Схема 10. Ступінь економічної свободи раба.

Раб повністю відсторонений від грошового обігу. І існування рабства визначається не стільки утриманням рабів на прив'язі, скільки усвідомленням ними своєї залежності, як "нормального" стану.

Наслідком незначної частки майна раба в загальному майновому комплексі, низького рівня "продуктивності праці" раба та відсутності всеохоплюючого характеру таких порядків в світовому масштабі стало винайдення нових форм економічної залежності. Вони суттєво не змінили пропорції між майном

розпорядника і користувача, але створили ілюзію розширення економічної свободи рабів, через допущення їх до грошового обігу.

Розглянемо найману працю, яка стала наступною формою економічної залежності, що набула всеохоплюючого характеру в світовому масштабі.

Схема 11. Ступінь економічної свободи найманого працівника.

Найманий працівник, порівняно з рабом, отримав велику пільгу купляти соціальне майно, функція реалізації майна залишилась за розпорядником майна, в даному випадку, - за роботодавцем.

Такий стан справ тривалий час забезпечував достатній /для роботодавців/ рівень "продуктивності праці". Його стабільність визначалась принципами "демократичної свободи", ти вільний - можеж найматись і працювати, а хочеш, - ходи вільним безробітним. А окремі, широко рекламовані, випадки переміщення людей з стану наймитів в стан роботодавців /неможливі при чіткому дотриманні існуючих норм законодавства/ створюють в населення ілюзію т.зв. "свободи

вибору". Консервація існуючих відносин значною мірою забезпечується їх "обгрунтуванням" економічною теорією. Абстрактна праця "створює" конкретне майно /чомусь не описується зворотній механізм, як майно створює працю/. На думку автора, результати впливу антилюдяних, приховуючих реальний зміст процесу відтворення майна, економічних теорій перевершують, за своїми масштабами результати руйнівного впливу на суспільний розвиток таких явищ як фашизм. Якщо об'єктивно проаналізувати наслідки впливу лицемірних економічних теорій на розвиток людства, то переконаний, Гітлер на фоні "теоретиків" покажеться безневинним янголятком.

Хоча старанність найманого працівника, порівняно з рабом, підвищилась, але на певних етапах історії, рівень "продуктивності праці" найманих працівників перестав задовільняти роботодавців. Почались пошуки нових моделей, які могли б одночасно виконати два завдання: не збільшити обсяг майна, яке є в повній власності найманого працівника і створити більш повну ілюзію економічної свободи в наймита, через надання йому права реалізації "неначе його" продукції. Зрозуміло, що процес перетворення натурального виробничого майна в продукцію завжди залишається "виключним правом" найманого працівника /залежного "підприємця"/.

Нова модель відносин виникла в двох різновидах однієї, - кредитні відносини і оренда. Вони і наукою, і практикою трактуються як різні, оскільки в одному випадку майно надається в тимчасове користування у вигляді грошей, а в іншому, - в натурально-речовому вигляді. Вид позики не змінює її суті, яка, при двох назвах залишається одною, - дозвіл найманому працівникові не лише працювати з чужим майном, але й купляти його, продавати і формувати грошові резерви. Причетність найманого працівника до усіх цих етапів відтворення майна створює майже "повну ілюзію", - "повного володіння". Повертаємось до початкового, - реальна власність

визначається реаьним і повним володінням людиною на усіх стадіях відтворення повного комплексу майна, усіма його видами і в повному об'ємі. Порушити нормальний стан можна трьома способами: допускати раба частково до одного етапу, допускати його частково не до усіх, а лише до кількох етапів відтворення і допускати його частково до усіх етапів. Відповідно отримаємо: рабство, наймана праця, кредитні відносини /оренда/.

Розглянемо схематичне зображення останнього винаходу в галузі обмежень економічної свободи особи.

Схема 12. Ступінь економічної свободи орендаря /користувача

кредиту/.

При наведених відносинах в працівника формується уявлення, що усе, крім повернення кредиту і процентів за нього, є його власним /продукція, виручка, амортизаційний фонд і ресурси/. Це уявлення прагне підтримувати існуюча лицемірна економічна теорія усіма їй доступними способами. В чиїх інтересах? Відповідь очевидна. Лише в тих

кредитокористувачів, яким довелось з тих чи інших причин припинити кредитну угоду достроково, з'являється уявлення про реальний зміст відносин кредитор - користувач, та про розмежування прав власності між ними. Ілюзія завжди залишаєтьоя ілюзією. Людина, що отримала кредит, може уявляти себе повноцінним власником, хазяїном. Мріяти не заборониш.

Звичайно, в житті є маса різноманітних комбінацій поєднання наведених варіантів обмеження економічної свободи особи. Але аналіз будь-якої комбінації експлуататорських відносин так чи інакше приводить до вищенаведених "чистих" варіантів.

Будь-який відступ від нормального стану речей /володіння людиною повним комплексом необхідного їй виробничого і соціального майна / призводить до обмеження економічної, а з нею і усіх інших/ свободи людини.

Ше раз нагадаємо зміст цього нормального стану, який забезпечує справедливість розподільчих відносин, економічну стабільність і розвиток і, в кінцевому рахунку - є виразом того, що розуміється під "гідністю людини". Вільна людина повинна розпоряджатись тим майном, яким користується і користуватись тим майном, яким розпоряджається. Людина повинна володіти в повному розумінні власності майном на усіх етапах його відтворення, в його натурально-вартісному /ресурси, продукція/ і вартісному, вірніше вартісно-натуральному /гроші/ розумінні. Вільна людина повинна самостійно і з власної волі створювати продукцію, продавати її, розподіляти виручку /між майбутніми ресурсами/ і купляти необхідні ресурси. Немає аргументів, які підтверджували б, що стан, відмінний від наведеного, робить людину вільною.

Висновок напрошується простий. Усі ті, хто бачить свій ідеал власності на майно у її спотвореному вигляді /розпорядження відокремленим від користування/, прагнуть жити за рахунок праці /майна/ інших.