Ефективність відтворення економіки.

Існує взаємопідміна понятть "ефективність" і "результативність". Її причини можливо з'ясувати виходячи із змісту понять "ефект" і "результат". Узагальнивши різні точки зору науковців та виділивши з них домінуючі, можна визначити, що ефект - це приріст отриманого, порівняно з вкладеним, а результат - це об'єм отриманого. Тоді під результатом в економіці слід розуміти обсяг усього майна на певну дату в натуральному і вартісному виразах, під результативністю, - співвідношення кількості майна на наступну дату, порівняно з попередньою. Під ефектом слід розуміти об'єм приросту майна /майнового комплексу/ в його натуральній і вартісній формах за певний період, під ефективністю - відношення приросту майна до його початкового об'єму. Використовується багато синонімів "ефекту", ними є: прибуток, додаткова вартість, доход та ін. Узагальнимо їх терміном "прибуток", розуміючи під ним приріст /"було плюс при", тобто добавилось до того, що було початковим/.

Оскільки питання термінології в свій час не було вирішено однозначно, для встановлення різниці між натуральними і вартісними вимірами /як результату так і ефекту/ прийняли їх називати, відповідно, технологічною та економічною ефективністю. Узагальнимо існуючі підходи, визначивши, що співвідношення натуральних показників - це технологічна результативність і ефективність, співвідношення вартісних показників, - економічна результативність та ефективність. Існують цілі системи означених чотирьох груп показників, але вони часто не дозволяють кваліфіковано здійснити економічний аналіз, оскільки в них не виділяють того показника, який є головним і не відображають чіткої взаємопідпорядкованості показників між собою в їх системі.

Хто зацікавлений у визначенні та аналізі рівнів результативності та ефективності? Перш за все окрема людина.

Кожен з нас має певне майно і об'єктивно зацікавлений в його відтворенні, в збільшенні його

кількості /до розумно достатнього рівня, якщо Ви розумово повноцінна людина/ та в покращенні його якості у наступному періоді, порівняно з попереднім. Цей інтерес є визначальним в наших діях і лише він є двигуном економічної діяльності та економічного розвитку на усіх рівнях суспільства. На перешкоді реалізаціі цього інтересу стоїть багато шкідливих стереотипів і протиприродних /антинаукових/ правил /див.попереднє питання/, але ми, як та кішка, що завжди падає на чотири лапи /усвідомлено або інстиктивно/, завжди, всупереч усьому, прагнемо реалізувати цей інтерес. Яких тільки назв ми не використовуємо для означення тих дій людей, які не відповідають спотвореним правилам економічного життя: зловживання, спекуляція, крадіжка і т.п. Відсутня чітко окреслена межа між нормальним і ненормальним, між законним і протизаконним. "Не можна, але якщо дуже хочеться...".

Але ця межа завжди присутня, по причині об'єктивності дії законів відтворення майна. Якщо людина, використовуючи своє майно, своєю працею виробляє і реалізує свою продукцію /послуги/, вносить плату за ті послуги, що отримує від органів управління /податки/ і закуповує необхідні ресурси, - усе це законно, з точки зору економічних законів. Будь-які відхилення від цієї схеми повинні розглядатись як порушення. Кожен може самостійню співставити, наскільки наведений підхід відповідає нашим "фантастичним реаліям".

Будь-що, що відбувається в процесі відтворення майна, здійснюється внаслідок, або як прояв особистого інтересу людини, або як арифметична сума цих інтересів /групи і об'єднання людей/. Тому поширене уявлення про те, що двигуном економічного прогресу є воля керівної особи, можна вважати примітивним, поверховим і помилковим. Враховуючи наведене, необхідно визнати, що основним об'єктом визначення ефективності відтворення майна повинен бути базовий рівень

економіки, - майновий комплекс, що знаходиться у виключній власності окремої людини. Не володіючи інформацією про

відтворення майна на цьому рівні, неможливо об'єктивно, кваліфіковано і грамотно оцінити рівень ефективності відтворення економічних систем вищих рівнів /що і маємо сьогодні/. Адже будь-яке об'єднання, група людей сім'я, підприємство, держава і т.п./ є сумою окремих особистостей, відповідно, майнові комплекси цих рівнів є сумою майнових "мікрокомплексів" окремих осіб. На основі цього можна визначати різні сумарні, середні та відносні величини, що цікавлять нас. Спробуйте знайти десь об'єктивну інформацію про вартість майна адміністративного району, області, держави. Як без такої інформації відповідні органи влади можуть аналізувати ефективність відтворення відповідної економічної системи, а значить, і впливати на цей процес? Економісти оперують приблизними величинами, які, відповідно, дають показники з точністю, далекою від бажаної. "Національний доход". Як ми можемю в сучасних умовах точно його визначити, не знаючи точно, за рахунок чого він отриманий? Не знаючи, скільки було майна в минулому періоді і скільки його стало в наступному, як можна визначити різницю /приріст, доход/? Не знаючи доданків /приріст вартості майна окремих громадян/ неможливо визначити їх суму.

У читачів може з'явитись слідуюча думка. Як же так? Конфідеційність інформації про обсяг майна особи є "наріжним каменем" її свободи /в сучасному, спотвореному розумінні свободи/. Це наше типове уявлення, яке "втокмачується" нам усіма засобами інформаційного обміну. Якої свободи? Приховувати від сусідів, родичів, колег та ін. інформацію про своє майно це свобода? Так, якоюсь мірою ті умови, що існують, змушують до цьото. Але чому ми вважаємо, що економічні умови ненормальні, а приховування інформації про майно є нормальним явищем? Ви не бачите тут протиріччя?

Якщо Ви нічого не вкрали, то для чого Вам ховатись як злодієві? Невже більшість суспільства в нас злодії? Кримінальна хроніка свідчить про протилежне. Відкритість економічної інформації є і складовим елементом, і вихідною умовою тих нормальних економічних відносин, до яких, здається, прагнуть усі. Якщо ми не знаємо, що в кого є, то як же ми можемо "ефективно" мінятись, якщо ринок це обмін. Маса прикладів з нашого життя, коли необхідний одному підприємству товар, який воно шукає за тридев'ять земель, в цей же час є на сусідньому підприємстві і його не знають кому продати. Підсумуємо. Автор розуміє, що основний індикатор економічної свободи - це такі умови, коли будь-кому можна сказати про обсяг свого майна і не боятись наслідків "розголошення страшної таємниці".

Надалі, говорячи про ефективність відтворення економіки будемо мати на увазі ефективність відтворення комплексу майна окремої людини /і виробничого, і соціального, - усього/. Торкаючись інших рівнів суспільно-економічної системи будемо мати на увазі лише сумарні або середні значення, під якими мається на увазі майно сукупності окремих осіб.

Оскільки поняття "результативність" є деякою мірою більш загальне, ніж "ефективність", то спочатку розглянемо його.

Основним показником результативності відтворення економіки є найбільш загальний, - співвідношення обсягів комплексу майна попереднього і наступного періодів. Як зазначалось, результативність визначається як натуральними, так і вартісними величинами. Співставлення може проводитись, як середніх величин базисного і звітного періодів, так і абсолютних значень) на певні, різні моменти часу.

Вимір результативності в натуральних показниках є справою не стільки економічною, скільки технологічною. Тому ці показники важливі, перш за все, для технологів, людей, відповідальних за технологію відтворення майна. Але, оскільки вартісні значення є зеркальним відображенням натуральних, -

натуральні виміри використовуються і повинні використовуватись економічною наукою і практикою.

Прийнятий підхід до визначення технологічної результативності, - порівняння кількості випущеної продукції з потужностями, що приймають безпосередню участь у цьому /кількість виробленої продукції в розрахунку на одну машину, станок, виробничу лінію і т.п./. Продукція є відображенням майна наступного періоду, засоби виробництва, - попереднього. Шоб визначити, наскільки результативна /продуктивна/ певна машина її співставляють з іншою машиною /яка, з економічної точки зору, уособлює інше майно/. Тобто значення мають як абсолютні, так і відносні показники.

Основна помилка, якої припускаються при визначенні цих важливих і безумовно необхідних показників, - обмеження їх лише частиною майна, виробничого, і то, не завжди усі його види беруться до уваги. Не менш важливе значення для визначення результативності мають показники, які є співвідношенням окремих видів соціального майна і продукції. Скільки продукції вироблено в розрахунку на один мебельний гарнітур, телевізор, холодильник, кілограм певної їжі і т.п.? Невже це неважливо? Невже, виробляючи продукцію, можна обійтись без соціальних ресурсів? Невже соціальні ресурси не повинні давати результату у вигляді створеноі з їх допомогою продукції? Якщо продукцію без виробничого ресурсу /наприклад станка/ неможливо створити, то чому це її можна створити без соціального ресурсу /наприклад їжі/? Економічна теорія питання ставить саме так, але вона не дає на нього відповіді. А якщо соціальні ресурси, однорідні по своєму внутрішньому матеріальному змісту з виробничими, - необхідні, тобто призначення і одних, і других єдине, то необхідно аналізувати кількісні співвідношення і пропорції. І якщо ми розуміємо, що результативніше з кількох працівників працює той, який більше випускає продукції на один станок, то ми повинні розуміти і те, що результативніше працює також і той,

хто випускає продукції більше в розрахунку на один телевізор, на квадратний метр житлової площі, на легковий автомобіль і т.п.

Головний показник технологічної результативності можна визначити охарактеризованим способом, співставляючи кількість створеної продукції і кількість стандартного набору ресурсів /майна/, що використовуються людиною при створенні нового комплексу - майна.

Частковими, по відношенню до головного показника, є співставлення окремих груп і видів продукції та ресурсів і спожитого та новоствореного майна в його різних формах, які існують в процесі його відтворення.

Співставляти натуральні показники можливо і за повний економічний оборот "продукція попереднього періоду - продукція наступного періоду", "ресурси попереднього періоду - ресурси наступного періоду". Обидва види співставлень відображають однакові тенденції, але ресурсний підхід більш наочний, оскільки містить в собі натуральні соціальні ресурси, лише якими, в нашому сучасному обмеженому розумінні, ми визначаємо рівень нашого добробуту. Тобто, якщо Ваші житлові умови, харчування і т.п. /соціальне майно/ і засоби виробництва /виробниче майно/ покращились, порівняно з попереднім періодом, значить Ви використовуєте набір свого майна результативно.

Показники результативності відображаються також і у вартісній формі /економічна результативність/. По аналогії з натуральними вимірами при цьому можна користуватись двома підходами /методами/:

а/ відношення вартості майна наступного /звітного/ періоду до його вартості в попередньому /базисному/ періоді /середньої вартості за періоди, або абсолютної на певні моменти часу/;

б/ відношення між собою вартості однорідних груп і видів майна на різних етапах його відтворення.

Для наочності розглянемо ці методи у вигляді формул. Перший метод можна зобразити такою формулою:

РЕ=(Рн + Пн + Вн + Ан )/(Рп + Пп + Вп + Ап ), де

РЕ- результативність економічна;

Рн, Рп - вартість ресурсів, відповідно наступного і попереднього періодів;

П - вартість продукції;

В - виручка від реалізації;

А - амортизаційні відрахування /грошові цільові резерви/.

Частковими показниками економічної результативності /по відношенню до наведеного головного/ є співвідношення:

Рн/Рп; Пн/Пп; Вн/Вп; Ан/Ап

Другий метод, використовуючи ті ж умовні позначення, можна зобразити формулами:

РЕ=Р/А=П/Р=В/П=А/В.

Кожна з формул відображає економічну результативність окремих етапів відтворення майна, відповідно: економічна результативність придбання ресурсів /постачання/, створення продукції /виробництва/, реалізації і розподілу грошових коштів. Ці чотири формули можна узагальнити до однієї:

РЕ=(Результати/Затрати)=(П+В)/(А+Р).

Враховуючи класифікації майна по різних його однорідних групах ці показники можна деталізувати і використовувати для тих чи інших потреб, що виникають в процесі економічного аналізу. Як "вписуються" існуючі підходи до визначення результативності "виробництва" /через показники фондовіддачі,

окупності вкладень і затрат та ін./ у вищенаведені логічні схеми, - оцінювати Вам читачі.

Показники технологічної ефективності зараз майже не використовуються з двох причин. Перша, - це складність оцінки прибутку у його натуральній формі /це можливо зробити лише в окремих випадках/. Друга, - відсутність наукового осмислення змісту та значення показників технологічної ефективності. Не заглиблюючись у зміст цієї проблеми, яка потребує окремих досліджень, сконцентруємо увагу на методиці визначення економічної /вартісної/ ефективності відтворення майна, яка є більш універсальною і зрозумілою для нас.

Ключовим елементом для оцінки рівня економічної ефективності відтворення економіки на усіх її рівнях, є прибуток. Прибуток є приростом вартості майнового комплексу в процесі його відтворення, і будь-які його термінологічні означення або змістовні наповнення є похідними від цього головного. Прийнято вважати, що прибуток є метою економічної діяльності людини. 3 цим не можна погодитись без необхідних застережень /прийнято погоджуватись беззастережно/. Адже реальною економічною метою діяльності кожного з нас об'єктивно є прагнення досягти певного, розумно достатнього рівня забезпечення комплексом майна /рівня добробуту/ та здійснення такого процесу його відтворення, який гарантує його постійне відтворення в розумно достатніх, стабільних межах.

Ілюзорне прагнення людей до безмежного накопичення майна /"необмеженість потреб"/ є лише в умовах нестабільних природо-суспільно-економічних систем /системи сучасності/. Метою "безмежного" накопичення людиною майна є прагнення створити резерви /амортизаційний фонд/ не в межах рівня, достатнього для відтворення наявного майна /що повинно бути в стабільних і впорядкованих економічних системах/, а в межах, що перевищують цей рівень. Накопичені "наднормативні" резерви створюють в людини ілюзію особистої економічної

безпеки. Ця безпека всеодно залишається відносною, оскільки дії держави /не тільки нашої/ непередбачувані, завжди є "спасителі", експропріатори - експропріаторів, які в тих же інтересах /створення особистого "наднормативного" багатства за рахунок інших/ придумують безглузді ідеї і теорії, які є основою революцій, і "вічно живий" кримінальний елемент, який вищим проявом справедливості вважає загарбання чужого /несправедливо з їх точки зору накопиченого/ майна.

Епоха ілюзій завершується. Свідомо та підсвідомо ми приходимо до розуміння того, що безпеку особи гарантують: рівний доступ усіх громадян до користування природним середовищем /землею/, відповідність суспільної системи історично-усталеним схемам, які в свою чергу, відповідають біологічній природі людини і економічна система, яка відтворюється відповідно, а не наперекір об'єктивним економічним законам. Саме існування наведених гарантій і є тим, що в суспільній свідомості відображається як "порядок". Усе інше є "безпорядок".

Виходячи з вищенаведеного, можна визначити, що в стабільних економічних умовах отримання прибутку може визначатись лише однією причиною, - необхідністю комплектування людиною комплексу майна, який є мінімально достатнім для здійснення її власного повноцінного відтворення. Тобто, якщо необхідний комплекс майна, на певний момент часу, не "скомплектований", - то людина прагне отримати прибуток, якщо необхідний комплекс майна є в її розпорядженні - вона прагне його відтворювати в цьому ж об'ємі /нульовий прибуток, "беззбитковість"/ і, якщо з якихось причин комплекс майна перевищує розумно достатній /науково обгрунтований/ рівень, - людина "прагне до збитку", що цілком закономірно.

Прибуток з необхідним ступенем точності можливо визначити лише у вартісній формі. Аналогічно до порівняння результатів із затратами /результативність/, визначаючи ефективність, як відношення приросту майна до його

початкового обсягу, необхідно виходити із двох загальних підходів. Перший - це співставлення приросту комплексу майна наступного /звітного/ періоду, порівняно з попереднім /базовим/ періодом в цілому. Другий - це співставлення складових частин одного комплексу майна. Прийнявши, що /\ - означає прибуток /приріст, різницю/ та прийнявши зміст попередньо наведених умовних позначень відобразимо наведене у вигляді відповідних формул.

Перший загальний підхід:

Економічна ефективність /ЕЕ/ =(/\Р + /\П+/\В +/\А)/(Р+П+В+А)

Другий підхід, що відображає один етап відтворення економічної системи /ресурси - результати/:

ЕЕ =(/\П+/\В)/(П+В), або ЕЕ=(/\А+/\Р)/(А+Р)

Його деталізація:

ЕЕ=/\Р/Р=/\П/П=/\В/В=/\А/А

Другий підхід, "розкладений" на чотири етапи відтворення майна: економічна ефективність придбання ресурсів /постачання/, створення продукції /виробництва/, реалізації /збуту/ і розподілу коштів, - відобразимо у вигляді формул відповідно:

ЕЕ=/\Р/А=/\П/Р=/\В/П=/\А/В

Це найбільш загальні підходи, виходячи з яких можна відобразити усі грані і деталі процесу відтворення економіки в процесі її аналізу. Між загальними величинами, що враховують увесь комплекс майна та елементарними величинами, - вартість кожного окремого виду майна, є проміжні, - які відображають однорідні групи майна, скомплектовані по певній ознаці, в залежності від конкретного завдання, яке виникає в процесі економічного аналізу.

Класифікація майна по певних ознаках наводилась, відповідно до неї виділимо другорядні, по відношенню до

вищенаведених головних, показників економічної /майнової/ ефективності.

Виходячи з того, що свої особисті права власності людина реалізує як індивідуально, так і в складі колективу /це те майно, яке в натуральному вигляді поділити неможливо, поділ здійснюєтьоя у вигляді частин вартості майна, що належать окремим особам/, можна виділити ефективність індивідуальну та колективну. Відповідно, в розрахунках необхідно враховувати перший, або другий різновид майна. І якщо людина бачить, що її майно індивідуально використовується ефективніше, ніж колективно, це є для неї підставою, щоб вийти з цього колективу з своєю часткою, використовувати своє майно індивідуально, або вступити з нею до іншого колективу. Протилежна ситуація, - майно особи в колективі використовується ефективніше, ніж одноосібно. Це є підставою для зменшення особою кількості майна індивідуального користування і збільшення кількості майна колективного користування /володіння/.

Відповідно до поділу майна на виробниче і соціальне, можна виділити ефективність виробничу і соціальну. При розрахунку відповідних показників і в чисельнику, і в знаменнику необхідно враховувати лише вартість або виробничого, або соціального майна.

В окремих випадках, можливо є сенс у визначенні вихідної та кінцевої ефективності /відповідно до поділу майна за способом його споживання/.

Відповідню до періодів відтворення майна, ефективність необхідно називати такою, за який період вона визначається /річна, місячна, денна і т.п./. Це внесе ясність в класифікацію показників, порівняно з існуючими підходами.

По відношенню до природного середовища виділені три види майна: природна сировина, майно, відходи. Відповідно,

беручи до уваги кожен з означених видів майна, можна визначати: ефективність добування природної сировини, ефективність відтворення майна і ефективність знешкодження відходів. Ці три види ефективності співіснують не лише на рівні суспільства, а й на рівнях окремих осіб.

Оскільки існує поділ майна на предмети і засоби, важливо визначати ефективність їх використання окремо, що дозволить, в процесі співставлення, знайти можливості для більш ефективного використання майнового комплексу в цілому.

Оце власне й усе, що прямо й безпосередньо стосується питання методології оцінки ефективності відтворення економіки /майна/. Але, крім прямої, вищенаведеної оцінки ефективності відтворення майна, можлива побічна оцінка ефективності цього процесу. Залучення показників, що відображають співвідношення майна із суспільною і природною системами, дозволяє більш обгрунтовано підійти до з'ясування причин відхилень в процесі економічного аналізу.

Майно, в матеріальному його розумінні, є складовою частиною оточуючого природного середовища в його широкому розумінні /біосфера/ і співіснує, знаходиться в прямій залежності від структури і типу відтворення суспільної системи. Тому, хоча це і не є предметом економічної науки /це предмет природничих і суспільних наук/ окреслимо поняття результативності та ефективності природної і суспільної систем, визначивши, що вартісні виміри в цих системах неприйнятні.

В природній системі відтворення можливо оцінити або по певному "стандартному" набору його окремих елементів, або по кожному з них. "Прибуток", - це приріст певного елементу, що аналізується. Є певний, розумно достатній рівень для кожного елементу природи та оптимальне їх поєднання. Безкінечне збільшення, припустимо кількості оленів на одиницю земельної площі номожливе й непотрібне, хоча вони, в певній кількості на одиницю площі і повинні існувати. Скільки їх потрібно, які оптимальні значення існують? Яких елементів /видів рослин,

тварин/ в природній, оточуючій нас системі невистачає, а яких надлишок? Які оптимальні співвідношення між ними існують? Які види рослин, тварин потребують розширеного відтворення і до якої межі? Де відповіді на усі ці питання? Хто конкретно ними займається? Де концентрується і як використовується інформація? Питань багато. Усі ці питання, питання результативності і ефективності відтворення природи та впливу на цей процес людини вкрай важливі для кожного з нас і якщо ми цього не розуміємо, то тим гірше для нас.

Результативність відтворення суспільної системи - це співвідношення між народженими і померлими, ефективність - це приріст чисельності населення. Це прийняті, і значною мірою, поверхові підходи. Тут, як ніде, важливі якісні показники. Якщо кількісні нам відомі, то для аналізу якісних відсутня універсальна система. Незрозумілим залишається питання чисельності населення. Якщо теорія Мальтуса шкідлива, то невже населення чисельно повинно збільшуватись безмежно? Виходить, чим більше, незалежно від якості, тим краще? Якщо між цими крайніми позиціями /теорія Мальтуса і необмежене збільшення чисельності населення/ зайняти якусь середню, то слід визнати, що повинна існувати якась певна чисельність населення на одиницю земельної площі. Яка? Хто це вивчає? В питанні регулювання відтворення тварини, як дикі, так і свійські перебувають зараз в набагато вигіднішому становищі, ніж люди. Для тварин існують, відповідно, природний і штучний відбір, які дозволяють їм прогресувати, відповідно до певної мети і по певних ознаках. Людина відійшла від диких інстинктів настільки, що виключно ними вона не може керуватись, водночас якогось "штучного" відбору, по певних ознаках, також немає. Усе віддано на волю стихії. Що ж, якщо стихійним шляхом людина від покоління до покоління вдосконалюється, якщо усі ми цього хочемо, то так і повинно бути. Але, можливо, уже в наступному за нами поколінні переважну більшість населення будуть складати алкоголіки, психічно хворі і т.п.,

оскільки зараз це ті категорії людей, для яких не існує якихось обмежень в плані розмноження. Чим займаються т.зв. "суспільні науки"? Чому вони ухиляються від конкретних і нагальних питань суспільного відтворення?

Уже відзначалась важливість співвідношення природної, суспільної і економічної /майнової/ систем. Ці співвідношення повинні відображатись у вигляді певних показників. Стосовно показників співвідношення природної і майнової систем, які характеризують ефективність відтворення обох, - вони не обгрунтовуються науково і не використовуються в практиці нашого життя. А слід було б. Скільки будівель повинно бути в розрахунку на одиницю земельної площі, чому і які оптимальні пропорції існують в цьому відношенні? Як кількість інших видів майна співвідноситься з різними елементами природи /рослини, тварини, вода та ін./? Без відповідей на ці та подібні питання про відокремлено узяту ефективність відтворення економіки розмова, значною мірою, втрачає зміст.

Співвідношення кількості /і якості/ майна та кількості /і якості/ людей також є життєвоважливими з точки зору оцінки ефективності економіки. Яка кількість і вартість майна в розрахунку на одну людину є оптимальною? Невже визначення мінімального споживчого бюджету - це та методика, яка дає необхідну відповідь? Чи може оптимальним є варіант, коли на людину припадає нескінченна кількість майна? "Мудрий закон безмежності потреб". Це ж просто неможливо й непотрібно. Самообман. Так, існує науково-технічний прогрес. Правда, в останні роки у світі не спостерігається суттєвих тенденцій його розвитку. Ми повинні його враховувати. Як? На певний момент часу наші економічні потреби, при усій їх "технічності", повинні бути відомою і фіксованою величиною. Їх необхідно знати і досліджувати з врахуванням особливостей конкретних осіб та їх груп /вік,освіта і т.п./. Тобто, існують певні комплекси майна, з врахуванням його особливостей і особливостей конкретної людини, які є оптимальними /як соціального так і виробничого/?

Хто це вивчає, де орієнтири? Які існують стандарти? Невже реклама, це джерело яке дає нам життєво необхідну, в цьому плані, інформацію? Так, на "виробництві" ми визначаємо фондозабезпеченність. Але це надто частковий показник. Він не охоплює усього комеплексу майна, яке є у людини, відтворення якого залежить безпосередньо від неї.

Без відповідей на ці та подібні питання чекати на реальну стабілізацію економіки, - всеодно, що чекати "коли рак свисне".

Які рекомендації в цьому плані дає економічна наука? Якщо не дає, то чим вона займається? "Захід нам допоможе". Звичайно. Й "допомагає". Результати більш ніж переконливі. Як тут не згадати відому цитату, що "спасіння утопаючих - справа рук самих утопаючих".