Политическая область общественной жизни

(#65)

Понятие политики. Политика – это область отношений между различными социальными группами в обществе, классами определяемая борьбой за завоевание, удержание и использование гос. власти. Вся полит. власть вращается вокруг власти. Структура полит. жизни: политическая идеология, полит. движения и полит. организация общества. Полит идеология – это систематизированное теоретическое выражение взглядов тех или иных социальных групп участвующих в полит. отношениях. В этих теор. позициях выражены цели, задачи, методы и т.д. данной социальной группы. У каждой партии есть идеология. Это может быть в форме программы, концепции, научной работы выводы которой повернуты на практическую деятельность. Но хорошей идеологии не достаточно. Политические движения – это деятельность социальных групп направленная на реализацию их политической идеологии (на сохранение или изменения сущ. полит отношений). Полит движения могут существовать в разных формах: классовой борьбы, войны, профсоюзных объединений и так далее. Движение диктуется конкретными ситуациями в обществе. Формы полит движения постоянно рождаются и умирают. Наиболее устойчивая форма:

Политическая организация общества. (#65) Или говорят о политической системе общества. Это система организаций, учреждений, институтов той социальной силы которая находится в данный момент при власти, при помощи которой она осуществляет свое господство, а так же комплекс организаций и учреждений со стороны оппозиционной политической силы. Или так – система институтов, организаций, учреждений (и господствующих и оппозиционных) регулирующих полит. отношения в обществе. Какие элементы входят в полит организацию общества: государство (основной элемент), церковь, полит. партии, профсоюзные организации (тоже включились в политику – иначе не выполнят свои функции). Возникают и на местном уровне разные формы: различные молодежные объединения, объединения промышленников, союз работодателей и множество других организаций. Основная роль во всей структуре играет:

Государство. Государство не тождественно обществу. Было время когда государства не было (первобытное общество) – господствовали обычаи, авторитет, власть была но не предполагала диктовку своих условий всему обществу. Почему возникло государство и каковы признаки государства? Было много подходов в понимании происхождения государства. Основные такие: теологическое понимание – идет из идеологии дальнего востока, христианство и др. – происхождение государства объясняется божьей волей, государства носили характер теократии. Другая концепция – патриархальная (Аристотель): государство происходит от семьи – монарх продолжение власти отца. Однако сама семья возникала в обществе – не очень удачная концепция. Более теоретически развитая концепция – договорная (Г. Гроций, Гоббс, Руссо) – в ситуации когда в обществе нет порядка возникает ситуация когда беспорядок начинает преобладать над естественными силами которые удерживают общество, тогда возникает возможность выйти из положения путем договора что мы передаем свои полномочия и свободу какому-то органу который будет следить за порядком а мы согласны подчиняться этому порядку. Люди таким образом создают порядок отчуждая от себя свою свободу. Человек нарушивший порядки будет наказан. Эта концепция поддерживалась многими. Однако она столкнулась с тем что попытки найти в исторических документах информацию о подобном собрании не увенчались успехом. Так что скорее всего государство возникает стихийно. Существует еще психологический подход (Питаржидский, Фрезер и др.) – в любом обществе есть разные люди: сильные и волевые и безвольные и пассивные, если для сильных является характерным управление, то для пассивных – исполнение. По этому одни не могут без других. В следствии этого структура государства есть структура психических отношений. Есть еще одна концепция – теория насилия (Каутский) – племя победителей подчиняет землю и принуждает побежденных платить дань, а орган для принуждения подчиненных платить превращается в государство. Во всех этих теориях есть элементы истины. Теория насилия например не объясняет безгосударственный период когда стычки были очень часты, но государство не возникало. Власть старейшин – не государство, там не было специальных вооруженных людей для поддержания порядка. Самая правильная позиция: государство появляется тогда когда разлагается первобытное общество, а оно разлагается с появлением прибавочного продукта из-за улучшения техники. Люди стали получать продуктов больше чем надо было для пропитания (прибавочный продукт) – начинается расслоение общества. У людей возникают разные интересы и идет разложение первобытного способа жизни – это нарушает идеологию и мировоззрение и быт. Разрушаются кровнородственные отношения. В первобытном обществе все считали себя родственниками. Разрушается семья. Родоплеменной конгломерат разрушается. Вместо кровнородственных отношений возникает территориальное деление. Важной становится граница. Начинают важную роль играть дружины. Некоторые начинают собирать вокруг себя отдельных вооруженных людей – появляется дружина. Постепенно формируется целая система институций которые потом приводят к возникновению государства. Начинается господство меньшинства над большинством. Государство – орган насилия. В то же время гос. несет организационные, экономические, защитные и другие функции. С этой точки зрения государство – некий орган которые выполняет обычные для любого органа функции оно еще и эксплуатирует своих граждан.

Признаки государства:

1. территориальный принцип деления населения;

2. наличие публичной власти (армия, полиция, тюрьмы, налоговая и др.);

3. взимание наЛохов.

Структура государства:

1. наличие мощного бюрократического аппарата (бывает с системой проверки лояльности гос. служащих);

2. отряды вооруженных людей (армия и др.);

3. суд, прокуратура, карательные органы (суд и прокуратура свидетельствуют о наличии юридического права, в первобытном было право обычая).

Функции государства (внутренние и внешние). Внутренние:

1. связанные с выполнением общих задач вытекающих из природы всякого общества (экономические меры, таможенные и финансовые, законодательные и др.);

2. вытекают из противопоставления государства и общества, между правительством и народом (репрессивные функции – гос. защищается от собственного народа).

Внешние функции: военная, экономическая, дипломатическая, войны, борьба за рынки и др. – т.е. связанные с отстаиванием интересов гос-ва в общении с другими государствами. Существует связь между внутренними и внешними функциями. Внешние функции – продолжение внутренних на международной арене.

Типы и формы государства. Типы государства различаются тем какая объективная социальная сила находится при власти. С этой точки зрения: рабовладельческое, феодальное, капиталистическое и социалистическое государства. Форма государства – то, как организационно осуществляется государственная власть. Может осуществляться одним лицом или группой лиц. Можно разделять на монархию и республику (аристократическую и демократическую).

Политический режим. Это совокупность и характер методов применяемых властью в ходе управления государством. В общем случае – демократических и антидемократических формах. Режим – например фашизм.

Формы гос. устройства (внутреннее деление гос-ва на части, на правовое отношение этих частей, на взаимоотношение этих частей и с центральной властью). Делятся на простые (унитарные) – есть только административное деление и есть одна система центральной власти и сложные (федеративные) – объединение государств в двумя системами органов власти – обще-федеративные органы и органы в различных частях. Есть еще промежуточная форма – конфедерация – это временное объединение нескольких государств без создания объединенного центрального органа власти. Носят недолговременный характер. Создаются для решения текущих проблем. Например Антанта.

Демократия и тоталитаризм. Демократия – эта такая форма правления (политический режим) которая основана на признании народа в качестве источника власти и исходит из принципов равенства, свободы и социальной справедливости. Это значит верховенство закона а не личности, выборность основных органов власти, широкое использование других форм влияния народа на гос. власть. Тоталитаризм – это полит режим который характеризуется полным (тотальным) контролем государства над всей жизнью общества (Гоббс, Гегель). Это может проявляться в огусадрствлением всех организаций. Государство начинает все подчинять. Неограниченные полномочия власти – для власти закон не писан. Запрещение демократических организаций. Фактическая ликвидация конституционных прав и свобод. Милитаризация общественной жизни. Все контролируется, прослушивается. Репрессии по отношению к оппозиции и инакомыслящим.

Право и правосознание. (#66) Право – это система норм жизни которые официально принимаются в обществе. Право осуществляется через целый ряд законов – то что реально действует в обществе. Правосознание – это представления людей данного общества о действующем праве. Это мнение людей связанные с действующем в обществе праве. Если правосознание сильно отличается от действующего права то начинаются возмущения и т.п. По этому правосознание влияет на право, хотя и не прямо.

Правое государство – это форма организации гос. власти где имеет место следующее:

1. равенство всех перед законом;

2. на деле реализуется всеобщее, равное и прямое избирательное право;

3. права человека реализуются на уровне международных признанных норм;

4. взаимная ответственность граждан и государства.

Конституция и общество. Действует система законодательства в соответствии с конституцией (основным законом государства). Конституция – закон высшей юридической силы. Правовое гос-во предполагает максимальное соответствие жизни в стране с конституционными нормами. В укр. конституции: у нас демократическое гос. (5); у нас есть право на труд (43); право на заработную плату не ниже той что определена по закону; право на отпуск; право на жилье; право на достойный жизненный уровень; право на охрану здоровье и медицинскую помощь; право на образование и так далее.

Этатизм (этат – государство) – усиление роли государства в экономической и полит. жизни общества, гос-во понимается как высшая цель и результат развития.

Авторитаризм – концепция и практика властвования, когда власть имеет один человек (тиран, деспот, фюрер, вождь) или группировка. Нарушается принцип разделения властей (законодательной, исполнительной и судебной). Игнорируется автономия личности по отношению к государству. Внешние черты авторитарной власти проявляется в чрезмерном централизации управления и монополизации власти лидером или группой, оплот на полицейский и военно-карательный аппарат, на меры принуждения и наказания, на террористическое подавление оппозиции.

Гражданское общество и государство. (#67) Гражданское общество (Гегель) – это общество в котором есть равенство людей как субъектов права, их юридическая свобода, индивидуальная частная собственность, защита прав граждан от нарушения этих прав, упорядоченное законодательство и авторитетный суд. Гражданское общество – это совокупность неполитических отношений (экономические, нравственные, религиозные, региональные и др. отношения), это сфера спонтанного самоуправления свободных индивидов и ассоциаций, организаций граждан, которые добровольно сформировались и занимаются делом которое не противоречит гос. интересом. Свободные ассоциации в гражданском обществе защищены от вмешательства государства. Экономической основой гражданского общества должно быть многообразие различных форм собственности (частная, коллективная, кооперативная и др.). Гражданское общество – это организация людей объединенных вокруг самостоятельно избранных моральных и полит. целей и гос. не может на них воздействовать если конечно эти ценности не противоречат закону. В гражданском обществе существует защита от превышения государством своих обязанностей. Гражданское общество – это общество где государство подчинено обществу, функции гос-ва переданы обществу. Это другая форма организации общественной жизни. Не общество государству, а государство обществу. Какой же гос. строй захочет урезать свои полномочия? Какой механизм должен заменить государственное управление? Скорее всего гос. останется, но ведущую роль будет играть самоорганизация и самоуправление. Маркс говорил что капитализм смениться коммунистическим самоуправлением. Государство вынуждено провозглашать тенденцию к гражданскому обществу под давлением других стран.

Лекция 24. (21.04.2004)

Позитивізм (продовження)

Логічні позитивісти не цікавилися історією і динамікою науки. Постпозитивісти (історична школа) цікавилися. Представники: Поппер, Кун, Лакатос – всі вони дали свою схему розвитку науки. У Поппера: проблема, гіпотеза, критичне обговорювання, селекція (які витримують валідність – не можна спростувати) – експеримент, з’являються нові проблеми. У Куна: парадигма, нормальна наука, аномалії, криза, наукова революція яка призводе до нової парадигми. Лакатос розглядає науково-дослідницькі програми (НДП): в центрі стоїть базова теорія, розвиток якої породжує низку нових теорій шляхом додавання якихось гіпотез: (((Т+Г)+Г)+Г)… - в основі стоїть жорсткий дріт який вводить допоміжні гіпотези які її захищають від спростування. У Лакатоса є конкуренція НДП.

Класична, некласична, постнекласична наука. (#54)

Цю концепцію розробив В. Стьопін. Він вважає що в центрі уваги при переході між етапами не теорія і не парадигма, але зміна типу наукової раціональності. Класична наука – класична раціональність, потім некласична раціональність і постнекласична раціональність. В чому відмінність розвитку науки в цій теорії? Тут поєднання матеріалістичних ідей з марксистським підходом до історії науки. Тут наголос на об’єктивну істину, поєднання ідеї історизму (еволюції) науки з ідеєю збереження наукового знання. Ідея соціально-культурних чинників науки, ідея гуманітарного і гуманістичних чинників в науці. Історична школа намагалися дати універсальні форми в розвитку науки (і те що було і те що є і те що буде), а Стьопін дає конкретний історичний аналіз розвитку науки від 17 ст. Він спирається на поняття глобальної наукової революцій і поняття наукової раціональності. Перша глобальна наукова революція це 16-17 ст. – це становлення засад класичного природознавства, перед усім механіка Ньютона, небесна механіка. В перших період становлення природознавства нема диференціації науки. Друга наукова революція – кінець 18 – перша половина 19 ст. – формується дисциплінарна організація науки – відбувається диференціація наукового знання. Але і перший і другий етапи відбуваються в межах класичної раціональності. Третя революція – перехід до некласичної науки – перед усім поява квантової механіки і теорії відносності – це до 60-70 років 20 ст. Четверта наукова революція – це перехід від некласичної науки до постнекласичної науки – йде радикальна зміна нашого бачення світу – поява сінергетики і глобального еволюціонізму і з проблемою екології.

Які критерії розрізняння типу чи характеру наукової раціональності (класичної, некласичної, постнекласичної). В основі лежать 4 виміри науки:

1. онтологічні засади науки (онтологічні моделі які будує наука) – в основі класифікації онт. моделей лежить системне бачення світу і поняття систем;

2. методологічні засади: норми, ідеали наук. дослідження, способи, знаряддя пізнавальної діяльності;

3. способи організації наукових досліджень як колективних форм діяльності, зміни в структурах організації науки, способах її інституалізації як соціального інституту (наука, держава і економіка);

4. епістемологічні засади: аналіз тих ідеалізацій які ми застосовуємо говорячи про суб’єкта та об’єкта пізнання.

Класична раціональність. Об’єктом дослідження є відносно прості системи (речі і процеси = системи) порядку 10^3 кількість елементів. Ці системи підпорядковані строго детерміністичним законам (механіки Ньютона) – тобто панує жорстка детермінація, світ можна розібрати а потім скласти знову – кожна частина має свою автономію. Характерна риса – лінійні залежності (лінійна парадигма) – характерно припущення про відносну простоту світу і можливість побудови простих моделей реальності. Передбачає Лапласівський детермінізм (якщо знати всі початкові стани всіх елементів всесвіту то можна передбачити все що буде і навіть все що було) і принцип Адамара: незначні збурення системи призводять до незначних змін стану. Іноді ще включають принцип суперпозиції. Другий вимір класичної раціональності – характер пізнання. Характерні досить прості інструменти дослідження, відносно прості експериментальні установки, органи чуття грають важливу роль, віра в механічну суть явищ – механіцизм як ідеал – і це торкалося всіх наук, навіть соціальних. Конт намагався розвити соціальну механіку. Ідеал єдиної науки, редукціонізму (зведення одної сфери явищ до більш загальної теорії). Третій вимір (організація досліджень і соціальний інститут). В класичній науці діє окремий дослідник, дослідником виступав часто не професійний вчений а людина яка цікавилась наукою. Хоча наука отримувала підтримку від держави, але інстутуалізація науки тільки здійснювалася. Четвертий вимір (місце людини в картині світу – суб’єктно-об’єктна взаємодія). Класична модель наукової раціональності виглядає так: суб’єкт – ідеали, норми, засоби і методи пізнання – об’єкт – знання. Припускалося в класичній науці що в знанні про об’єкт можна позбавитися від впливу суб’єкта і ідеалів, норм, засобів і методів. Класична наука передбачає що наукові знання стосуються тільки об’єкта. У суб’єкта є аксіологічний вимір (соціальні цілі, цінності) – але класична наука від цього абстрагувалася. Тобто в знанні об’єкт без суб’єкта.

Некласична наука. Досить складні системи 10^6 елементів. Ускладнюються співвідношення цілого і частини. Елемент має сенс і фіксується як елемент даної системи, механічна адитивність зникає. Некласичні системи – світ атомів, космологічні моделі, генетика – складні системи здатні до саморегуляції. Поняття саморегуляції добре висвітлюється в кібернетиці. Також певне управління в системі. Зміна ідеалу детермінізму – на перший план імовірнісні (статистичні) закони яких не можна уникнути. Простір і час починають тлумачитися зовсім по іншому ніж в класичній раціональності. Характер засобів пізнання (методи та методики) – створюються складні і дуже складні інструментальні системи (ел. мікроскоп, сінхрофазатрони, прискорювачі і так далі) – почалась інструменталізація наукового дослідження. Виникають універсальні підходи замість механіцизму такі як кібернетика, системний підхід. Поряд з фундаментальними дослідженнями з’являються прикладні і технічні науки. Йде синтез і диференціація наукового знання. Щодо третього виміру – держава починає дуже цікавитися наукою. В науці починає працювати ринкові зв’язки. В 20 ст. стає законом що наука це певна професія. Біологічні, космологічні, кібернетичні дослідження поєднуються з соціальними проблемами. Щодо співвідношення суб’єкту і об’єкту: знання про об’єкт можна одержати якщо врахувати ідеали, норми, засоби і методи дослідження – все це входить до наукової розробки. В фізиці неможливо стало говорити про світ не вводячи поняття методів і приладів (особливо в теорії відносності і квант. мех.). Суб’єкт береться в більш широкому плані.

Постнекласична наука. Системи 10^10 – 10^14 елементів в системі. Ці системи не лише здатні до саморегуляції але і до процесів саморозвитку. Наприклад процеси які вивчає нерівноважна термодинаміка і сінергетика. Сінергетика – процес самоорганізації відіграє дуже велику роль. Сінергетика є знання про системи що саморозвиваються. Серед нових ідей та уявлень треба підкреслити концепцію нелінійності (маленькі збурення можуть викликати великі зміни в системі). Уявлення про кооперативні ефекти (цілісність системи) і концепція динамічного хаосу (хаос якій містить можливості трансформації в систему досить складної структури) – нові рівні організації самоорганізації системи. Створюються нові методи дослідження, зокрема методи які пов’язані з неможливістю класичних методів. Понадскладні системи які вивчаються тут – вивчаємо унікальні об’єкти (наприклад біосфера). Характерна риса цих систем – сама людина є елементом цих систем. Широке розповсюдження набуло моделювання бо здійснити експеримент з такими системами неможливо. Комп’ютер відіграє велику роль. Еволюційна ідеологія – ґрунтується на ідеї багаторівневого розвитку. Поєднання редукціонізму та антиредукціонізму. Зменшення межи між фундаментальними і прикладними дослідженнями. Сінергетика – в світі панує незворотність, світ не контрольований. Концепція когерентності – в складних системах елементи ведуть себе так мов вони знають що їм робити. Сінергетика розглядає ті речі які випадали з розгляду класичної науки. Особливість організації наукових досліджень – міждисциплінарні комплексні дослідження, дисциплінарність науки виявляють свою недостатність. Наука стає одним з пріоритетів держави. Наука і торгівля, ринковий механізм діє в науці. Виникає технонаука яка прагне не до знання а до технологічних застосувань науки, створення нових технологій. Йде глобалізація науки, виникають глобальні проблеми науки які ставлять в центр наукових досліджень людину. Постнекласична раціональність стосується не просто об’єкта але і суб’єкта з його соціальними цінностями.

Філософські категорії. (#39) Категорії – це найбільш загальні поняття на які ми спираємось в своєму мислення. Наприклад характеристики і розуміння будь-якого буття. Є ще категорії спеціальних наук, які стосуються того чи іншого наукового знання. Загально філософські категорії – матерія, рух, простір, час, причинність та ін. В фізиці деякі загальнофілософські ідеї набувають свого значення. Крім цього в фізиці є свої категорії: енергія, частинка, поля, хвиля і так далі. Центральна категорія біології є категорія життя. Специфіка філос. категорій – відмінність від понять в тому що мають універсальний характер, не мають більш загальних понять, вивчають характер і тип нашого мислення і нашого світу (деяка модель світу). Виділяють логічну, онтологічну і гносеологічну функції категорій. Логічна – категорія як форма мислення – ми не можемо мислити не спираючись на категорії. Довільне наше судження мислить категорії. Онтологічна функція – категорії дають загальні риси буття (причинність і так далі). Гносеологічна функція – категорії орієнтують пізнання. Наприклад дослідити якійсь об’єкт це визначити якість і кількість. Можна дослідити з точки зору його структури. Ми можемо ставити пізнавальні питання через категорії. Наприклад питання біології – в чому сутність життя.

Категорії Платона, Аристотеля, Канта, Гегеля. (#39) Платон почав вивчення категорій – він звернувся до категорій буття, небуття, рух, спокій. Підкреслив що кожне буття містить елемент небуття. Досліджував єдине і множинне, тотожне і інше. Він підкреслював їх взаємозв’язок. Заклав основи концепцій категорій Аристотель. Він написав книгу “Категорії”. Він вважав що категорії виникає в процесі узагальнення: рух від менш загальних до більш. Найбільш загальні – категорії. “При застосуванні слів поза речами кожне слово визначає або сутність, або якість, кількість, відношення, місце, час, положення, володіння, дію або страждання (пасивне сприйняття дії). Він спирався на математику і формальну логіку. У нього категорії відіграють онтологічну і логічну функції. Кант розділив всі категорії по кількості, якості, відношенню, модальності (можливість, існування, необхідність). Кант теж спирався на формальну логіку. Він позбавив категорію онтологічної функції. У Канта категорії несуть логічні і гносеологічні функції – категорії це те що ми накладаємо на світ і за допомогою категорій ми починаємо мислити цей світ. Апріорізм Канта в тому що він визначав деякі категорії як наперед задані. Категорії починають працювати коли ми вивчаємо світ. Гегель створив цілу систему категорій. Його абсолютний дух здійснював саморозвиток і цей розвиток він описував через категорії. Абс. дух – це логічна ідея. Він вводів буття, небуття, становлення, кількість, якість, міра, сутність, явища, дійсність, необхідність, випадковість і так далі. Він намагався пов’язати всі категорії за допомогою діалектичного принципу: кожна пара категорій утворюють антиномію і створюють нову категорію. Ця концепція відіграла велику роль в марксизмі. Маркс вважав що категорії – це результат практичної діяльності людини.

Рух, простір, час. (#40) категорії дають можливість сформулювати онтологічну модель дійсності. Важливу роль мають категорії руху, простору, часу, причинності – вони дають відчуття реальності буття, його не ілюзорності. У сні та галюцинаціях може нам казатися що завгодно – і простір і час можуть спотворюватись, реальний час – ні. Ці категорії дозволяють людині вважати себе як особливе буття. Категорія руху – одна з основних, яка виникла ще в стародавній філософії. Де джерело руху? Чи вноситься рух в світ з зовні, чи світу самому властивий рух? Рух – це зміна стану певної системи. Він виражається через спокій. В фізиці рух набуває однозначного змісту в понятті переміщення. Рух пов’язується з механічним переміщенням. Поняття руху в фізиці пов’язувалось з енергією і силою. В сучасній фізиці категорія взаємодії є загальним описом руху. В фізиці є 4 типи взаємодії. Взаємодія є описом руху не тільки в фізиці – тому ми можемо казати що взаємодія є загальною категорією що обумовлює рух. Є соціальні теорії які будуються на понятті взаємодії індивідів: індивіди спілкуються між собою, обмінюються інформацією, енергією і так далі. Взаємодія говорить про те що в системі відбуваються деякі зміни. Рух – це зникнення і виникнення, становлення, створення і руйнація, прогрес та регрес, кругообіг та еволюція або розвиток – це багатоманітність в якій виступає рух в нашому мисленні. Щодо простору і часу: теж дуже важливі категорії. Вони покладають відмінність між матеріальним буттям і ідеальним. Ще Декарт говорив що матерія має просторове визначення, а дух (думка) не має просторових характеристик. Тобто дух існує в просторі але не характеризуються просторовими координатами. Категорія простору дозволяє провести демаркацію між фізичним світом та ідеально-духовним світом, який має часовий зміст але не має просторового.

Деякі характеристики простору і часу. Перше – проблема об’єктивності чи суб’єктивності цих категорій. Чи вони існують окремо від нас чи ми створюємо їх в своєму мисленні. У Канта ці категорії людина сама накладає. Суб’єктивність простору і часу – ці категорії формуються в нашому мисленні: наприклад дитина довго орієнтуються з часом. Циклічність часу було простіше зрозуміти ніж лінійність часу. Ці категорії – це результат нашого історичного досвіду. В історії філософії обговорювалися питання про абсолютність і відносність часу. Субстанційна концепція простору і часу: існують простір і час самі по собі незалежно від речей і подій, простір – як деяка протяжність, деяке умістилище що охоплює все матеріальне буття, а час – як деяка тривалість яка має місце незалежно від того є події чи нема. Реляційна концепція: простір і час не існують поза реальних явищ тіл і реальних подій. Простір – як спосіб впорядкування одночасно існуючих речей чи явищ, а час – як спосіб впорядкування, структуралізації множини подій (минуле, теперішнє та майбутнє). В фізиці спочатку простір і час вважалися категоріями опису явищ, вони були просто параметрами опису явищ. Простір – евклідова геометрія, час – теж лінія. Перехід до спеціальної теорії відносності поєднало простір і час і все відбувається в цьому просторі і часі. Спеціальна теорія відносності говорить про те що класичні уявлення про те що просторовий і часовий інтервали не залежать від руху нашої системи, а спеціальна теорія відносності показала що така залежність є. Загальна теорія відносності пов’язала простір і час з гравітацією і матерію. Крім того сучасна наука пов’язана з сінергетикою і глобальним еволюціонізмом. На перший план виступає незворотність часу. Загальні характеристики простору і часу можна визначити, 3д простору: його ізотропність, неперервність, метричні та топологічні (трансформація речей) властивості простору. Основні властивості часу: одномірність, лінійність (стріла часу), неперервність, незворотність. Поряд з фізичним простором і часом існують нефізичні простори і часи: біологічні (ритми властиві тварині), соціальні, економічні (єдиний економічний простір наприклад), простір і час людського існування і екзистенції (те що зроблено людиною і те що вона може зробити). Час – важливий екзистенціал людського буття.

Категорії закон і хаос. (#41) Закон, як характеристика природного буття і об’єктивна характеристика соціального буття – це вираз ідеї регулярності, впорядкованості, визначеності. Пов’язані з принципом причинності і детермінізмом. За певних умов мають місце певні події чи явища. Якщо X має властивість P то X виявляє властивість Q. Є закони науки і закони природи. Ми припускаємо що закони природи відображені законами науки. Загальне, повторюваність, сутність, необхідність, залежності, взаємозв’язку. Закони бувають динамічні і статистичні. Бувають закони емпіричні. Закон і хаос – це категорії онтології. Хаос – відсутність порядку, регулярності, невизначеності, системності, організації. Є різні типи хаосу. Існують певні речі, але їх взаємодія не впорядкована, відсутні стабільні зв’язки між речами. Приклади хаосу: броунівський рух і наша економіка. Абсолютний хаос – не існує ніякої визначеності, повна плинність. Наука нового часу починається з категорії закону, світ вона розглядає як механізм в якому діють закони механіки Ньютона. Хаос в класичній механіки – щось небажане. В некласичній науці зрозуміли що світ не може розглядати як детермінований, випадковість не можна усунути. Але особливу важливість хаос набуває в сінергетиці. Категорія хаосу вводиться як наукова (динамічний хаос). “Синергетика пытается выявить общие закономерности самоорганизации открытых систем”.

Лекция 25. (28.04.2004)