемостаз — вишкрібання матки. Це найбільш швидкий шлях гемостазу.

При ДМК репродуктивного віку та клімактеричних кровотечах для гемостазу використовується тільки лікувально-діагностичне вишкрібання слизової оболонки матки та цервікального каналу.

Гормональний чи будь-який інший консервативний гемостаз без обсте­ження ендометрія у періменопаузальному періоді є лікарською помилкою.

Другий етап лікування передбачає нормалізацію менструального циклу та профілактику рецидиву кровотечі. Особливе значення на даному етапі мають загальнозміцнюючі заходи.

Гормональна терапія при ановуляторних ДМК може бути стимулюючою, замісною чи інгібуючою залежно від поставленої мети (планування вагітності, прискорення меностазу тощо). Гормональне лікування з метою регуляції циклу треба проводити з обов'язковим урахуванням вікових особливостей. На цьому етапі частіше використовуються естрогени, гестагени та синтетичні прогестини.

Третій етап лікування ДМК спрямований на відновлення репродуктивної функції, він проводиться у жінок репродуктивного періоду. Заходи цього етапу проводяться при відновленні ритмічного менструального циклу. На сьогодні завдяки досягненням ендокринології можливості для відновлення репродук­тивної функції у жінок значно розширилися. З цією метою широко викорис­товують антиестрогени, гонадотропіни та гонадотропінрілізінг гормон.

Лікування ДМК у передменопаузний період залежить від морфологічної структури ендометрія, яка встановлена при вишкрібанні, та наявності чи відсутності поєднаних гінекологічних і соматичних захворювань.

Показаннями до хірургічного лікування (гістеректомії) є аденокарцинома ендометрія, поєднання ДМК з рецидивуючою аденоматозною або атипічною гіперплазією ендометрія, вузловатою формою аденоміозу, міомою матки.

Консервативна гормональна терапія спрямована на виключення функції яєчників. З цією метою застосовують переважно гестагени у безперервному режимі протягом 6 місяців:

- 17-ОПК по 250 мг двічі на тиждень;

- дюфастон по 10—20 мг з 11—16-го по 25 день циклу;

- "Провера" по 30—50 мг з 14-го по 25-й день циклу;

- "Депо-провера" (медроксипрогестерону ацетат) по 200—400 мг внутрішньом'язово 1 раз на тиждень.

Застосовують також антиестрогени: даназол в дозі 400 мг на день, неместран (гестринон) в дозі 2,5 мг двічі на тиждень 6 місяців. Препарати призначають у безперервному режимі. Можна застосовувати препарати агоністів гонадотропних рілізінг-гормонів (аГнРГ):

- золадекс в дозі 3,6 мг для підшкірного введення;

- декапептил в дозі 3,75 мг для підшкірного введення.
Препарати вводяться 1 раз на 28 днів протягом 3—6 місяців.

До сучасних методів лікування хворих ДМК при гіперпластичних процесах в ендометрії відносяться так звані мінімальні інвазивні хірургічні процедури, які виконуються під ендоскопічним (гістероскопічним) контролем: кріодеструкція ендометрія, трансцервікальна резекція (абляція), лазерна абляція ендометрія.

ДМК при овуляторних циклах

ДМК при овуляторних циклах зумовлені неповноцінністю фолікула, який дозріває (гіпо- чи гіперфункція) чи жовтого тіла (гіпо- чи гіперфункція), а також можуть бути пов'язаними з порушеннями простагландиногенезу чи продукції ФСГ чи ЛГ.

1. Гіпофункція жовтого тіла пов'язана з коротким терміном його функціонування, характеризується скороченим менструальним циклом (менше 21 дня) чи його неповноцінністю. При цьому дозрівання фолікула відбувається нормально, а жовте тіло функціонує короткий час (при короткому циклі) чи в період його життя виділяється недостатня кількість прогестерону (при цьому з'являються мажучі кров'янисті виділення перед менструацією).

2. Гіперфункція жовтого тіла також може відбуватися в декількох формах. Можлива персистенція жовтого тіла, коли менструація затримується на кілька днів чи навіть тижнів і супроводжується рясною кровотечею. При гістологічному дослідженні ендометрія визначаються децидуальні зміни. Другою формою ДМК при персистенції жовтого тіла є синдром неповного відторгнення ендометрія.

В цій ситуації жовте тіло ще персистує, але вже почалося дозрівання нового фолікула. При гістологічному дослідженні ендометрія виявляють залози, які секретують, і залози, які знаходяться в стадії проліферації.

3. Неповноцінність фолікула, який дозріває, характеризується низьким рівнем естрогенів з перших днів циклу. Цей синдром характеризується затяжними менструаціями (рясні в перші 2—3 дні та мажучі надалі — до 6—7 днів), що зумовлено сповільненням процесів регенерації та проліферації ендометрія.

Можуть виникати кровотечі і в середині циклу, що імітує короткі менструальні цикли (кожні 2 тижні). Такі ДМК зумовлені значним зниженням рівня естрогенів в середині циклу.

4. ДМК за типом менорагій можуть бути і при нормальному рівні всіх гормонів, коли має місце підвищення в матці концентрації простагландинів.

Маткові кровотечі при овуляторних циклах можуть бути зумовлені порушенням продукції гонадотропних гормонів (ФСГ і ЛГ) чи їх співвід­ношення. Частіше такі ДМК спостерігаються у передменопаузальний період.

Діагностика ДМК при овуляторних циклах передбачає насамперед виключення органічної та іншої патології (пухлини, позаматкова вагітність, ендометріоз, запальні захворювання). Для постановки діагнозу використовуються додаткові методи обстеження, особливо гормональні, тести функціональної діагностики, УЗД, ендоскопічні та інші.

Лікування також слід проводити поетапно (зупинка кровотечі, регуляція менструального циклу та попередження рецидивів). Гемостаз частіше за все досягається за допомогою гормонотерапії чи вишкрібання слизової оболонки матки. Гемостаз гормонами при ДМК з овуляторними циклами проводиться за тими ж принципами, що і при ановуляторних циклах. До проведення гормональної регуляції циклу повинен бути диференційований підхід.