Мовленнєва поведінка людини

3. Рівень репрезентації

2. Рівень інтеграції 4. Рівень само стимуляції

1. Рівень рецепції 5. Рівень моторного кодування

1 Мовленнєві стимули перекодуються у нервові стимули.

2 Створюється найбільш ймовірна перцентуальна єдність.

3 Ця єдність асоціюється з немовними стимулами і виникає щось подібне до значення.

4 Потім процес ніби виходить назовні; на основі інформації з рівня інтеграції і репрезентації виникають моторні схеми, які проходять моторні кодування і стають фактами поведінки.

Це теорія мовленнєвого пристосування до середовища. Вона носить атомний характер, має справу з окремими словами або граматичними формами. Вона індивідуальна, в ній індивід вирваний із суспільства, із реального спілкування.

Психолінгвістика "другого" покоління називається лінгвістичним періодом оформлення психолінгвістики як самостійної галузі досліджень (50 - 70 рр. ХХ ст.) – Н.Хомський Дж Міллер. Були запропоновані правила породження речень у трансформаційно-породжуючей граматиці. В структуру моделі Хомського "вбудовані" правила не тільки граматичні, фонетичні, семантичні, але і прагматичні (використання мови). Ідея породжуючої грамматики Н. Хомського базувалася на тому, що існують правила або операції (трансформації), ядерні синтаксичні структури, на основі яких створюються тексти („Аспекти теорії синтаксису” 1965).

База (базові граматичні відношення) породжує глибинні структури, які отримують семантичну інтерпретацію, і за допомогою транспортних правил трансформуються у поверхневу структуру, якій дається фонетична інтерпретація за допомогою правил фонологічного компоненту. Потім в результаті еволюції поглядів він додатково ввів прагматичні правила. Таким чином, знання мови – це мовна здібність (linguistic competence), а процеси реальної мовленнєвої діяльності – це мовна активність (linguistic performance). Ця теорія представляла:

• проекцію лінгвістичної теорії у психіці;

• уродженість мовних структур;

• засвоєння мови – це засвоєння системи правил формування висловлювання;

• ігнорування мовлення;

• рівень речення (а не висловлювання).

Психолінгвістика «третього покоління» називається когнітивним періодом, це період визнання того, що існує зв’язок граматики і семантики мови з іншими когнітивними системами; психолінгвістичні операції мають одночасно когнітивну і комунікативну природу; мова – це соціальний об’єкт. Вчені спираються на французьку соціологічну, німецьку психологічну школу, школу Л.С.Виготського (Дж. Верг, Дж. Брунер – США; Жак Мелер, Жорж Нуазе – Франція; Рагнар Румметфейт– Норвегія). Їх ідеї можна узагальнити таким чином:

• необхідність розробки автономної психолінгвістики, оскільки психолінгвістичні операції мають одночасно когнітивну і комунікативну природу;

• критичне відношення до ідеї природжених універсальних мовних структур;

• необхідність включення висловлювань;

• розглядають психолінгвістичні процеси у широкому контексті мислення, спілкування, пам’яті;

• подолання атомізму і індивідуалізму першого та другого покоління.

ТМД – наукова парадигма, яка була запропонована радянською психолінгвістичною школою (Л.С. Виготський, О.М. Леонт’єв, А.Р. Лурія, П.Я. Гальперін, О.О. Леонт’єв, А.А. Залевська, Р.М. Фрумкіна). Вона вивчала процеси створення і сприйняття мовлення, мовленнєві операції, мовленнєву активність, природу знань, структуру ментальних презентацій і як вони використовуються для прийняття рішень.

Третій період – це поява фундаментальних міждисциплінарних ПЛ досліджень у 80-ті р.

Кінець ХХ сторіччя ознаменувався розвитком герменевтики (тлумачення інтерпретації текстів, пояснення прихованих смислів; вивчення людини як особистості), розвитком когнітивної психології (ролі пізнавальних процесів у мовленнєвій діяльності), розвитком когнітивної лінгвістики (вивчення концептосфери, мовної картини світу, мовної свідомості, образу світу, який існує в голові людини).

Таким чином, перше коло пізнання слова замкнулося і почалася спроба зрозуміти смисли і пояснити їх за допомогою різних дисциплін і повернутися до первісної проблеми – розуміння себе і інших. Людина – істота соціальна, яка формується як особистість і проявляє себе у спілкуванні з іншими людьми у сумісній діяльності, тому проблема взаєморозуміння дуже важлива, оскільки розвиток цивілізації привів до розширення міжкультурних, міжетнічних, міжособисних контактів.