Атрибутивні властивості, функції та структура свідомості

У попередньому параграфі були розглянуті основні концепції розуміння свідомості. Багатоманіття позицій ще раз демонструє складність філософського осмислення феномена свідомості. Жодну з них не можна вважати досконалою, але кожна концепція має право на життя, оскільки спроможна пояснити певну частину проявив свідомості. Певною мірою їх можна розглядати як проекції свідомості в різних системах координат. Критичний аналіз концепцій дозволяє виявити в їх структурі складові, які постійно повторюються. В залежності від філософської традиції ці складові можуть позначатися різними термінами, але їх значення вказує на такі характеристики свідомості, які є необхідними умовами для створення більшості цілісних концепцій. Саме вони є основними ознаками (атрибутивними властивостями) свідомості. До них належать: ідеальність, мислення та опосередкованість мовою, інтенціональність, здатність до творчості, смислопородження та цілепокладання, самосвідомість.

Ідеальність. Ця категорія характеризує особливість буття свідомості, яку не можна спостерігати за допомогою органів почуттів або вимірювати за допомогою приладів. Існує кілька тлумачень цього терміна в залежності від філософської традиції. Два з них є домінуючими. Ідеальність свідомості розуміється як спроможність трансформації наочних образів речей у форму знання про речі: сукупність сутнісних властивостей, ознак, функцій. Другий підхід до розуміння ідеального фіксує спроможність свідомості створювати ідеалізації предметів шляхом доведення їх характеристик до гранично можливих.

Свідомість забезпечує процес переходу від реального до ідеального та від ідеального до реального. Здатність людини розуміти включає в себе можливість виявлення ідеального змісту, наприклад, предметів культури. Зворотній рух – опредметнення ідеального включає в себе два процеси: предметно-практична діяльність та мовлення.

Мислення та опосередкованість мовою. Процес мислення розуміється як спроможність до раціонального пізнання – відображення світу у формах понять, суджень та умовиводів – та як здатність до інтелектуальних дій з предметним змістом свідомості (знання). За межами ідеального зміст свідомості існує тільки в матеріальній формі свого вираження — мові. Всі зовнішні прояви свідомості: знання, проекти, норми, цінності – актуалізуються у формі мовного висловлювання. Особливе значення мова має для мислення, оскільки вона виконує функцію організації та вираження думки. Не існує мови без мислення, як і мислення без мови. Але їх не можна ототожнювати. По-перше, зміст свідомості не може в повному обсязі реалізуватися в мовному акті, який обмежений власною матеріальною формою та ресурсами, наприклад, наявністю потрібних слів. По-друге, структура мислення і структура мови є різними. Закони математики та логіки єдині для всіх людей, а мова завжди існує в конкретній формі – національна мова.

Мова також виконує й інші функції: є засобом спілкування (забезпечує можливість комунікації), є формою збереження та трансляції знання у просторі та часі, є засобом впливу (управління) на інших людей.

Інтенціональність (лат. intento — прагнення). Свідомість завжди є усвідомленням чогось. Будь-який акт свідомості є змістовним. У цьому акті одночасно відбуваються дві інтенції: одна спрямована на зовнішній світ, друга – на світ внутрішній. Це дозволяє надати "схопленому" у сприйнятті предметові смисл (значення) та постійно утримувати межу (різницю) між самим предметом і його значенням. Інтенціональність, таким чином, забезпечує цілісність сприйняття при можливості розрізнення самого акту сприйняття та його змісту.

Здатність до творчості. Свідомість спроможна утримувати та вільно відтворювати образи речей тоді, коли ці речі не дані безпосередньо в чуттєвому сприйманні. У творчій уяві (фантазії) людина може вільно переміщуватися у просторі та часі. За допомогою інтелекту (мислення), інтуїції та уяви свідомість здатна створити у формі ідеального те, чого раніше не було. Творчість є необхідною умовою розвитку людини та культури.

Смислопородження та цілепокладання. Соціальний спосіб буття виявляє в свідомості людини таку властивість як здатність до формування життєвих смислів, реалізації цілей та завдань в контексті ставлення як до себе, так і до інших людей. Суспільство регулює людські відносини за допомогою правових, моральних, релігійних й інших норм і правил. "Я хочу" конкретної людини узгоджується з внутрішніми та зовнішніми нормами. Бути свідомим в контексті соціального життя означає вільно і відповідально обирати мету та спосіб її досягнення, спираючись на знання норм і реалізуючи ціннісні настанови. Бути свідомим в контексті діяльності – вміти формувати ідеальний образ очікуваного результату та розробляти послідовний план дій його досягнення.

Самосвідомість. Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через здатність до самоусвідомлення. Самосвідомість (Я-концепція мовою психології) проявляє себе в двох аспектах:

1. Як спрямованість свідомості на власне "Я": усвідомлення людиною самої себе, свого статусу, своїх інтересів та життєвих цілей.

2. Як спрямованість свідомості на саму себе: усвідомлення змісту кожного акту свідомості.

Можна також розрізнити морально-етичний аспект – совість як форма самоконтролю, та когнітивний – рефлексія як форма самопізнання.

Самосвідомість включає в себе кілька складових: самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, самоконтроль, самопізнання, самовиховання.

Актова природа свідомості вимагала характеризувати атрибутивні властивості свідомості як певні здібності, іншими словами, ознаки свідомості в контексті дії забезпечують виконання основних функції свідомості. Існує кілька класифікацій функцій. Зазвичай виділяють від трьох до семи базових функцій, які потім деталізують. Наприклад: пізнавальна, творча та функція самосвідомості. До них можна додати регулятивну, комунікативну та функцію смислопородження. Всі вони були розглянуті під час характеристики властивостей свідомості.

Іноді спочатку розглядають структуру свідомості, а потім функції, але це не полегшує складність ситуації. Для розрізнення властивостей, функцій та структурних компонентів свідомості слід чітко розмежувати дієві та результативні характеристики, але в дійсності вони перебувають в нерозривній єдності.

Традиційний вихід з цієї ситуації – розглянути одразу кілька структур. Разом вони охоплюють повноту проявів свідомості. Якщо ми будемо розглядати предметний зміст свідомості, то його можна структурувати за трьома складовими:

1. Когнітивна підсистема або сфера знання. Зміст підсистеми: результати чуттєвого (образи у формі відчуття, сприйняття, уявлення) та раціонального (знання у формі понять та суджень) пізнання.

2. Мотиваційна підсистема, яка включає в себе потреби, інтереси та цінності – все, що стимулює людину до діяльності.

3. Нормативно-проективна підсистема. Її змістовне наповнення: норми, зразки, проекти та програми діяльності.

Якщо основою для виявлення структури є діяльність свідомості, то виділяють наступну структуру:

1. Сфера мислення, яке забезпечує процес пізнання.

2. Сфера волі, яка забезпечує вибір цілі та засобів.

3. Сфера пам'яті, яка забезпечує здатність актуалізації минулого.

Популярна також рівнева структура, складові якої виділяються за ознакою можливості усвідомлення змісту свідомості:

1. Рівень несвідомого – його зміст нормативно не може бути усвідомлений людиною.

2. Рівень підсвідомого – його зміст принципово доступний усвідомленню.

3. Рівень свідомого – те, що безпосередньо усвідомлюється, знаходиться у фокусі уваги.

4. Самосвідомість – змістом усвідомлення стає сама свідомість.

Виділяють ще рівень надсвідомого, як сферу здійснення інтуїтивної творчої діяльності. Хоча за формальними ознаками її слід віднести до дієвої структури.

І це тільки структури, які характеризують індивідуальну свідомість. Якщо до аналізу додати групові та суспільні форми, системний опис свідомості збільшиться в кілька разів.