Внесок вітчизняних педагогів і психологів у становлення педагогічної психології.

Й. Песталоцці (1746-1827) Відзначав важливість впливу родини на навчання і загальний розвиток дитячо- го організму. Наголошував на значущості природних схильностей дитини. Навчання має починатися в родині, де першою вчи- телькою є мати, а потім продовжуватися в школі. Для того щоб навчання було успіш- ним, слід звернути увагу на гармонійний розвиток фізичних та інтелектуальних зді- бностей. Природна любов дитини до матері є позитивною силою. Як наслідок, вона згодом переноситься передусім на рідних, найближ- че оточення, потім — на суспільство. Крім писати, читати, рахувати, дитина повинна вивчати геометрію, малювання, співи. Роз- вивав ідею саморозвитку сил, які закладені в кожній людині. У системі виховних впливів провідним є моральне виховання. Прихиль- ник теорії елементарної освіти (виховний процес має розпочинатися з найпростіших елементів і поступово ускладнюватися) і тео- рії розвивального шкільного навчання. Про- пагував ідеї природовідповідності виховання (основний принцип виховання - злагода з природою). Автор праць «Лінгард і Гер труда» (1781-1787), «Лебедина пісня» (1826).

Й.Ф. Гербарт (1776—1841). Природні нахили дітей від дня їх народження пов’язував зі «злою волею» і «дикими на- хилами». Мету виховання та освіти вбачав у спрямуванні та вихованні волі (навіть за допомогою фізичного впливу, якщо потрібно). Мистецтво виховувати набувається в повсякденній педагогічній діяльності. Метою виховання є також формуван- ня в дітей доброчинності. Запропонував термін «виховуюче на- вчання». Розробив засоби морального виховання, наприклад: потрібно встановлювати чіткі правила поведінки, «хвилюва- ти» душу дитини схваленням та зауваженням, підтримувати в ній «спокій і ясність» тощо. Вихідними основами навчання є інтереси. Розробив теорію навчання, у якій навчальний процес перед- бачає заглиблення в матеріал (заглиблення) і заглиблення учня в себе (усвідомлення): 1) ясність (заглиблення в стан спокою, тобто мобілізація уваги); 2) асоціація (заглиблення в стан руху, тобто проведення зв’язків між відомим і невідомим тощо); 3) система усвідомлення матеріалу в стані спокою (пошукова діяльність учнів під керівництвом учителя); 4) метод (усвідомлення в стані руху, або прикладне застосу- вання набутих знань). Автор праць «Підручник психології» (1816), «Листи про засто- сування психології до педагогіки» (1831).

Ф. Прокопович (1681–1736). Соціальний зміст має бути основою навчання (благо батьківщини, доля нащадків). Дослідження красномовства (мета оратора — це набуття вмінь мовленнєвого переконання). У становленні особистості важливе значення належить спілкуванню, емоціям і почуттям. Аналіз людських дій: внутрішніх, або матеріальних, формальних та зовнішніх, або спонукальних, цільових. Пріоритетами у вихованні є формування доброзичливості, співучасті в щасті й горі, справедливості, розсудливості, побожності, ласкавості, злагоди.

М.В. ЛомоносовСформулював психологічні вимоги до правил, які пропонуються в підручниках для засвоєння (лаконічність, доступність, а отже, зрозумілість). Розробляв психологіч- ні та адміністративні способи управління гімназіями та університетами, принципи і методи навчання в них. Автор «Риторики» (1748).

Г.С. СковородаМав шанобливе прізвисько «український Сократ». Навчання спирається на природні особливості і схильності того, хто навчаєть- ся, а в засвоєнні знань велика роль нале- жить діяльності, розумінню знань, пізнанню власних нахилів і здібностей. Виховання є умовою людського буття, а тому життя лю- дини має бути радісним, і зробити таким його може тільки вона сама. Щастя має бути досяжним для всіх, бо воно знаходиться у власних руках людини, а нещасні люди тому, що в гонитві за примарними цінностями не- хтують справжніми. Важливою умовою для становлення дитини є активна позиція вихо- вателя разом з обґрунтуванням вирішальної ролі його самопізнання, саморозвитку. Чуй- ність, гуманність і чесність можуть виховати ті педагоги, які володіють такими якостя- ми. Тоді любов і повага вихователя до дити- ни матимуть зворотній відгук. Вихователь повинен управляти виховним процесом, а природні задатки дітей потрібно розвивати з допомогою вправ. Діти самостійно мають засвоювати матеріал. Життя не може бути визначеним наперед. Його потрібно філо- софськи творити. Життєвими ідеалами є Со- крат і апостоли. Людина повинна долучати- ся до вищих істин буття для практичного їх втілення у власному жтті.

М. І. Новиков (1744-1818). Метою виховання є формування активної доброчинної особистості. Розробляв методи виховання, зокрема особистий приклад, моральні вправи. Прихильник ідей народності виховання, рівноправних стосунків з дітьми. Основні положення: 1) виховання потрібне і важливе для дитячого віку; 2) сформувати гідного громадянина можна завдяки фізичному, моральному, розумовому вихованню; 3) існує тісний зв’язок між розвитком розуму, моралі й тіла; 4) виховувати слід за певною системою. Засновник і редактор першого в імперській Росії дитячого журналу «Дитяче читання для серця і розуму».

О. В. Духнович (1803–1865). Обґрунтовував принцип виховуючого навчання: «...Читання навчальних книг є не лише засобом мудрості, а також має... науку моральну подавати» (ідеї гуманістичного виховання). Шкільне навчання – це серйозна праця, яка вимагає від дитини значних зусиль. Вивчав значення почуттів у процесі навчання і виховання, зокрема актуалізував проблему виховання патріотичних почуттів. Автор праці «Народная педагогика в пользу училищ й учителей сельских» (1857).

К. Д. Ушинський (1824-1871) Засновник української і російської педа- гогічної психології. Йому належать психоло- го-педагогічні висновки про нову концепцію розвитку людини, де переконливо показане значення психології в цілісному пізнанні лю- дини, потрібному для обґрунтування справи навчання і виховання: 1) психологія-це головна наука серед наук, які забезпечують мистецтво виховання; 2) створення педагогічної антропології (не- рвова система, звички, пам’ять, увага, уява, мислення, почування, тобто почуття, воля); 3) психічні процеси-це закономірний резуль- тат життя і необхідний чинник розвитку; 4) людина – найвищий продукт еволюції на Землі; 5) наявність спільних рис у будові та функ- ціях нервової системи тварини і людини; 6) ідея народності виховання; 7) виховання є вирішальним чинником пси- хічного розвитку; 8) зв’язок мови і мислення; 9) центральне місце в освіті належить ви- вченню рідної мови; 10) ідея виховуючого навчання, виховання вільної самостійної і активної людини є необхідною умовою суспільного розвитку; справа виховання полягає в тому, щоб ви- ховати таку людину, яка була б самостійною в стосунках з оточенням. За К.Д. Ушинським, головною метою виховання є підго- товка до праці. Щоб досягти мети, діти мають бути фізично здоровими і розумово зрілими. Вперше актуалізував проблему вживання дорослими певних частин мови з дітьми різного віку. Наприклад, підкреслював значущість дієслів для дошкільників, молодших школярів, які відзначаються значною руховою активністю.

О.Ф. Лазурський (1874–1917). Організовував навчальну роботу з дітьми, де проводилися спостереження за проявами їхньої психічної діяльності. Створив власну психосоціальну класифікацію особистостей. Автор праць «Шкільні характеристики» (1908), «Про природний експеримент» (1911). У наступні роки інтенсивна розробка цього методу здійснювалася М.Я. Басовим, В.В. Артемовим.

А.П. Нечаєв (1870-1948). Досліджував психофізичну природу дитячого розвитку; з’ясовував вікові індивідуальні особливості учнів. Вивчав дитячі інтереси в інтервалі 13-14 років. Засновник перших педологічних курсів в імперській Росії (Санкт-Петербург, 1904), на яких досліджувалася психофізична природа дітей, аналізувалися матеріали про особливості індивідуального розвитку в умовах навчання, та педагогічної лабораторії з вивчення дитячого розвитку.

П.Ф. Каптерев (1849–1922) Прихильник ідеї К.Д. Ушинського про на- родність виховання. Запропонував терміни «педагогічний процес» та «педагогічна пси- хологія», вважаючи завданням останньої з’ясування закономірностей та механізмів освітнього процесу. Наголошував на значен- ні різнопланової педагогічної діяльності вчи- теля, яка спрямована на саморозвиток ди- тячої особистості. Учитель повинен любити дітей, бути прикладом трудової дисципліни і наполегливості. Автор праць «Діти кінця XIX ст.» (1894), «Педагогічна психологія» (1914).

А.С. Макаренко (1888–1939) Поставив завдання формування «нової людини», яке має здій- снюватися в колективі, з використанням, зокрема, методу при- родного експерименту О.Ф. Лазурського («Вихователь повинен сприймати вихованця не як об’єкт вивчення, а як об’єкт вихо- вання»). Постать А.С. Макаренка є дуже неоднозначною. Його наукові праці потребують переосмислення, багато ідей залиша- ються сумнівними, наприклад про роль таланту, який начебто не залежить від біології людини, а визначається впливом сус- пільства. Як наслідок, активно виступав проти педологічних ідей про біологічну причинність психічного розвитку, відіграв не останню роль у занепаді педологічної концепції. Його теорія ще в 1928 році критикувалася Українським науковим інститу- том педагогіки, зокрема ідея про колективну відповідальність за вчинки окремої особистості. Як відомо, ця ідея в 1930-1950-х роках широко впроваджувалася в трудовій діяльності арештан- тів ГУЛАГу, ставши для багатьох із них фатальною.

Л.І.Божович (1908-1981). Засновниця концепції розвитку особистості як активної суспільної істоти: особистість - це людина, яка досягає певного рівня психічного розвитку (на основі культурно-історичної теорії Л.С. Ви готського). Вивчала самосвідомість, самооцінку, емпатію, афект неадекватності, конформізм, колективізм як комплекс альтруїстичних почуттів, доброти, співпереживання, співчуття). Запропонувала термін "емпатія". Вивчала особливості перебігу кризи 7 років, виникнення якої пов'язувала зі вступом до школи. У зв'язку з цим увела в науковий вжиток поняття "внутрішня позиція школяра" як особистісне новоутворення в молодшому шкільному віці. З'ясувала вікову динаміку поведінки дитини та особливості оволодіння нею поведінковими зразками (знайомство з моральними нормами на основі сформованих у дитини моральних почуттів і звичок). Прихильниця експериментального вивчення особистості. Автор праці "Особистість та її формування в дитячому віці. Психологічне дослідження" (1968).

П.Л. Гальперін (1902-1988). Розглядав два основних ракурси для розгортання психічних, "ідеальних" дій: внутрішнього і зовнішнього стану суб'єкта, тобто необхідно пізнавати зміст не лише зовнішніх, але і внутрішніх процесів. Будь-яка психічна діяльність орієнтувальна, оскільки головним життєвим завданням особистості є проблема адекватного орієнтування у своєму життєвому просторі у зв'язку з мінливими умовами життєдіяльності. Отже, необхідно з'ясувати особливості функціонування різнопланових орієнтовних систем дій, де важливе місце належить емоційно-вольовій сфері. Створив теорію поетапного формування розумових дій. Визначив параметри дії: рівень виконання, міра узагальнення, обсяг виконаних операцій, міра засвоєння (озвучення учнем дії свідчить про наявність її довільності). Автор праці "Вступ до психології" (1976).

Д.Ф. Ніколенко (1900–1993). Вивчав особливості розуміння дітьми молодшого шкільного віку наукових понять, психологію вольової діяльності, психологію комічного. Значний творчий доробок присвячений психології вчителя. В останні роки життя актуалізував педологічну проблематику (1993). Систематизатор інформації з педагогічної психології. Є автором першого в незалежній Україні україномовного посібника з педагогічної психології (разом з Л.М. Проколієнко) (1991).

В.Ф. Баєв (1923–1978). Досліджував проблеми внутрішнього мовлення, з'ясовував його роль у навчальній діяльності; формування розумових дій, розвиток усного та писемного мовлення. Вивчаючи питання інтеріоризації мови, довів, що структурні особливості внутрішньої мови залежать від цілей, мотивів і характеру діяльності. З'ясовував індивідуальні відмінності в навчальній діяльності.

Л.В. Занков (1901–1977). Досліджував особливості пам’яті, мислення, мовлення, співвідношення навчання і розвитку. Ввів РОЗДІЛ 1 30 поняття «діти із затримкою розумового розвитку». У 1950-х роках розробив систему навчання в початкових класах, яка вважалася в СРСР однією з найкращих із розвивальних навчальних систем.

Л.М. Проколієнко (1927–1989). Вивчала психологічні аспекти програмування, алгоритмізації, комп'ютерного навчання, формування моральних якостей. Узгоджувала досягнення педагогічної психології з потребами школи. З'ясовувала психологічні основи формування гармонійно розвиненої активної особистості.

Є.О. Мілерян (1913–1983). Досліджував проблеми уваги, способи її збудження та відвертання, вікові та індивідуальні особливості. Родоначальник професійної психологічної діагностики.

О.В. Киричук (нар. 1929). Проблеми психології виховання та управління в педагогічній діяльності. Вивчав психологію спілкування в різновікових групах, механізми формування активної життєвої позиції в учнів, їх громадського само- визначення. Написав понад 200 публікацій (монографії, навчальні посібники тощо), наприклад «Формування в учнів активної життєвої позиції (1983). Активно впроваджував методи дослідження в практику роботи вчителя, зокрема соціометричний метод.

І.Д. Бех (нар. 1940 р.). Основні наукові інтереси — психоло- гія морального виховання. Один із розробників концепції осо- бистісно зорієнтованого виховання. Організатор психолого- педагогічної науки. Автор праць «Від волі до особистості» (1996), «Особистісно зорієнтоване виховання» (1998) тощо. С.Д. Максименко (нар. 1941). Проблеми психології навчання і психології морального виховання. Прихильник упровадження методів психолого-педагогічного дослідження в практику роботи вчителя. Організатор психолого-педагогічної науки. Автор праць «Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження (1990), «Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури» (1998), першого україномовного посібника «Генетична психологія» (1998) тощо.

О.Л. Чебикін(нар. 1949). Засновник наукової школи з проблем емоційної регуляції в розвитку особистості. Наукові досягнення відображені більш як у 300 публікаціях. Започаткував науково-практичний часопис «Наука і освіта» 31 (1997), а для студентів-психологів і працівників психологічної служби створив міжвузівську лабораторію психодіагностики та психолого-педагогічної діагностики (1998).