Економічна наука і освіта.

Економічна наука, як і будь-що стійке, може мати, як мінімум, три точки опори. В якості таких можна визначити: базовий /первинний/ рівень досліджень, - майновий комплекс окремої людини, матеріальні виміри /лише вони є умовою математичних зв'язків, без яких існування будь-якої прикладної науки неможливе/ і зв'язок з практикою.

Декларується, що фундаментом демократичної системи є визнання найвищою цінністю людини. Але, як на Україні, так і за кордоном, в "найдемократичніших" країнах ця ідея, з економічної точки зору, позбавлена як наукового, так і практичного економічного змісту. Історія цього протиріччя має певну динаміку розвитку, причини і наслідки. Це тема окремих досліджень, що виходять за рамки пропонованого матеріалу. Спробуємо розглянути сучасний стаж економічноі науки, як гаранта економічних прав окремої людини.

В економічній науці визнання людини найвищою цінністю і, відповідно, первинним елементом /рівнем/ економіки, повинно супроводжуватись адекватним напрямком економічних досліджень. Чи відома Вам читачі така галузь науки? Автору невідома, і Вам, думаю, також. Предметом дослідження "економіки домогосподарства" є соціальне майно сім'ї. Майно людини в цій сім'ї /частка/ не виділяється, не враховується виробниче майно, яким користується /має у власності/ кожен член сімі. Предметом дослідження "мікроекономіки" є виробниче майно підприємств. Знову ж, частка окремої людини не виділяється, дослідження не охоплюють усього комплексу майна окремого працівника. Тобто, галузі економічних знань, яка охоплює економіку /майновий комплекс/ окремої людини, як фундамент усього, що існує в економіці /майновому комплексі суспільства/, - просто не існує. Але ж це вихідний рівень, не розуміючи закономірностей і тенденцій на цьому базовому рівні, про що ми взагалі можемо говорити як про економічну науку? Результати досліджень, без розуміння їх базового рівня -

це теорії, які не можуть мати ні внутрішньої логіки, ні практичного значення. Можлива розробка чіткої класифікації рівнів економічних досліджень, яка базується на первинному рівні, - майновий комплекс окремої людини. Відповідно до цього уявляється такий загальний поділ економічних наук на три галузі знань. Перша галузь, - "мікроекономіка" - це наука про закономірності відтворення майнового комплексу окремої людини /майно індивідуальної власності/. Друга галузь, - "колективна економіка", - наука про закономірності відтворення майнового комплексу первинного об'єднання людей /який є добровільним об'єднанням майна окремих людей чисельно обмеженого колективу/, - родини і підприємства /майно колективної власності/. Третя галузь, - "макроекономіка", як наука про закони і принципи економічного /майнового/ обміну на усіх рівнях суспільних об'єднань людей, що існують над первинними об'єднаннями людей, - через торгівлю і податки /які, в свою чергу, є різновидом торгівельних відносин/. Відповідно, "макроекономіка", в наведеному розумінні, може поділятись на економіки відповідних територіально-суспільних об'єднань /економіка села, міста, району, області, держави і т.п./.

Кожне територіальне об'єднання характеризується двома суттєвими елементами: "самозабезпечення" території певним переліком продукції /внутрішнє натуральне економічне відтворення об'єднання/ і обмінними зв'язками з іншими об'єднаннями /зовнішнє, "товарне" економічне відтворення/. Усе це присутнє, хай поки що в доволі спотвореній формі, в нашому житті і це потрібно вивчати.

Знаннями про мікроекономіку повинні володіти усі дієздатні громадяни суспільства, знаннями про колективну економіку - керівники підприємств і голови родин, а знаннями про макроекономіку ті люди, які працюють в органах управління /координації/ відповідного територіального об'єднання людей.

Врахування лише того, що піддається натурально-вартісному виміру і відкидання усього "духовного"

/ілюзій/ є для економіки, як науки, беззастережною умовою. Тому на певний перехідний період /якщо такий необхідний і можливий/ може існувати галузь економічних знань, яка через спеціальні дослідження здатна проводити "фільтрацію" економічної інформації, тобто знаходити вартість там де є майно /і де сьогодні прийнято вважати, що воно "безплатне" "безвартісне"/ і знаходити майно там де є гроші, а майна неначе й немає.

Об'єктивно необхідною є наука, що виробляє стандартизовані підходи до машинної математичної обробки суто економічної інформації і вносить в них поточні зміни. Ця наука також базується на матеріальному змісті майна, і, відповідно, на можливості універсальної натурально-вартісної математичної обробки його кількісних характеристик. Назва подібного напрямку досліджень існувала, але дещо забута, витіснена більш громіздкими назвами, - економічна кібернетика. Економічна статистика, в її існуючому розумінні, повинна бути складовою частиною цієї науки.

Зв'язок економічної науки з практикою здійснюється також через галузеві економічні науки, які враховують дію загальноекономічних універсальних закономірностей в тій чи іншій спеціалізованій галузі відтворення майна. Ці галузеві науки можуть існувати в розрізі попередньо наведеної, бажаної, на погляд автора, класифікації напрямків економічних досліджень.

Інше розмежування економічних наук - це поділ на дослідження механізмів обліку і дослідження методик планування. Теорія обліку і теорія планування. Такий поділ сьогодні існує, але в досить спотвореній формі. Працюючи в тій чи іншій галузі економічних досліджень, науковці сьогодні часто навіть не задумуються над тим, до обліку, чи до планування відноситься дана галузь знань. В результаті все перемішується, створюються такі "гібриди", що взагалі

неможливо зрозуміти, облік чи планування мається на увазі в тому чи іншому випадку.

Оскільки майно існує в чотирьох видах, то мають право на існування і відповідні галузі наукових досліджень. Їх призначення: формувати і вдосконалювати методики оцінки наявних ресурсів, наявної продукції, реалізованої продукції і замовлених ресурсів /товарів/. Методики оцінки повинні враховувати індивідуальну собівартість і суспільну собівартість /ціну/, принципи формування, динаміку їх руху і вплив факторів на відхилення. Чи є сьогодні подібні вузькоспеціалізовані напрямки економічних досліджень? Так, усе в економічній науці якоюсь мірою присутнє, але поділ, розмежування, - відсутній.

Чотирьом видам майна відповідає чотири стадії його відтворення /схема 12/: перенесення вартості ресурсів на продукцію, формування грошових фондів за рахунок виручки від реалізації, розподіл грошових надходжень між різними видами амортизаційних відрахувань /перенесення вартості продукції на ресурси/ і придбання за рахунок амортизаційного фонду необхідних ресурсів. Присутні ці чотири стадії економічного відтворення в економічній діяльності кожного підприємства, кожної людини? Безумовно. Тоді чому ж відсутні відповідні галузі економічних знань? Невже по усіх чотирьох

напрямках є досконалі методики? Практика диктує теорії напрямки досліджень. Так повинно бути.

Дотримання зв'язку між економічною наукою і практикою повинно здійснюватись також через термінологію як науки, так і практики. Якщо в економічній науці існує категорія "додаткова праця", то вона повинна мати конкретний вимір і практичне застосування в економічній роботі. Якщо на практиці існує "акцизний збір", то економічна наука повинна дати відповідні пояснення. Що це таке? Чому використовується? Який механізм руху коштів і майна? Повинна бути повна і беззастережна відповідність теорії і практики, як у фізиці, хімії та інших науках. А якщо її немає, то сьогодні "маємо те, що маємо" і на практиці,

і в теорії. Якщо теорія не враховує потреб практичної діяльності /враховує щось інше ?/, то їй нічого не залишається "досліджувати" окрім як, - "еластичність попиту", "мультиплікатори", "акселератори", "раціональні очікування" і т.п. речі, практична значимість яких для окремої людини, а значить, і для суспільства, більш ніж сумнівна.

Ми звикли враховувати екологічні наслідки від економічної діяльності, але не задумуємось про зворотню залежність, тобто про економічні наслідки порушення екологічної рівноваги в оточуючому середовищі. А слід було б уже подумати про це. Економіка природо-користування зобов'язана досліджувати як економічну доцільність використання в процесі відтворення майна того чи іншого виду природних ресурсів, так і затрати, які ми вимушені нести при знешкодженні відходів. Можливо це повинні бути два напрямки економічних досліджень? Тоді ми отримали б відповіді на слідуючі питання. Добування яких видів природних ресурсів економічно вигідне, а яких ні? Які раціональні норми використання природних ресурсів? По яких видах майна вартість знешкодження відходів перевищує вартість продукції? Економіка природокористування повинна досліджувати вплив екології на економіку на усіх рівнях суспільства, від людини до держави.

Як і природа, населення повинно розглядатись як фактор відтворення економіки. Тому необхідний напрямок економічних досліджень який би визначав вплив кількісних та якісних характеристик населення /об'єднань людей/ на відтворення майнового комплексу тієї чи іншої території. Економіка відтворення суспільства може в даному відношенні з'ясувати закономірності, які об'єктивно присутні, визначати раціональні співвідношення. Сьогодні наука робить вигляд, неначе між процесами відтворення суспільства і відтворення майна /економіки/ не існує зв'язку взагалі. Дивна, незрозуміла і шкідлива позиція.

Економічна теорія, виходячи з реально наявних процесів відтворення майна здатна визначити найбільш загальні й універсальні закономірності відтворення майнових комплексів різних рівнів, їх взаємозв'язки. Економічна теорія не може /не повинна/ досліджувати те, чого в реальному житті немає і використовувати понятійний апарат, хоч чимось відмінний від того, яким оперує економічна практика. Якщо таке відбувається, то це означає, що економічна теорія приховує реально існуючі закономірності, обходить їх мовчанням /як зараз/ і, відповідно, замість стабілізуючого фактору відтворення економіки перетворюється на дестабілізуючий.

Здається логічним, що підготовка спеціалістів економічного профілю повинна здійснюватись навчальними закладами /громадами/ відповідних рівнів /акредитації?/ на замовлення і з оплатою того чи іншого колективу або органу влади. А економіка людини, "мікроекономіка", відповідно, повинна бути предметом загальноосвітньої підготовки /через школи/.

Економічна освіта модне нині явище, але існує і розвивається вона в надто суперечливих умовах. Існує велика дистанція між тим, що вивчають майбутні економісти і вимогами існуючої, хоча і спотвореної, але практики економічної роботи. Також існують невідповідності між реальними економічними процесами і прийнятими "канонами" економічної роботи, між економічними науками і, знову ж, реальним економічним життям.

Існує символічний зв'язок між замовленням на підготовку спеціалістів і їх навчанням. На практиці цей зв'язок зараз є не чим іншим, як самообманом. Про вузькопрофільну підготовку спеціалістів взагалі говорити не доводиться. В органів влади, наприклад району, є потреба в спеціалістах, які підготовлені з врахуванням особливостей знань про відтворення економічного комплексу району, про обмінні зв'язки економічної системи "район" з іншими системами. Те ж саме можна сказати про

будь-який рівень влади. Таких спеціалістів не готують ніде. На найбільш важливих ділянках регулювання /координації/ економічного життя, на ділянках формування економічної політики об'єднань людей, працюють люди, позбавлені спеціальної економічної підготовки, практично самоучки, в розумінні даного вузького напрямку роботи. Водночас готується маса "спеціалістів-економістів", майбутня практична робота яких в призначеній ролі, - економіст підприємства, часто виявляється більш ніж сумнівною.

Зведення вдосконалень в економічній освіті до перейменувань спеціальностей на західний манер /словниковий запас української мови бідний?/, - менеджери і т.п., інакше як безглуздям назвати важко. Кошти на підготовку спеціалістів, - окреме питання. Хіба не очевидно, що за державний кошт /кошти органів державного управління/ повинні готуватись лише ті спеціалісти, що будуть працювати в центральних органах державного управління? І так на усіх рівнях. Протиріч більш ніж достатньо. Більшість з них зумовлено хаосом в економічному житті, а він, в свою чергу, визначається повною капітуляцією існуючої економічної теорії перед вимогами практики.

Розумово повноцінна людина не може вірити в те, що протиріччя - це джерело розвитку. Якщо в двигуні виникає протиріччя між потребою в пальному і його наявністю, - такий двигун не працюватиме. Аналогічно в будь-якій системі, в тому числі в системі економічної освіти. Якщо протиріччя розглядати як стимулюючий до впорядкування системи фактор, - то це певною мірою справедливо. Тоді слід визначити, що стимулів для вдосконалення системи економічної освіти, та і економіки в цілому, в сучасних умовах, більш ніж достатньо. Справа лише в тому, чи здатні ми це усвідомити і використати той шанс покращення власного добробуту /за рахунок співробітництва з оточуючими, а не за рахунок економічної війни/, який потенційно має кожен з нас.

Закріплена в нас древніми позитивна риса, - дотримання устійнених і правильних традицій та звичок, зіграла з нами в останні сторіччя в злий жарт, ми "святенно" дотримуємось не тільки корисних, а й шкідливих для нас стереотипів. Ми ладні швидше страждати і вмирати, дотримуючись шкідливих установок, теорій, ніж піддати аналізу ці теорії, відділити в них позитивне від негативного. Стихія - це не спосіб впорядкування системи, особливо економічної, хто в цьому досі не переконався, в майбутньому може втратити ту можливість зрозуміти це, яка є сьогодні.