Хвороби зіву та глотки.

В глотці 1 місце займає патологія тонзілярного апарату (лімфоїдне кільцe Пирогова-Вальдейєра (до якого відносяться глоткова, язична, піднебінні та трубні мигдалики).

Патологія глоткового мигдалику проявляється частіше в дитячому віці: хронічні запальні процеси призводять до гіперплазії мигдалика (або до аденоїдних вегетацій – vegetation, adenoids – аденоїди. Розрізняють 3 ступеня збільшення глоткового мигдалика:

1. – до 1/3 леміша прикрито мигдаликом;

2. –½ леміша.

3. – більше ½леміша.

При 1 ступеню ще немає функціональних порушень.

При 2 та 3 клінічно: утруднення носового дихання, блідість, синюшність шкіряних покривів обличчя, довгі вії, храп.

Утруднення носового дихання веде до порушення мозкового кровообігу –гіпоксії головного мозку, так як відтік крові від мозку пасивний і пов’язаний з від’ємний тиском в грудній порожнині, який при ротовому диханні підвищується – діти в’ялі, відстають у нервово-психічному розвитку.

Внаслідок закупорки устя Євстахієвих труб – втрачається слух. Лікування оперативне.

Ангіна – інфекційне-запальне захворювання піднебінних мигдаликів та тканин, що оточують зів. Раніше ангіною (від лат. angere - душити) називали захворювання, одним із симптомів яких була задишка (angina pectoris - грудна жаба), ангіна Людовика – серозне-гнійне запалення підщелепних слинних залоз. По відношенню до піднебінних мигдаликів ця назва вперше була застосована Цельсієм.

Етіологія: стрептококи, стафілококи, аденовіруси, гриби. Фактори розвитку наявність аутоінфекції, переохолодження, алергія.

За перебігом гостра і хронічна.

Клініко-морфологічні форми: катаральна, фібринозна, гнійна, лакунарна, фолікулярна, некротична, гангренозна.

1. Катаральна ангіна це гостре запалення слизової оболонки піднебінних мигдаликів і тканин, що оточують зів.

Етіологія вірусна, мікробна.

На початку захворювання слизова оболонка гіперемована, далі вона втрачає блискучість, стає тьмяною з набряком. На 2-3 день слизово-гнійний ексудат, інколи він локалізується під епітелієм у вигляді везикул – це герпетична ангіна. Катаральна ангіна, як правило є початком інших форм.

2. Лакунарна ангіна – характеризується утворенням жовто-білястих нальотів в устях лакун у вигляді острівців неправильної форми з чіткими краями на фоні гіперемованої слизової оболонки – мікроскопічно це серозно-слизовий ексудат з домішками лейкоцитів, злущеного епітелію.

3. Фібринозна – макро: різке збільшення мигдаликів з утворенням на вільній поверхні сірувато-білих фібринозних плівок, які формуються спочатку в лакунах, а далі переходять на всю поверхню – дифтеритичне запалення. Мікро: некротизований епітелій з нитками фібрину та лейкоцитарною інфільтрацією. Характерно для дифтерії, скарлатини.

4. Фолікулярна – макро: збільшені мигдалики з гіперемованою слизовою оболонкою, крізь товщу якої просвічуються жовтого кольору, правильної округлої форми утворення – мікро це збільшені в розмірах фолікули, інфільтровані лейкоцитами.

5. Гнійна (флегмонозна) – макро: різке збільшення мигдаликів, вони повнокрівні з дифузною лейкоцитарною інфільтрацією. Наслідками її може бути утворення абсцесу мигдалика, гнійний лімфаденіт, сепсис.

6. Некротична– макро: спочатку гіперемія слизової оболонки, далі з’являються сірувато-білі нальоти, які збільшуються в розмірах приймаючи при цьому зеленувато-сірий колір (мікро: некротизований епітелій, лейкоцити, бактерії, фібрин). Некротична може перейти в гангренозну. Ці форми зустрічаються при лейкозах, агранулоцитозі, скарлатині (некротично-виразкова форми), при дифтерії.

7. Гангренозна – характеризується розпадом тканини мигдаликів – зелено-чорного кольору, із зловонним запахом.

8. Геморагічна– характеризується крововиливами в мигдалики (при дифтерії – поганий прогноз).

Ускладнення ангін: 1. Місцеві: паратонзілярний абсцес, заглотковий абсцес, медіастеніт, тромбофлебіт вен шиї, флегмона шиї, євстахіїт, середній отит. 2. Загальні: тонзилогенний сепсис, ревматизм, гломерулонефрит.

ХВОРОБИ СТРАВОХОДУ

Види патології: 1) вади розвитку, 2) ушкодження, 3) дивертикули, 4) езофагіт, 5) пептична виразка, 6) Стравохід Барретта.

Вади розвитку стравоходу. Це: - звуження; - непрохідність; - трахеостравохідні нориці; - аплазія (від грец. а - негативна частка та plasis - утворення), агенезія, уроджена відсутність якої-небудь частини тіла або органа.