СТАНОВЛЕННЯ УКРАІНСЬКОІ ПРОФЕСІЙНОЇ ХУДОЖНЬОІ ШКОЛИ

Київська художня школа започаткувалася при лаврських іконописних майстернях, де працювали художники високого професійного рівня. Прізвищ багатьох із них не збереглось, з усієї когорти історія залишила одне — Алімпій. У "Києво-Печерському патерику" говориться, що він "добре ізвик хитрості іконей, ікони пи-сать хитр бе зело". Йому приписуються початки художньої школи.

З XVIII ст. у Лаврі постійно працює художня школа. Навчання художників-іконописців ведеться за найкращими європейськими мето­диками, тобто малювання з оригіналів — кужбушків, а також з нату­ри. Ця школа орієнтувалася на релігійний живопис.

В Україні починає формуватися професійна мистецька освіта. Для навчання світському образотворчому мистецтву в Києві засновуються тимчасові класи живопису, малювання та креслення. На базі Товариств заохочення красних мистецтв створюються школи, що пізніше теж були реорганізовані в художні учи­лища. Перше з них було організоване в Одесі в 1889 р. і підпорядко­вувалося Петербурзькій Академії мистецтв. В Одеському художньому училищі працювали К. Костанді, П. Волокидін, Т. Фраєрман та ін. На базі Київської рисувальної школи М. Мурашка в 1901 р. було відкри­то художнє училище, яке переходить у відання Петербурзької Академії мистецтв. Організаторами та першими викладачами були перший рек­тор училища академік Петербурзької Академії мистецтв В. Ніколаєв, художники В. Менк, X. Платонов, М. Пимоненко, В. Орловський, І. Селезньов та ін.

У Харкові працювала приватна школа М. Раєвської-Іванової, де початкову художню освіту здобуло багато молоді. Напередодні 1917 р. на базі цієї школи відкрилося художньо-промислове училище, що пра­цювало за програмою, розробленою в Петербурзькій Академії мистецтв.

У зв'язку з розвитком народних промислів постала потреба у підго­товці професійних майстрів декоративно-прикладного мистецтва. У цьо­му важливу роль відіграла Миргородська художньо-промислова школа ім. М. Гоголя. Вона була обладнана з урахуванням найвищих вимог того часу; тут було створено музей та велику бібліотеку. Роботи кращих учнів завжди були бажаними і популярними на різноманітних вистав­ках як в Україні, так і поза її межами. Одним із провідних фахових викладачів у школі був відомий український художник О. Сластіон. Училища підготували міцне підґрунтя для становлення української на­ціональної художньої школи.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ПОЧАТКУ XXСТ.

На початку XX ст. продовжує розвиватись образотворче мистецтво. Особливий вплив мало Товариство пересувних художніх виставок, які своїм творчим кредо ставили правдиво показувати життя і побут різних верств трудового люду. Серед членів Товариства було багато відомих українських митців, які поділяли їх твор­чу платформу: М. Кузнецов, І. Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко, И. Нілус, Т. Дворников, С. Світославський, О. Розмаріцин, дійсні чле­ни та члени-експоненти П. Мартинович, П. Левченко, С. Кишинів­ський, С. Костенко, С Колесников та ін.

Українське мистецтво представляли провідні митці реалістичного демократичного напрямку М. Пимоненко, О. Світославський, С. Ва­сильківський, В. Костанді, П. Левченко, О. Сластіон, Ф. Красицький, О. Мурашко та ін.

Визначний майстер побутового жанру М. Пимоненко звертається до тем і сюжетів із життя і побуту українського народу та висвітлення со­ціальних проблем того часу. Особливої популярності набули його твори "Весілля в Київській губернії", "Ярмарок", "Додому", "Гопак", "Зби­рання сіна" та тематичні картини соціального змісту "Жертва фанатиз­му", "Конокрад", "Проводи рекрутів", "На Далекій Схід" та ін.

Під впливом відомого художника академічного спрямування акаде­міка В. Орловського, який присвятив багато творів Україні, — "Сіно­кіс", "Жнива", "Перепочинок чумаків" та інші — розвивалася творчість С. Світославського, І. Похітонова, С. Васильківського та П. Левченка. Заслуговують на увагу наукові розвідки і збирацька діяльність С. Ва­сильківського. Він був залюблений у декоративно-прикладне мистецт­во Слобожанщини. Разом із М. Самокишем підготував і видав альбо­ми "Український орнамент" та "З української старовини". В останньо­му оспівується героїка українського народу доби козаччини.

Початок сторіччя став періодом формування мистецтвознавчої науки, поштовх їй дали мистецько-критичні статті М. Мурашка та його книга "Спогади старого вчителя". Помітну роль відіграли мистецькі виступи в пресі Є. Кузьміна. У зв'язку з реставраційними роботами в Ки­рилівській церкві, пам'ятці XII ст., та розписами Володимирського собору професор А. Прахов проводить велику дослідницьку роботу. О. Овицький 1914 р. пише і видає першу монографію про Тараса Шевченка-художника. М. Біляшівський, М. Макаренко, Д. Яворниць-кий присвячують свої наукові роботи проблемам розвитку народного мистецтва. Починаючи з 1907 р. у Києві побачили світ мистецтвознавчі видання "В мире искусства" (1907—1910), "Искусство и печатное дело" (1909—1910), "Искусство" (1911—1912), "Искусство Южной России" (1912—1914), а в Галичині виходили журнали "Часопис", "Будучність", які редагував І. Труш, а з 1905 р. під спільною редакцією С. Людке-вича та І. Труша виходив "Артистичний вісник".

Завдяки діяльності Товариства в Україні пожвавлюється виставоч­на робота, щороку влаштовується до 10—15 вернісажів, які об'єднують місцевих художників. Окрім морального задоволення митці одержували і матеріальне; велика частина експонованих творів продавалася, що­правда, це було як позитивним, так і негативним явищем — тематику почав диктувати споживач, і художники працювали на догоду невибаг­ливим смакам.

Наприкінці першого десятиріччя XX ст. в українське мистецтво входять модерні течії європейського мистецтва — модерн, еклектика, декоративізм, а також формальні спрямування — експресіонізм, кубізм, абстракціонізм та конструктивізм. Проте якщо в стилі модерн реалі­стичні форми були домінуючими, то в модерністських напрямках іде деградування форми, а відповідно й змісту.

Революційна хвиля 1905—1907 рр. зумовила розвиток графічного мистецтва, зокрема сатири. Так, українські митці забезпечували сатиричними малюнками як російські, так і українські видання. Варто відзна-чити малюнки М. Фармаковського, И. Нілуса, В. Заузе, М. Соломо­нова, М. Липського та ін.

Особливо великий внесок зробив раціональний Г. Нарбут, який сформувався під впливом творчості І. Білібіна та художників "Мира искусств". Червоною ниткою через його творчий шлях пройшла україн­ська тематика, узагальнена і трансформована через кращі досягнення української геральдики та книжкового мистецтва. Повернувшись в Ук­раїну після 1917 р., він стає засновником, першим ректором і професо­ром Української Академії мистецтв — першої вищої художньої школи України.

Прогресивним явищем у художньому житті України були спроби створити монументи національним героям, діячам культури і мистецтв.

Велику активність в організації і спорудженні пам'ятника Т. Шев­ченкові в Києві виявили прогресивні діячі І. Рєпін, Д. Яворницький, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, М. Лисенко, В. Леонтович та ін. На конкурс було представлено 64 проекти, проте незважаючи на високо-змістовні і високохудожні роботи М. Гаврилка, Ф. Балавенського, М. Паращука питання встановлення пам'ятника Кобзареві "узгоджувалося" до 1910 р. і залишилося відкритим аж до радянського часу.

Усього до 1917 р. в Україні налічувалося 36 музеїв.

ЛІТЕРАТУРА

Історія української культури: 36. матеріалів і документів/ Упоряд. Білик Б. та ін. — К., 2000.

Історія української культури: Побут. Письменництво. Мистецтво. Театр. Музика/За ред. І. Крип'якевича. — К., 1994. Культураі побут населення України. — 2-е вид., доп. та перероблене. — К., 1993.

Культурологія: Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. /За ред М. М. Заковича. — К., 2004.

Мєднікова Г. С. Українська і зарубіжна культура XX століття: Навч. посіб. — К., 2002.

Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1999.

Українознавство: Хрестоматія — посібник: У 2 кн. — К., 1997.

Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник для студентів університетів і пед. інститутів/ Черепахова С. О., Скотний В. Г., Бичко І. В., Біленко Т. І. та ін. — Львів, 1994.

Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб./За ред. М. Заковича. — К., 2001, 2002.

Українська культура: Лекції/За ред Д. Антоновича. — К., 1993.

Українська художня культура: Навч. посіб. — К., 1996.