Хіміотерапевтичні засоби.

Антисептичні, дезинфекційні та

Спроби використання антисептичних засобів, зокрема хлорного вапна, сполук важких металів, йоду та інших належать до першої половини минулого сторіччя (О.П.Нелюбін, М.І.Пирогов, І.Земельвейс). щодо успіху в цьому напрямі М.І.Пирогов сказав, що “недалекий той час, коли ретельне вивчення травматичних і госпітальних міазм дасть хірургії інший напрям”.

У науковій розробці проблеми антисептиків у хірургії велику роль віддав англійський хірург Джозеф Лістер. Він запровадив у клінічну практику оброблення рук хірурга, операційного поля, інструментів і ран розчином фенолу. Але фенол виявився надто токсичним і легко абсорбувався через шкіру.

Перші успіхи антисептики започаткували широкі пошуки протимікробних засобів, які продовжуються і сьогодні.

Антибіотики (лат. anti –проти і bios – життя) – це речовини мікробного, рослинного і тваринного походження, які мають високу протимікробну активність, в основі якого лежить принцип антагонізму. Антибіотики широко застосовують у медицині.

Сьогодні відомо понад 2000 препаратів антибіотиків.

Відкриття лікувальних властивостей стрептоциду та інших препаратів цієї групи започаткувало новий етап у лікуванні хворих на інфекційні захворювання – сульфаніламідну терапію.

Спочатку сульфаніламідні препарати були дуже ефективними, але до них швидко розвивається резистентність мікроорганізмів при повторних введеннях і на сьогодні вони втрачають своє практичне значення.

До групи синтетичних протимікробних засобів різної хімічної структури належать хімічні сполуки, синтезовані пізніше, ніж сульфаніламідні препарати, які відрізняються від них і антибіотиків будовою, механізмом та спектром антибактеріальної дії.

Патогенні найпростіші спричинюють протозойні захворювання. У нашій країні найбільш розповсюджені лямбліоз, трихомонадоз, токсоплазмоз. Вони спостерігаються повсюдно. В окремих регіонах ще є частими випадки захворювання на амебіаз, балантидіоз.

Амебіаз викликає особливий різновид амеб – Entamoeba histolytica, цей збудник частіше уражає товсту кишку, інколи викликає появу абсцесів у головному мозку, в інших внутрішніх органах. Лямбліоз викликають найпростіші – Lamblia intestinalis. Паразитуючи в просвіті травного каналу, лямблії викликають порушення його функції - диспепсичні явища, біль. При проникненні їх у жовчні ходи можуть розвиватися холецистит та холангіогепатит.

Трихомоноз – це паразитарне захворювання, яке виникає внаслідок проникнення трихомонад з піхви, куди вони потрапляють переважно при статевих зносинах, у нижні відділи статевих органів і сечівника. У слизових оболонках цих органів виникає запалення.

Патогенні гриби і віруси спричиняють захворювання, які набули широкого розповсюдження. Для адекватного підбору препаратів велике значення має знання параметрів фармакокінетики і токсичності. Безпосередній згубний вплив на віруси у позаклітинному періоді життя мають лише окремі препарати, що обумовлено особливостями біології вірусів. У зв’язку з цим дуже важко знаходити вибірково діючі засоби, які б уражали віруси, не пошкоджуючи клітин “господаря”. Не менш важливою є проблема протигельмінтних засобів. Знаходячись в організмі, гельмінти живляться тканевими рідинами, порушуючи тим самим обмін речовин. Вони не тільки пошкоджують клітини механічно, але й виділяють токсичні продукти власного обміну, що призводить до тяжких захворювань.

Навчальна мета

Знати: знати класифікацію, основні властивості та застосування препаратів з теми.

Вміти: розв’язувати задачі, виписувати рецепти.

Виховна мета: на матеріалі теми сприяти розвитку логічного мислення й почуття

відповідальності за професійність дій.

План.

1. Загальна характеристика протимікробних засобів.
2. Основні властивості та застосування антисептиків.
3. Загальна характеристика хіміотерапевтичних засобів.
4. Антибіотики. Властивості. Застосування.
5. Сульфаніламідні препарати.
6. Протитуберкульозні засоби.
7. Похідні нітрофурану та 8-оксихіноліну.
8. Хіміотерапевтичні засоби різних груп.