Функції мовлення дошкільників

Основними функціями мовлення у дошкільному віці є: комунікативна (функція спілкування), планувальна, узагальнювальна, регулятивна, саморегулятивна.

Комунікативна функція мовлення

З раннього дитинства дошкільники користуються мовою як засобом спілкування. Спочатку спілкування відбувається лише з близькими або добре знайомими людьми з приводу конкретної ситуації, в якій діти беруть участь. Така функція мови називається комунікативною, або функцією спілкування. Здійснюється спілкування за допомогою ситуативного мовлення, яке складається з питань, що виникають у зв'язку з діяльністю, при ознайомленні з новими предметами, явищами, потребою давати відповіді на питання, висловлювати певні вимоги. Воно може бути зрозуміле співбесіднику тільки з урахуванням ситуації, про яку розповідає дитина.

Ситуативне мовлення - мовлення, зміст якого зрозумілий співрозмовнику тільки за умови врахування ним ситуації, про яку розповідає дитина.

Його добре розуміє той, хто розповідає, однак не зрозуміє стороння особа, яка не знає ситуації. Дитина розповідає про побачене короткими, неповними реченнями; замінює багато частин мови жестами і діями, які щось зображають, а назви речей або людей - займенниками; промовляє так, ніби впевнена, що співбесідник був свідком події, про яку вона розповідає. Спроби слухача уточнити почуте, з'ясувати подробиці події викликають невдоволення того, хто розповідає.

Під впливом людей, з якими дитина має справу, її ситуативне мовлення трансформується у мовлення, зрозуміле слухачам. Замість постійно вживаних займенників у мовленні з'являються іменники, що надає йому певної ясності. Ситуативний виклад переривається орієнтованими на співбесідника поясненнями. Так, 5-річні діти, прагнучи, щоб співрозмовник їх правильно зрозумів, уточнюють свою розповідь, пояснюючи необхідне: "Тоді він, м'яч, і покотився", "А він я-як стрибне на неї... - вовк - на Червону Шапочку...". Ці пояснення є новим етапом у мовному розвитку дитини.

Динаміка стосунків з оточенням, виникнення самостійної практичної діяльності сприяє подальшому диференціюванню функцій і форм мовлення. У процесі спілкування з дорослими й однолітками, розвитку самостійної діяльності у дитини виникає необхідність передати свої враження, отримані поза безпосереднім контактом із співбесідником, домовитися про здійснення задуму спільної діяльності, спланувати її, розподілити обов'язки, розповісти про виконану роботу тощо. Так виникає потреба, щоб її мовлення було зрозумілим незалежно від ситуації у розмові.

Нові потреби діяльності і спілкування спонукають до подальшого оволодіння мовою. Провідне у молодшому дошкільному віці ситуативне мовлення поступово поступається місцем контекстному (зв'язному) мовленню, мов-ленню-повідомленню.

Контекстне мовлення - зв'язне мовлення, зміст якого зрозумілий співрозмовнику на основі мовних засобів і не вимагає знання конкретної ситуації.

Воно повно описує ситуацію, зрозумілу за відсутності безпосереднього її сприймання, потребує розгорнутого, вичерпного, логічного викладу, нових граматичних форм, без яких не зрозумілі переказ творів, розповіді про цікавий випадок, опис предмета. За структурою контекстне мовлення наближається до писемного, важливою ознакою якого є довільність.

У своїх розповідях діти спираються на власний досвід, знання, крім реальних фактів, використовують і видумані сюжети, події.

Контекстне мовлення повністю не витісняє мовлення ситуативне. Дитина користується ним залежно від характеру і змісту спілкування. Ситуативне мовлення домінує у розповідях на теми із власного побуту, під час переказу з використанням картинок.

У старших дошкільників ситуативність мовлення поступається контекстності, що помітно у їхніх побутових розповідях, переказах (незалежно від наявності картинок). Це робить мовлення послідовнішим і логічнішим.

Діти оволодівають контекстним мовленням під впливом систематичного навчання. Вирішальну роль при цьому відіграє мовний зразок дорослого. На заняттях у дошкільному закладі дітям доводиться викладати більш абстрактний зміст, ніж за ситуативного мовлення, перед ними постає потреба у використанні нових мовних засобів і форм, які вони засвоюють із мовлення дорослих. Цей процес інтенсивно відбувається у середньому дошкільному віці.

Високого рівня контекстне мовлення досягає у старшому дошкільному віці, коли діти набувають здатності відповідати на питання точними короткими або поширеними реченнями, адекватно оцінювати висловлювання (відповіді) товаришів, доповнювати і виправляти їх. У 6 років вони можуть послідовно і чітко складати описову розповідь на певну тему. Подальший розвиток контекстного мовлення відбувається у шкільному віці.

Ще вищим рівнем становлення мовлення дитини є пояснювальне мовлення, яке спирається на розвиток мислення і вимагає від дитини вміння встановлювати і відображати у мовленні причинно-наслідкові зв'язки.

Пояснювальне мовлення - мовлення, яке вимагає певної послідовності викладу, встановлення причинно-наслідкових зв'язків у ситуації, яку повинен зрозуміти співрозмовник.

Це зумовлено потребою старшого дошкільника пояснити однолітку зміст майбутньої гри, будову іграшки тощо.

Пояснювальне мовлення передає складний зміст, вимагає послідовності викладу, виокремлення основних зв'язків, відношень у ситуації, яку співбесідник повинен зрозуміти. Воно має суттєве значення для розумового розвитку, формування колективних взаємин дітей. У дошкільному віці цей вид мовлення лише починає розвиватися, тому дитині дуже важко вислухати до кінця пояснення дорослого, вона прагне швидше розпочати гру, не засвоївши пояснення її умов і правил.

Часто дошкільники пояснювальне зв'язне мовлення (необхідне при залученні однією дитиною іншої до ситуації нової гри) підміняють ситуативним, оскільки їм важко завдяки можливостям свого мовлення пояснити, чому слід робити так, а не інакше. Дитина зосереджує своє пояснення лише на виконавчій діяльності того, кого прагне включити у гру. У результаті створення дорослими спеціальних умов, які вимагають розкриття смислу пояснення, старші дошкільники швидко навчаються зрозуміло для ровесників пояснити умови взаємодії, особливості поведінки кожного з них.

Планувальна функція мовлення

Завдяки зв'язку з мисленням мовлення дитини є важливим засобом планування і регулювання її практичної поведінки. У цьому полягає його планувальна функція, яка виникає у 4-5-річних дітей. Вона є провідною особливістю мовного розвитку дошкільнят, який спочатку виявляється у мовленні вголос, а з часом переходить у внутрімовний (інтеріоризуеться).

Наприкінці раннього, у молодшому і середньому дошкільному віці мовлення часто вплітається у самостійну практичну діяльність дитини. Дошкільник, нікому не адресуючи своїх слів, називає предмети, з якими діє, розповідає про власні дії, планує майбутні, аналізує їх результати. Оскільки таке мовлення не виконує функції спілкування, Ж. Піаже назвав його егоцентричним. Л. Виготський експериментально довів, що егоцентричне мовлення за своєю природою є соціальним.

Егоцентричне (лат. ego - я і centrum - центр) мовлення - звернене до себе мовлення дитини, яке виникає під час її діяльності.

Виникнення його пов'язане з невідособленістю і неви-окремленістю у дитини мовлення для себе і мовлення для дорослих, а також із тенденцією молодших дошкільників до спільної діяльності з дорослими. Чим менш самостійна дитина, чим важче дається їй діяльність, тим вища ця тенденція. Егоцентричне мовлення є своєрідним мовним замінником реального практичного співробітництва з дорослим, який уособлює для дитини бажаний зміст цього співробітництва і допомоги.

Егоцентричне мовлення забезпечує планування діяльності: дитина формулює задум своєї діяльності, словесно фіксує отримані результати, знову намічає нові дії і здійснює їх. Спочатку мовлення включається в усю діяльність дитини (регулююче, констатуюче мовлення з приводу здійсненої дії), потім поступово переноситься на початок діяльності, постаючи як прототип майбутнього внутрішнього планування і розв'язання завдання.

На першому етапі дитина звертається до дорослого і називає йому свою дію (планування для іншого), потім вона мовно оволодіває власною поведінкою (планування для себе). До кінця дошкільного віку самостійна діяльність дитини охоплює два етапи:

1) прийняття рішення і планування, що здійснюється у мовній формі;

2) діяльність відповідно до прийнятого рішення і плану. Із часом егоцентричне мовлення поступово згортається,

інтеріоризуеться, у 5-6-річному віці перетворюється на внутрішнє мовлення, зберігаючи свою планувальну функцію. Це означає, що егоцентричне мовлення є проміжною ланкою між зовнішнім і внутрішнім мовленням дитини.

Узагальнювальна функція мовлення

У дошкільному віці ускладнюються зв'язки мислення і мовлення, формується узагальнювальна функція мовлення, у процесі реалізації якої мовлення використовується як інструмент мислення. Психологічний механізм цього явища полягає у фіксуванні у слові результату пізнавальної діяльності, закріпленні його у свідомості дитини. Вона не лише констатує сприйняте, відтворює минулий досвід, а й міркує, зіставляє факти, робить висновки, відкриває у предметі приховані зв'язки і закономірності. Словесні міркування 6-7-річних дітей обумовлюють спосіб розв'язання завдань. Включення мовлення у пізнавальну діяльність забезпечує інтелектуалізацію усіх пізнавальних процесів: воно перебудовує чуттєве пізнання, змінює співвідношення мислення і дії, закріплює оцінки, судження, що сприяє розвитку вищих форм інтелектуальної діяльності.

Дошкільник користується мовленням не лише для встановлення контакту, а й для отримання нової інформації, яку включає у розв'язання мислительних завдань. Завдяки цьому узагальнювальна функція мовлення переплітається з комунікативною.

У дошкільному дитинстві відбувається інтенсивний розвиток комунікативних форм і функцій мовної діяльності, що пов'язано з ускладненням діяльності дитини, зміною її стосунків з дорослими і ровесниками.

Розвиток розуміння мовлення у дошкільному віці пов'язаний з виконанням доручень, ознайомленням з фольклорними, літературними творами, іграми тощо. Розуміння художньої літератури виявляється у зосередженні дитини на великій кількості персонажів, складному сюжеті, описі, де вона вміло виокремлює не лише зміст, а й провідну ідею творів. Старший дошкільник розрізняє головних і другорядних героїв, висловлює аргументовану оцінку і мотивує своє ставлення до них, визначає форму твору (казка, вірш, оповідання) і деякі засоби мовної виразності, наприклад порівняння. У процесі переказування їх дошкільник використовує характерні для літературного твору виражальні засоби.

Розуміння інструкції дорослого виявляється у її виконанні, орієнтуванні не лише на мету, а й на спосіб дії. Спочатку малюки, не дослухавши інструкції, намагаються виконувати дію, дотримуючись вказівок, які стосуються того, що потрібно зробити (мети дії). Для виконання пов'язаних із способом дії вказівок необхідно, щоб вони відображали кожний окремий акт або групу однорідних актів, дії що відбувалася відразу за словом. Самостійно організувати свою діяльність на основі інструкції малюк ще не здатний. Поступово словесні вказівки дорослого стають основою його цілеспрямованих дій. Вія ще не доводить справу до кінця, але діє у правильному напрямі. Діти ставлять дорослому питання, уточнюють його вказівки, звертаються до нього за підтвердженням правильності своїх дій. Зауваживши, що їхні дії не відповідають інструкції, зупиняють або виправляють їх.

Регулятивна і саморегулятивна функції мовлення

Інтеріоризація мовлення дитини, замінюючи практичну співпрацю з дорослими та їх допомогу, виконує регулятивну функцію мовлення. Це проявляється, наприклад, коли дитина, виконуючи певну діяльність, супроводжує свої дії словами. Спочатку ці слова вимовляються вслух, а згодом - у вигляді внутрішнього мовлення, завдяки якому відбувається фіксація результату діяльності, зосередження і збереження уваги дитини на окремих моментах діяльності і управління короткочасною і оперативною пам'яттю.

Важливим етапом у розвитку розуміння інструкції і становлення регулятивної функції мовлення є самостійна організація дошкільниками своєї діяльності на її основі. Внаслідок цього їхня діяльність починає відбуватися за єдиним планом, який виникає до її початку під впливом інструкції дорослого.

У дошкільному віці з'являється саморегулятивна функція мовлення, коли мовлення переміщується з результату діяльності на її початок, не лише фіксуючи результати, а й передбачаючи їх. Дитина все більше послуговується цією функцією у своїй діяльності, особливо під час її планування, прийняття рішення, практичного виконання. Планування діяльності у мовленні значно підвищує її ефективність, утверджує задуми, полегшує і скорочує шлях до результатів. На основі планування практична і розумова діяльність стають довільними і цілеспрямованими.

У грі, малюванні, інших видах продуктивної діяльності дитина починає використовувати предмети-знаки як замінники відсутніх предметів. Розвиток мовлення як знакової форми діяльності не може бути зрозумілим поза його співвідношенням з розвитком інших її форм. У грі дитина відкриває знаковий смисл предмета-замінника, у малюванні - знаковий смисл графічних побудов. Одночасне називання одним словом відсутнього предмета і його замінника або предмета і графічної побудови надає значенню слова знаковий смисл. Завдяки цьому слово постає як своєрідний знак, який використовується для збереження і передавання ідеальної інформації про те, що перебуває за межами словесного позначення.

Нагромадження знань, участь у нових, складніших видах діяльності значно урізноманітнює, розширює коло спілкування дітей, що стимулює розвиток логічного мовлення - зв'язного висловлювання, об'єднаного єдиною думкою і побудованого з її урахуванням. У дошкільному дитинстві монологічне мовлення співіснує з діалогічним. Розвиненіше мовлення сприяє розв'язанню складніших завдань, виводить його на новий рівень розвитку.

Важливими аспектами мовного розвитку б-6-річних дітей є усвідомлення мовної дійсності у процесі спеціально організованого навчання, набуття вміння викладати свої думки зв'язно, логічне перетворення міркувань на способи розв'язання інтелектуальних завдань, а мовлення - на інструмент мислення і засіб пізнання, інтелектуалізації пізнавальних процесів.

Отже, у дошкільному віці мовлення розвивається надзвичайно інтенсивно. Це пов'язано з ускладненням реальності дитини і зміною її стосунків з дорослими та однолітками.