Практичне заняття №3.
Тема. Методи та засоби контролю радіаційної та хімічної безпеки.
Мета роботи – ознайомити студентів з основними методичними підходами до оцінки радіаційної і хімічної безпеки та засвоїти методиреєстрації іонізуючих випромінювань та обґрунтування ГДК (гранично допустимої концентрації) шкідливих хімічних речовин.
Теоретичні відомості
А.Радіаційна безпека.
1.Основні поняття, терміни та визначення
Радіоактивність – це здатність деяких природних хімічних елементів (Ra,U,To і т.ін ), а також штучних радіоактивних ізотопів спонтанно розпадатися, утворюючи при цьому певні види випромінювань.
Радіонукліди –радіоактивні атоми з певними атомною масою та номером, а для ізомерних атомів – з певним енергнтичним станом атомного ядра.
Активність радіоактивного елемента - це кількість атомних розпадів, що відбуваються за 1 секунду.
| Активність радіоактивної речовини пропорційна її кількості й обернено пропорційна періоду напіврозпаду |
За одиницю активності (активність нукліда в радіоактивному джерелі)-
прийнята:
¨ в системі СІ– беккерель (Бк, Bq) – це така кількість радіоактивної речовини, в якій відбувається 1 акт розпаду за 1 с;
¨ несистемна одиниця– кюрі (Кі, Сі) – така кількість радіоактивної речовини в якій відбувається 37 млрд актів розпаду за 1 с.
Доза випромінювання – це кількість енергії радіоактивних випромінювань поглинутих одиницею об’єму середовища, яке опромінюється.
| Доза випромінювання (або опромінення) є мірою уражаючої дії радіоактивних випромінювань на організм людини, тварин і рослини. |
Експозиційна доза, що характеризує іонізаційний ефект рентгенівського і гамма-випромінювань у повітрі.
Одиниці вимірювання:
¨ в системі СІ- кулон на кілограм (Кл/кг, C/kg).
¨ несистемна одиниця– рентген (Р, R).
Поглинута доза –це кількість енергії різних видів іонізуючих випромінювань, поглинутих одиницею маси речовини.
Одиниці вимірювання:
¨ в системі СІ – джоуль на кілограм (Дж/кг, J/kg) або грей (Гр, Gy).
¨ несистемна одиниця– рад (rad)
| Поглинута доза більш точно визначає вплив іонізуючих випромінювань на біологічні тканини організму, в яких різні атомний склад і густина. Є окрема залежність між поглинутою дозою і радіаційним ефектом: чим більша поглинута доза, тим більший радіаційний ефект. Поглинута доза характеризує радіаційний ефект для всіх видів органічних і хімічних тіл, крім живих організмів. |
Еквівалентна доза –це величина яка враховує той факт, що різні види
іонізуючого випромінювання під час опромінювання організму однаковими
дозами приводять до різного біологічного ефекту.
| Еквівалентна доза дозволяє оцінити можливу шкоду для здоров’я людини внаслідок хронічного впливу іонизуючого випромінювання довільного складу |
Одиниці вимірювання:
¨ в системі СІ - зіверт (Зв, Sv).
¨ несистемна одиниця – бер - біологічний еквівалент
Рентгена.
Радіаційні аварії − це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин(радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, в кількостях понад установлену межу їх безпечної експлуатації.
1. Іонізаційні випромінювання у навколишньому середовищі
Проникна властивість іонізаційних випромінювань залежить від їхньої природи, заряду та енергії, а також від густини речовини, що опромінюється. Основну частину опромінення населення Землі одержує від природних джерел (земна радіація, космічне випромінювання, внутрішнє опромінення).
Штучними джерелами іонізаційних випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, рентгенівські апарати, апаратура засобів зв’язку тощо.
Різні за своєю природою випромінювання, які відрізняються від інших високою енергією і мають властивість іонізувати та руйнувати біологічні об'єкти, називаються іонізаційними. Взаємодія іонізаційного випромінювання із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне й фотонне іонізаційне випромінювання.
| Корпускулярне випромінювання— це потік елементарних частинок із масою спокою, відмінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях або генеруються на прискорювачах: альфа (α) і бета (β)-частинки, нейтрони й протони. |
α-випромінювання має високу іонізаційну здатність. Довжина пробігу α-частинки у повітрі становить близько 10 см, а у твердих і рідких середовищах ще менше. Одяг, засоби індивідуального захисту майже повністю затримують α-частинки та захищають людину від їхньої дії. Через високу іонізаційну властивість ці частинки особливо небезпечні при потраплянні в організм. Людина уражається як при внутрішньому, так і при зовнішньому опроміненні: внутрішнє — виникає при потраплянні в організм радіоактивних речовин разом із їжею, питною водою й повітрям; зовнішнє — при перебуванні на зараженій місцевості, потраплянні радіоактивних речовин на шкіру та одяг людей, а також під час дії проникної радіації.
β-частинкам (β) притаманна більша, ніж α-частинкам, проникна здатність, але менша іонізаційна властивість. Довжина пробігу β-частинок у повітрі становить близько 1,5 м, а в живих тканинах — 1-2 см.
| Фотонне випромінювання - це електромагнітні коливання, які поширюються у вакуумі зі швидкістю до 300 000 км/с. : гамма (γ) й рентгенівське випромінювання. |
У-випромінювання має найбільшу глибину проникнення — його може суттєво послабити лише свинцева або бетонна стіна.
2. Методи реєстрації іонізаційних випромінювань
Фотографічний методоснований на зміні ступеня почорніння фотоемульсії під впливом радіоактивних випромінювань. Гамма-промені, впливаючи на молекули бромистого срібла, яке знаходиться в фотоемульсії, призводять до розпаду і утворення срібла і брому. Кристали срібла спричиняють почорніння фотопластин чи фотопаперу під час проявлення. Одержану дозу випромінювання (експозиційну або поглинуту) можна визначити, порівнюючи почорніння плівки паперу з еталоном.
Недоліками метода є його недостатня точність, яка зумувлена залежністю чутливості плівки від енергії випромінювання та щільності почорніння від умов фотохімічноі обробки.
Сцинтиляційний метод полягає в тому, що під впливом радіоактивних випромінювань деякі речовини (сірчистий цинк, йодистий натрій) світяться. Спалахи світла, які виникають, реєструються, і фотоелектронним посилювачем перетворюються на електричний струм. Вимірюваний анодний струм і швидкість рахунку (рахунковий режим) пропорційні рівням радіації.
Хімічний метод базується на властивості деяких хімічних речовин під впливом радіоактивних випромінювань внаслідококислювальнихабо відновних реакцій змінювати свою структуру або колір. За інтенсивністю утвореного забарвлення, яке є еталоном, визначають дозу радіоактивних випромінювань. За цим методом працюють хімічні дозиметри ДП-20 і ДП-70 М.
Недоліками метода є мала чутливість і значна похибка.
Іонізаційний метод полягає в тому, що під впливом радіоактивних випромінювань в ізольованому об’ємі відбувається іонізація газу и електрично нейтральні атоми (молекули) газу розділяються на позитивні й негативні іони. Якщо в цьому об’ємі помістити два електроди і створити електричне поле, то під дією сил електричного поля електрони з від’ємним зарядом будуть переміщуватися до анода, а позитивно заряджені іони – до катода, тобто між електродами проходитиме електричний струм, названий іонізуючим струмом і можна робити висновки про інтенсивність іонізаційних випромінювань. Зі збільшенням інтенсивності, а відповідно й іонізаційної здатності радіоактивних випромінювань, збільшиться і сила іонізуючого струму.
Калориметричний метод базується на зміні кількості теплоти, яка виділяється в детекторі поглинання енергії іонізуючих випромінювань.
Нейтронно-активаційний метод зручний під час оцінювання доз в аварійних ситуаціях, коли можливе короткочасне опромінення великими потоками нейтронів. За цим методом вимірюють наведену активність, і в деяких випадках він є єдино можливим у реєстрації, особливо слабких нейтронних потоків, тому, що наведена ними активність мала для надійних вимірювань звичайними методами.
Біологічний метод дозиметрії ґрунтується на використанні властивостей випромінювань, які впливають на біологічні об’єкти. Дозу оцінюють за рівнем летальності тварин, ступенем лейкопенії, кількістю хромосомних аберацій, зміною забарвлення і гіперемії шкіри, випаданню волосся, появою в сечі дезоксицитидину. Цей метод не дуже точний і менш чутливий, ніж фізичний.
Розрахунковий метод визначення дози опромінення передбачає застосування математичних розрахунків. Для визначення дози радіонуклідів, які потрапили в організм, цей метод є єдиним.
3. Класифікація дозиметричних приладів
За призначеннямдозиметричні прилади умовно поділяються на пристрої:
¨ радіаційної розвідки (для визначення рівнів радіації на місцевості);
¨ контролю за ступенем зараження радіоактивними речовинами техніки, продуктів харчування, води тощо;
¨ контролю за опроміненням (для вимірювання поглинутих доз одиницею маси опроміненої речовини);
¨ визначення наведеної радіоактивності в ґрунті, техніці, предметах, які опромінювалися нейтронними потоками.
До групи приладів, призначених для радіаційної розвідки, належать індикатори, сигналізатори, радіометри й рентгенметри військового та промислового призначення ДП-ЗБ, ДП-5А (Б), ІМД-21, СРП- 88, МКС- «Терра», «Прип'ять»; прилади для населення — «Стриж», «Інгул», «Бриз», «Белла», «Десна», а також універсальні прилади вітчизняного виробництва ДКС-01, ДКС-ДЗ.
3.1. Побудова та принцип роботи дозиметрів
3.1.1.Дозіметр-радіометр МКС- «Терра»
3.1.1. Призначення дозиметра
Дозиметр-радіометр МКС-05 "ТЕРРА" (далі за текстом - дозиметр) призначений для вимірювання амбієнтного еквівалента дози (ЕД) і потужності амбієнтного еквівалента дози (ПЕД) гамма- та рентгенівського випромінень (далі - фотонного іонізуючого випромінення), а також поверхневої густини потоку частинок бета-випромінення.
Дозиметр використовується для:
¨ екологічних досліджень;
¨ для дозиметричного і радіометричного контролю на промислових підприємствах;
¨ для контролю радіаційної чистоти житлових приміщень, будівель і споруд, території, що до них прилягає, предметів побуту, одягу, поверхні ґрунту на присадибних ділянках, транспортних засобів.
3.1.2. Побудова дозиметра та принцип його роботи
Дозиметр виконано у вигляді моноблока, в якому розміщені детектор гамма- та бета- випромінень, друкована плата зі схемою формування анодної напруги, цифрової обробки, управління та індикації, а також елементи живлення.
Корпус приладу (рисунок Б.1, Б.2) складається з верхньої (1) та нижньої (2) накривок.
Рисунок Б.1
У середній частині верхньої накривки (1) дозиметра розташовано панель індикації (3), зліва і праворуч над нею - дві клавіші (4) управління роботою дозиметра, а у верхній частині накривки (1) - гучномовець (5).
Рисунок Б.2
У нижній накривці (2) приладу розміщено відсік (6) для елементів живлення, а також вікно (7) для вимірювання поверхневої густини потоку частинок бета- випромінення. Відсік живлення (6) і вікно (7) закриваються відповідно накривками (8) і (9), фіксація яких здійснюється за рахунок пружних властивостей матеріалу.
У середині корпусу знаходиться друкована плата (10), на якій розташовані всі елементи електричної схеми, за винятком гучномовця (5). Гучномовець прикріплюється до верхньої накривки (1) і електрично під'єднується до друкованої плати (10) за допомогою пружинних контактів. Друкована плата (10) прикріплюється до верхньої накривки (1) корпусу гвинтами.
Нижня накривка скріплюється з верхньою накривкою за рахунок зачеплення спеціальних конструктивних елементів, а також за допомогою двох гвинтів. Цими ж гвинтами прикріплюються контакти (11) для підключення елементів живлення.
Органи управління та індикації дозиметра мають відповідні написи. На нижній накривці (2) приладу нанесена інформаційна таблиця. Для правильного підключення елементів живлення на дні відсіку живлення (6) нанесені знаки полярності.
3.1.3. Підготовка дозиметра до роботи:
3.1.3.1.Вийняти дозиметр з упаковки;
3.1.3.2. Відкрити відсік живлення та вставити два гальванічних елементи типорозміру ААА у відсік, дотримуючись полярності.
3.1.3.3.Увімкнути дозиметр, короткочасно натиснувши кнопку РЕЖИМ, дозиметр повинен відразу працювати в режимі вимірювання ПЕД фотонного іонізуючого випромінення (про правільність дії свідчитимуть мигаючий світлодіод навпроти відповідного мнемонічного позначення під цифровим індикатором, а також звукові сигнали при реєстрації кожного гамма-кванта).
3.1.3.4.Короткочасно натиснути кнопку РЕЖИМ і переконатись в переході дозиметра в режим індикації ЕД оператора ( під цифровим індикатором повинен мигати другий світлодіод навпроти відповідного мнемонічного позначення).
3.1.3.5.Короткочасно натиснути кнопку РЕЖИМ і переконатись в переході дозиметра в режим вимірювання поверхневої густини потоку частинок бета- випромінення (про правільність дії свідчитимуть мигаючий світлодіод навпроти відповідного мнемонічного позначення під цифровим індикатором, а також звукові сигнали при реєстрації кожних бета-частинки чи гамма-кванта).
3.1.1.6. Короткочасно натиснути кнопку РЕЖИМ і переконатись в переході дозиметра в режим індикації часу накопичення ЕД оператором (мигання усіх розрядів цифрового індикатора та немигаюча кома посередині між двома парами розрядів. Щохвилини крайній праворуч розряд повинен змінюватись на одиницю).
3.1.3.7. Короткочасно натиснути кнопку РЕЖИМ і переконатись в переході дозиметра в режим індикації реального часу ( про про правільність дії свідчитиме кома між двома парами розрядів цифрового індикатора, яка повинна мигати з періодом 1 с).
3.1.3.8. Для вимкнення дозиметра необхідно натиснути та утримувати в натиснутому стані протягом 4 с кнопку РЕЖИМ.
3.2. Радіометр бета-гамма випромінювання «Прип'ять»
Прилад призначається для індивідуального і колективного користування при вимірі потужності еквівалентної (експозиційної) дози гамма-випромінювання, щільності потоку бета-випромінювання і об'ємної (питомої) активності в рідких і сипучих речовинах.
Діапазони виміру для: фотонного іонізуючого випромінювання – від 0,1 до 199,9 мкЗв/г; щільності потоку ?-випромінювання – від 10 до 3 -2 19,9•10 см •хв; питомої (об'ємної) активності ?-випромінювання ізотопів в -5 -3 -5 рідких і сипучих речовинах – від 1,4•10 до 3,7•10 Бк/ кг (Бк/л) або 2•10 -7 …1,1•10 Кі/кг (Кі/л). Час встановлення робочого режиму до 5 секунд, а час встановлення показників за вибором оператора – 20 с; 200 с при виміру потужності еквівалентної дози і щільності бета-часток; 10 хв. і 100 хв. при виміру питомої активності.
Живлення прибору від елементу типу "Крона" або "Корунд", а також зовнішнього джерела напругою від 4 до 12 Вольт. Час безперервної роботи від мережі перемінного струму не менше 24 години. При автономному живленні не більше 6 годин. Маса прибору – 0,25 кг.
3.3. Радіометр-рентгенометр ДП-5А
Прилад призначений для вимірювання рівня радіоактивного забруднення робочих поверхонь та потужності експозиційної дози γ-випромінювання (Р/год, мР/год) і складається з пошукового зонда з перемикачем для вимірювання (β- або γ-випромінювання, пристрою для реєстрації випромінювання, блоку живлення та телефону.
Підготовка приладу до роботи.
¨ Перемикач діапазонів переводять з положення "Викл" у положення "Реж",
¨ Ручкою "Режим" встановлюють стрілку гальванометра на чорний трикутник і прогрівають прилад протягом 2-3 хвилин. Під час використання приладу ДП-5Б стрілка повинна самостійно встановитися у межах чорного сектора.
¨ Для визначення природного фону приладу зонд з датчиком встановлюють у положення у-випромінювання, а перемикач діапазонів переводять у положення "0,1", або інше, якщо стрілка відхиляється до кінця шкали. Через 1-2 хвилини реєструють показники шкали, помноживши їх величини на значення конкретного діапазону.
¨ Для вимірювання рівня забруднення продовольства та води радіоактивними речовинами датчик розташовують на відстані 1 см від зразка досліджуваної проби.Переміщуючи його вздовж поверхні, знаходять найбільше забруднення. Через 1-2 хвилини реєструють результати вимірювання, помноживши їх величину назначения діапазону і віднявши природний фон приладу.
¨ Після дослідження прилад переводять у вихідне положення.
4. Радіаційна безпека та принципи радіаційного захисту.
Радіаційна безпека — це комплекс заходів, що спрямовані на обмеження опром інення населення та запобігання виникненню його ранніх та віддалених наслідків.
Радіаційна загроза при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань полягає в тому, що зовнішнє та внутрішнє опромінення організму чинить як прямий, так і опосередкований вплив на внутрішньоклітинні структури, особливостями якого є невідчутність для людини, наявність певного латентного періоду проявів біологічного ефекту та ефекту підсумування поглинутих доз.
Головними наслідками впливу іонізуючого випромінювання на людину є порушення обміну речовин у біологічних системах, морфологічні та функціональні зрушення, променеві ураження організму.
| До основних видів променевих уражень відносять: соматичні ураження (гостра та хронічна променева хвороба, локальні променеві ураження (опіки, катаракта та ін.)); сомато-стохастичні ураження (скорочення тривалості життя, онкоге- нез, тератогенний вплив); генетичні ураження (домінантні або рецесивні генні мутації, хромосомні та хроматидні аберації). |
| До умов, що визначають ступінь променевого ураження,відносять такі характеристики радіонуклідів: вид іонізуючого випромінювання та радіаційної дії; величина поглинутої доз; розподіл поглинутої енергії випромінювання у часі та в організмі; радіочутливість різних органів і систем, радіотоксичність ізотопів тощо. |
Протирадіаційний захист—це комплекс законодавчих, організаційних, санітарно-гігієнічних, санітарно-технічних та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці персоналу під час роботи з радіонкулідами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань.
Основні принципи протирадіаційного захисту – це:
¨ гігієнічне нормування;
¨ проведення попереджувального та поточного санітарного нагляду;
¨ виробниче навчання, санітарна освіта;
¨ організація радіаційного та медичного контролю.
| Методами протирадіаційного захисту є: захист кількістю; захист відстанню, часом, за допомогою екранування; хімічні методи захисту (використання радіопротекторів та радіоінгібіторів); захист культурою праці (дотримування правил техніки безпеки, особиста гігієна тощо). |
Радіаційний контроль—це один з основних принципів протирадіаційного захисту, метою якого є контроль за дотримуванням норм радіаційної безпеки, вимог санітарних правил роботи з радіонуклідами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання, надання інформації про опромінення персоналу.
5. Норми радіаційної безпеки населення
Ґрунтуючись на рекомендаціях Міжнародної комісії з радіаційного захисту, Міністерством охорони здоров'я України та Національним Комітетом із ядерного захисту населення України розроблені й уведені в дію з 01.01.98 р. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). Головними принципами радіаційної безпеки, які покладені за основу НРБУ-97, є:
| Принцип виправданості — будь-яка практична діяльність, котра супроводжується опроміненням людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не дає більшої користі опроміненим особам або суспільству в цілому порівняно зі шкодою, якої вона завдає; |
| Принцип оптимізації — рівні індивідуальних доз і (або) кількість опромінених осіб повинні бути настільки низькими, наскільки цього можливо досягнути з урахуванням соціальних та економічних чинників. |
Нормами радіаційної безпеки визначені три категорії осіб, що зазнають опромінення:
¨ Особи, які постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізучих випромінювань (категорія А) - ліміт ефективної долі за рік — 20 мЗв/рік (2 Бер)',
¨ Особи, які постійно не зайняті роботою з джерелами іонізучих випромінювань, але у зв'язку з розташуванням робочих місць в приміщеннях та на промислових майданчиках можуть отримувати додаткове опромінення (категорії Б) - ліміт ефективної дози за рік — 2мЗв/рік(0,2Бер);
¨ Все населення(категорії В) - ліміт ефективної дози за рік — 1 мЗв/рік (0,1 Бер);
¨ Річна ефективна доза, яку людина може отримати при проведенні профілактичного рентгенологічного обстеження, не повинна перевищувати 1 мЗв;
Забрудненою вважається територія, перебування на якій може призвести до опромінення населення понад 0,1 бер (1 мЗв)за рік, що перевищує природний доаварійний фон.
Забрудненї території розподіляються на зони:
¨ зона відчуження — тридцятикілометрова зона, із якої була проведена евакуація населення у 1986 р.;
¨ зона безумовного (обов'язкового) відселення, де людина може отримати додаткову дозу опромінення понад 0,5 бер на рік;
¨ зона гарантованого добровільного відселення, де людина може отримати додаткову дозу опромінення вище 0,1 бер на рік;
¨ зона посиленого радіологічного контролю, де людина може отримати додаткову дозу опромінення понад 0,1 бер на рік. Одночасно щільність зараження ґрунту ізотопами цезію, стронцію та плутону вдвічі менша, ніж у зоні гарантованого відселення.
Завдання до практичного заняття:
1. Опрацювати теоретичні відомості лабораторно—практичного заняття та рекомендовану літературу за темою.
2.Робота № 1 (А). Вимірювання природного радіаційного фону за допомогою дозиметрів - радіометрів «Терра», «Прип'ять», ДП-5А (Б) :
2.1.Виміряти природний радіаційний фон за допомогоюдозиметрів «Терра», «Прип'ять»,ДП-5А (Б).
2.2.Обчислити сумарну дозу опромінення, отриману за рік.
3. Оформити результати вимірювань та обчислень у вигляді таблиці (табл. 6.3), порівняти одержані результати, знайти середнє значення і сформулювати висновки щодо проведених досліджень.
Результати дослідної роботи
Таблиця 6.3
| № показів дозиметра | Результати вимірювань, мкЗв/год. | ||
| Дозиметр | |||
| «Терра» | «ДП – 5 (А,Б) | «Прип”ять» | |
| Середнє значення | |||
| За рік |
Б. Хімічна безпека.
Основні поняття, терміни та визначення теми.
Шкідливі речовини – це такі, які при контакті з організмом людини можуть викликати погіршення самопочуття, функціональні зміни, що виходять за межі прийнятих норм, і навіть професійні захворювання.
ГДК ( гранично допустима концентрація ) шкідливої речовини - це така її кількість у природному середовищі, при якій не знижується працездатність та самопочуття людини, не шкодить здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.
ГДВ -гранично допустимі викиди
ГДЕН -гранично допустимі екологічні навантаження
МДР - максимально допустимий рівень
ТПВ -тимчасово погоджені викиди
ОБРВ - орієнтовно безпечні рівні впливу забруднювальних речовин у різних середовищах.
Сильнодіючи отруйні речовини (СДОР) – це хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують ГДК, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня.
1. Характеристика хімічних речовин.
На території України є більш ніж 1500 промислових підприємств, що виробляють, зберігають і використовують більш 280 тис. тонн різноманітних СДОР. У зонах цих об’єктів мешкають 22 млн. чоловік.
У світі нараховується до 6 млн. хімічних речовин; 90% з них — це органічні сполуки, більшість яких токсичні.
За характером впливу на організм людини хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) поділяються на:
¨ загальнотоксичні, які викликають отруєння всього організму або впливають на окремі системи людського організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);
¨ подразнювальні, що викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (хлор, аміак, сірководень, озон);
¨ сенсибілізувальні, які діють як алергени (альдегіди, розчинники й лаки на основі нітросполук);
¨ канцерогенні, що викликають ракові захворювання (аміносполуки, азбест, нікель, хром);
¨ мутагенні, які впливають на генетичному рівні та викликають зміни спадкової інформації (свинець, формальдегід, бензол, марганець, нікотин, радіоактивні речовини тощо).
До групи СДОР відносить тільки ті, що заражають повітря в небезпечних концентраціях, здатних викликати масові ураження людей, тварин і рослин.
| Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму тощо. |
Класифікація СДОР різноманітна і залежить від хімічної структури, ступеня токсичності, тривалості дії, клінічних проявів й ін. чинників:
За токсичної дії на організм і клінічному прояву:
¨ задушливої дії:
хлор, фосген, хлорпікрин, трихлористий фосфор, дифосген;
¨ загальноотруйної дії:
оксид вуглецю, синильна кислота, етилен хлорид;
¨ задушливої та загальноотруйної дії: сірководень, оксиди азоту, сірчистий ангідрид та ін.;
¨ нейротропні отрути, тобто нервово-паралізуючої дії,що порушують функції нервової системи:
ФОР — зарин, зоман, V-гази, хлорофос, фосфорорганічні інсектициди (ФОІ) і ін.;
¨ задушливої і нейротропної дії:
аміак;
¨ метаболічні отрути:
етиленоксид, метилхлорид;
¨ отрути, що порушують обмін речовин і структуру клітини: диоксин.
За фізичними властивостями:
¨ тверді леткі речовини:
солі синильної кислоти, гранозан, етилмеркурфосфат, етилмеркурхлорид, меркуран;
¨ рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях під тиском:
у підгрупі А — аміак, окис вуглецю; у підгрупі Б — хлор, сірчистий газ, сірководень, фосген, бромметил;
¨ рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях без тиску:
у підгрупі А — нітро- й аміносполуки ароматичного ряду, синильна кислота; у підгрупі Б — нітро-акрилова кислота, нікотин, октаметил, тіофос, метафос, сірковуглець, тетраетилсвинець, дифосген, дихлоретан, хлорпікрин;
¨ димучі кислоти :
сірчана, азотна, соляна, плавикова, хлорангідриди сірчаної, сірчистої та піросірчаної кислот.
Основні характеристики найпоширеніших сильнодіючих отруйних речовин:
Хлор— зеленувато-жовтий газ із різким колючим запахом, у 2,5 рази важчий за повітря. Накопичується в підвалах, тунелях, підземних переходах, загалом, де можуть ховатися люди. Точка кипіння -34,5°С, отже, навіть зимою хлор знаходиться в газоподібному стані. Легко зріджується. За тиску 5-7 атм. перетворюється в рідину. Транспортується в балонах і цистернах. При аварії та розливі рідкий хлор випаровується, створюючи з водяними парами білий туман.
1 кг рідкого хлору утворює 35 л газів.
Поріг сприйняття — 0,003 мг/л (ледь чутний запах хлору);
Вражаюча концентрація — 0,01 мг/л;
Смертельна токсодоза — 0,1-0,2 мг/л;
| Смерть може наступити від декількох вдихів протягом однієї хвилини відураження дихального і серцево-судинного центрів (блискавична форма). При дещо менших концентраціях смерть наступає протягом 20-30 хвилин унаслідок хімічного опіку та набряку легенів і асфіксії. |
Клінічні ознаки:
¨ подразнення слизові оболонки очей і верхніх дихальних шляхів,
¨ опік слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів
¨ сухий кашель, біль за грудиною, задишка,
¨ порушення координації
¨ різі в очах, сльозотеча.
¨ За 2-4 години розвивиток токсичного набряку легенів — синюшність, ядуха, смерть.
| За великих концентрацій (більш 0,2 мг/л) смерть практично миттєва від паралічу дихального і серцевого центрів. |
Перша медична допомога при ураженні хлором:
¨ негайно припинити надходження газу в організм: протигаз із спеціальною коробкою марки “У” або “М” і евакуація постраждалого із осередку ураження;
¨ звільнити грудну клітину, шию;
¨ дати кисень, штучне дихання при необхідності;
¨ слизові оболонки і шкіру промивати 2% розчином соди 15 хв.;
¨ в очі — краплі альбуциду;
¨ спокій, зігрівання, вдихання парів нашатирного спирту;
Аміак — безбарвний газ із гострим запахом нашатирю. Легший за повітря. Добре горить. Вибухонебезпечний! (у зоні осередку не курити!). Температура кипіння -33,5°С. Димить при виході з балонів, цистерн, холодильних агрегатів. Перевозиться у зрідженому стані під тиском у цистернах і балонах.
Запах речовини стає відчутний при концентрації 0,035 мг/л. Ледь почувши специфічний запах аміаку необхідно приймати відповідні рішення:
поріг сприйняття — 0,035 мг/л;
подразнення верхніх дихальних шляхів відзначається при концентрації 0,3 мг/л;
подразнення очей — 0,5 мг/л;
подразнення шкіри — 7,21 мг/л (з’являється червоність, пухирі);
кашель задушливий — 1,25 мг/л;
токсична доза при 1,5 мг/л протягом 1 години (50% персоналу може загинути від набряку легенів);
концентрація — 3,5 мг/л протягом декількох хвилин призводить до смерті.
Клінічні ознаки:
¨ подразнення слизових оболонок очей, дихальних шляхів;
¨ задушливий кашель, нежить, утруднення дихання;
¨ різі в очах, сльозотеча;
¨ пульс частий, серцебиття.
¨ впливаючи на ЦНС викликає збудження, судоми
| При великих концентраціях аміаку (1,5-3,5 мг/л) смерть може наступити в перші ж хвилини при явищах гострої дихальної і серцево-судинної недостатності. |
Перша медична допомога:
¨ при попаданні рідкого аміаку в очі негайно промити водою або 0,5-1% розчином квасців; при болях закапати очі новокаїном 1%, дикаїном 0,5% —1-2 краплі.
¨ при інгаляційному ураженні необхідний терміновий винос, виведення з зараженої атмосфери,
застосування промислових протигазів зі спеціальними коробками марки “ДО” або “М” або ізолюючих протигазів (ІП-4).
¨ поза зараженою атмосферою інгаляція кисню, вдихання теплих водяних парів,
гарячі компреси на шию. При спазмі голосової щілини — тепле молоко із содою.
¨ шкіру і слизові промивати водою або 2% розчином борної кислоти. Вода добре дегазує аміак.
¨ при попаданні рідкого аміаку усередину: промивання шлунка, викликати блювоту;
¨ дати розчин оцту (3%) або лимонної кислоти кілька ложок;
¨ давати рослинну олію, молоко, яєчний білок.
Сірководень — безбарвний газ із запахом тухлих яєць. Температура кипіння — 60,9°С. Концентрація 1 мг/л викликає важку форму отруєння. Легко загоряється і горить блідо-блакитним полум’ям.
Клінічні ознаки:
¨ подразнює слизові оболонки очей і дихальних шляхів;
¨ судоми, утрата свідомості;
¨ смерть від припинення дихання або паралічу серця;
¨ при малих концентраціях сірководню: сльозотеча, нежить, задишка, кашель, біль за грудиною, тахікардія, слабість, непритомність або навпаки, стан збудження з наступним потьмаренням свідомості.
Перша медична допомога:
¨ винести із зараженої атмосфери;
¨ спокій, тепло,
¨ вдихання кисню, штучне дихання.
Оксид вуглецю (СО)— це безбарвний газ, без смаку, іноді з дуже слабким часниковим запахом. Густина за повітрям 0,96. В суміші з киснем вибухає. Майже не поглинається активовані вугіллям, тобто звичайні протигази марні.
Концентрація СО у повітрі:
1,7-2,3 мг/л — небезпечна після годинного впливу;
4,6 мг/л і вище — смерть при експозиції менше, ніж за годину.
Клінічні ознаки:
Тяжкість стана постраждалого залежить від тривалості перебування в задимленій атмосфері і процента інактивації гемоглобіну.
При легкому ступені отруєння
вміст карбоксигемоглобіну в крові 10-15%:
¨ шум у вухах;
¨ пульсація в скронях, головний біль, запаморочення;
¨ м’язова слабість, особливо в ногах;
¨ нудота, блювота;
¨ стан ейфорії (сп’яніння), що може призвести до неправильної оцінки навколишнього оточення і невмотивованих вчинків.
Якщо постраждалий виходять із зони зараження швидко, основні симптоми зникають досить швидко без яких-небудь наслідків.
При отруєннях середньої тяжкості:
вміст карбоксигемоглобіну в крові 30-40% :
¨ сильний головний біль;
¨ обличчя червоніє;
¨ збудження, вимова незв’язна;
¨ сплутаність свідомості.
вміст карбоксигемоглобіну в крові 40-50%
¨ сильний головний біль, утрата свідомості;
¨ колапс, тривала кома.
У важких випадках:
вмісткарбоксигемоглобіну в крові 60-70%
¨ утрата свідомост;
¨ припинення дихання;
¨ смерть.
вміст карбоксигемоглобіну в крові 80%
¨ швидка смерть;
¨ шкірні покрови малинового кольору.
Перша медична допомога:
¨ припинити подальше надходження газу в організм, видалення (винос, вивіз) із зараженої атмосфери;
¨ штучне дихання;
¨ спокій, зігрівання, дати кисень;
¨ при утраті свідомості — понюхати нашатирний спирт.
Синильна кислота — безбарвна рідина з запахом гіркого мигдалю, температура кипіння 25,7°С. Пари синильної кислоти легші за повітря (густина 0,93).
У рідкому стані вона легше води. Смертельна токсодоза в повітрі — 1,5 мг/л; при прийомі усередину смертельна доза — 1 мг/л.
Клінічні ознаки:
Блискавична форма:
¨ різка задишка;
¨ короткочасне рухове збудження, уражений падає;
¨ непритомність;
¨ судоми;
¨ параліч дихального і судинно-рухового центрів
¨ смерть.
Уповільнена форма:
¨ гіркий смак у рот, загальну розбитість, запаморочення, оніміння слизової оболонки рота, нудота;
¨ шум у вухах,задишка, біль в області серця;
¨ утруднення вимови, утрата свідомості;
¨ судоми ;
¨ артеріальний тиск різко знижується, пульс нитковидний;
¨ дихання аритмічне, поверхневе ;
¨ серце може ще скорочуватися протягом декількох хвилин, після чого зупиняється;
¨ шкірні покрови, слизові — рожевого забарвлення.
Перша допомога:
¨ Припинити надходження отрути в організм ;
¨ надягнути протигаз;
¨ винести, вивести із зараженої атмосфери;
¨ ввести антидот — амілнітрат шляхом вдихання парів під маскою протигаза.
2. Нормування вмісту шкідливих речовин.
Шкідливі речовини, які потрапляють в організм людини різними способами, особливо небезпечними стають тоді, коли їхня кількість на одиницю об’єму перевищує граничну величину для кожної речовини.
Токсичність властивостей СДОР, яка визначає їх отруйність, характеризується смертельною, вражаючою іграничною концентрацією.
Для кількісної характеристики вражаючої дії СДОР використовують поняття токсодози.
Токсодоза - кілікість речовини ( в одиницях ваги ), віднесена до одиниці обєму і до одиниці часу. Вона характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтервал часу.
Гранична токсодоза – інгаляційна токсодоза, яка викликає початкові ознаки ураження.
Конкретне значеннягранично допустимою концентрацією (ГДК) для певної речовини визначається урахуваннямступеня впливу не лише на здоров'я людини, але й на тварин, рослини, мікроорганізми та природні угрупування в лому.
Наявність у повітрі, воді, ґрунті декількох забруднювачів посилює їхню дію на живі організми. Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, сірчана та гористоводнева кислоти.
Граничнодопустимі концентрації найбільш поширених шкідливих речовин у повітрі наведено в табл. 2.1.
За величиною ГДК шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки:
Клас І. Речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть, озон).
Клас ІІ. Речовини високонебезпечні, ГДК 0,1-1,0 мг/м3 (сірчана й соляна кислоти, хлор, фенол, їдкі луги).
Клас ІІІ. Речовини помірнонебезпечні, ГДК 1,1-10,0 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, метиловий спирт).
Клас ІV. Речовини мало небезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (бензин, ацетон, гас тощо).
Прийняті два критерії добору в групу СДОР: перший – належність токсичної речовини до 1–2 класу небезпеки за КМІО; другий – імовірність і масштаби можливого зараження повітря, води, місцевості при виробництві, транспортуванні та зберіганні НХР. Введення другого критерію зумовлено тим, що з досить великої кількості відомих і запланованих на майбутній випуск хімічних сполук, віднесених за величиною КМІО до 1–2 класу небезпеки, реальну загрозу масового ураження людей становить лише та їх частина, яка характеризується великим масштабом виробництва, споживання, зберігання і транспортування.
Граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин
в атмосфері населених пунктів
Таблиця 2.1
| № з/п | Речовина | Максимальна разова, мг/м3 | Середньодобова, мг/м3 |
| Ацетон | 0,35 | 0,35 | |
| Аміак | 0,2 | 0,004 | |
| Нітробензол | 0,008 | 0,008 | |
| Тверді частинки (сажа) | 0,15 | 0,05 | |
| Оксиди азоту | - | 0,04 | |
| Оксид сірки | 0,5 | 0,05 | |
| Оцтова кислота | 0,2 | 0,06 | |
| Пари свинцю, ртуті | - | 0,0003 | |
| Пил нетоксичний | 0,5 | 0,15 | |
| Пари сірчаної кислоти | 0,3 | 0,1 | |
| Пари фтороводню | 0,02 | 0,005 | |
| Сірководень | 0,008 | 0,008 | |
| Хлор | 0,1 | 0,03 | |
| Чадний газ |
Для різних середовищ ГДК одних і тих самих токсикантів різняться.
У навколишнє середовище шкідливі речовини можуть потрапляти внаслідок аварій на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, а також при транспортуванні сильнодійних отруйних речовин.
Нижніх безпечних рівнів впливу шкідливихречовин не існує. Будь-яка концентрація шкідливих речовин, яка перевищує звичайну (що є у природі й до якої звикла людина), може негативно впливати на людину й навколишнє середовище, особливо це стосується різноманітних канцерогенів.
За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів однонаправленої дії їх сумарна концентрація розраховується за формулою А.Т. Авер’янова:
С1 / ГДК1 + С2 / ГДК2 + … + Сn / ГДКn < 1
де С1, С2, …, Сn – фактичні концентрації забруднювачів, мг/м3;
ГДК1, ГДК2, …, ГДКn – значення забруднювачів, мг/м3.
Якщо сумарна концентрація забруднювачів більша за 1, то кажуть, що санітарний стан не відповідає нормативним вимогам.
2. Методи контролю та реєстрації шкідливих речовин.
Виявлення шкідливих речовин і контроль їхньої концентрації у повітрі здійснюють декількома способами, серед яких найбільш поширеними є експрес-метод, лабораторний метод і метод неперервної реєстрації шкідливих речовин.
· Експрес-метод (колориметричний), який ґрунтується на явищі зміни кольору індикаторного порошку в результаті дії шкідливої речовини. Цей метод дає змогу швидко та з достатньою вірогідністю визначити концентрацію речовини безпосередньо на робочому місці.
· Лабораторний метод, який передбачає відбір проб повітря й проведення фізико-хімічного аналізу (хроматографічного, фотоколориметричного) в лабораторних умовах. Цей метод дає змогу з великою точністю визначити концентрацію шкідливих речовин у повітрі, але вимагає наявності спеціально обладнаної лабораторії і значно більше часу для проведення аналізу.
· Метод неперервної реєстрації вмісту в повітрі шкідливих речовин здійснюється за допомогою газоаналізаторів і газосигналізаторів. Рівень запиленості повітря перевіряється ваговим, електричним і фотоелектричним способами. Найчастіше використовують ваговий метод. Для цього зважують спеціальний фільтр до і після проходження через нього визначеного обсягу запиленого повітря, а потім обчислюють вагу пилу в міліграмах на кубічний метр.
· Навчальні алгоритми й структурно-логічні схеми вивчення небезпек для аналізу небезпек, які можуть з'явитися внаслідок витоку шкідливих речовин
Навчальний алгоритм небезпеки розливу СДОР
Джерела небезпеки: вибухи на підприємствах, використання хімічної зброї, дорожньо-транспортні пригоди.
Небезпечний фактор: сильнодійні отруйні речовини.
Наслідки: отруєння, опіки, виразки на шкірі, втрата свідомості, захворювання, летальні випадки.
Ризики: ризик загинути від шкідливих і вражаючих факторів сильнодійних отруйних речовин.
Способи і засоби захисту: покинути зону розливу СДОР, використати індивідуальні засоби захисту.
Долікарська допомога:
· СДОР як летка речовина: винести потерпілого на свіже повітря, не дати потрапити речовині в легені (промити очі, рот і ніс 2 % розчином соди, напоїти теплим молоком із содою), активізувати вентиляцію легенів (штучне дихання), оберігати хворого від зайвих рухів;
· виведення отрути з поверхні тіла: промити шкіру лужним розчином, прикласти примочку з 5 %-го розчину оцтової кислоти;
· виведення отрути із травного каналу: прийняти активоване вугілля — 1 столова ложка на 100 г води, промити шлунок за допомогою зонду;
· при хімічних опіках: змити хімічну речовину під проточною водою протягом 15-20 хвилин, дати знеболювальні препарати, провести реакцію нейтралізації (якщо СДОР — кислота — змити слабким розчином соди, якщо луги — рани закрити асептичними пов'язками охолодити обпечене місце);
· для всіх випадків: при відсутності ознак життя — провести реанімацію.
Організаційно-технічні рішення: виконання вимог ТБ і правил дорожнього руху, зберігання СДОР лише в потрібних кількостях, дотримання технологічного процесу на виробництві.
Робота № 2. Аналіз небезпек, які можуть з’явитися внаслідок
витоку СДОР.
Завдання до практичного заняття:
1. Опрацювати теоретичні відомості лабораторно—практичного заняття та рекомендовану літературу за темою.
2. Робота № 2 (Б). Провести аналіз небезпек, які можуть з’явитися внаслідок витоку СДОР :
2.1.Розрахувати сумарну концентрацію забруднювачів повітря та визначити чи можна безпечно перебувати в приміщенні, якщо у повітрі є хімічні речовини АіБ, АіВ, АіБіГ у таких концентраціях:
| Речовина | Фактична концентрація мг/м3 | ГДК мг/м3 | Фізіологічна дія на організм людини |
| А | 5,9 | Сенсибілізуюча, загальнотоксична, мутагенна. | |
| Б | 0,2 | 0,8 | Подразнююча, сенсибілізуюча. |
| В | 0,8 | 2,6 | Канцерогенна, мутагенна |
| Г | 0,06 | 0,1 | Сенсибілізуюча |
3.. Сформулювати висновки щодо проведених досліджень.
Контрольні питання.
1.Охарактеризувати види іонізуючих випромінювань.
2.Які якісні характеристики мають іониізуючі випромінювання?
3.Які кількісні характеристики мають іониізуючі випромінювання?
4.Які одиниці вимірювання кількісних характеристик іонізуючих
випромінювань за системиою СІ?
5.Методи реєстрації іонізуючих випромінювань, їх стисла характеристика.
6.Які принципи покладені в основу нормування іонізуючий радіації?
7.У чому полягає біологічна дія радіації на організм людини?
8.Як обчислити опромінення населення за рік?
9.У чому полягає принцип нормування шкідливих речовин?
10.На які класи небезпечності поділяють шкідливі речовини?
Які методи їхньої реєстрації?
11.Які речовини належать до СДОР, їх класифікація?
12.Яка доза вважається максимальною разовоюдозою отруєння шкідливими ручовинами? Яка – максимальною соредньо-добовою?
13.Які особливості першої медичної допомоги при отруєннях СДОР?
| Практичне заняття №4. Тема. Небезпеки побутового характеру (гострі отруєння, утоплення), їх прояви і дії на людей. |
Мета: ознайомити студентів з основними ознаками гострих отруєньі утоплення; оволодіти прийомами організації та надання першої медичної допомоги постраждалим.
Теоретичні відомості
1. Основні поняття, терміни та визначення теми.
Отруєння– патологічний процес, що виникає внаслідок попадання із навколишнього середовища різних речовин у такій кількості,яка спричиняє порушення гомеостазу.
Утоплення –це термінальний стан організму, при якому внаслідок потрапляння у бронхи та легені води зупиняється дихання, розвивається кисневе голодування, відбувається припинення серцевої діяльності.
2.Гострі отруєння, перша медична допомога.
В організм людини токсичні речовини можуть потрапляти:
а) через рот з їжею, питвом або при безпосередньому ковтанні самої отрути;
б) через дихальні шляхи;
в) через рану, укус тварин, комах;
г) через шкіру; слизові оболонки.
Найбільш частим шляхом проникнення токсичних речовин є травний канал.
В залежності від швидкості проникнення отрути в організм, їх токсичності і кількості отруєння поділяються на гострі і хронічні.
Гострі отруєння виникають відразу після потрапляння отрути до організму або через прихований період, в залежності від кількості отрути і стану потерпілого. (алгоритм 1.9).
Хронічні отруєння виникають при тривалій дії отрути, при потраплянні в організм невеликими дозами протягом тривалого часу.
Причинами отруєння можуть бути: лікарські речовини, промислові, рослинні, тваринні отрути, речовини побутової хімії, харчові продукти.
В залежності від умов, при яких сталося отруєння, розрізняють:
промислові, побутові, лікарські, медикаментозні, біологічні, випадкові, умисні та інші.
По тяжкості отруєння мають
легкий, середній, тяжкий і смертельний ступінь.
По характеру дії:
місцевої дії – хімічні опіки, подразнення шкіри;
рефлекторної дії – відповідна реакція організму на дію отрути у вигляді зупинки дихання, серця;
резорбтивної дії – дія при потраплянні отрути у кров.
У розвитку отруєння можна виділити кілька періодів:
а) прихований – від моменту попадання отрути в організм до появи перших ознак отруєння;
б) період наростання клінічних проявів – від виникнення перших ознак до розвитку типової картини отруєння;
в) період відновлення – поступове зменшення ознак отруєння і поліпшення загального стану потерпілого.
2.1. Розпізнавання отрути.
При отруєнні потерпілий потребує термінової допомоги, бо найменше зволікання може коштувати йому життя.
Тому, насамперед оглянути потерпілого (можна виявити характерне забарвлення шкіри і слизових оболонок, наприклад, при отруєння СО колір їх багрово-ціанотичний із сірим відтінком) і звернути увагу на запах видихуваного повітря, бо деякі отрути виділяються легенями(алкоголь, синильна кислота, оцтова кислота).
Іноді біля потерпілого можна знайти пляшечку із залишками отрути. Тому звичайно підраховують кількість речовини, що залишилось(таблеток, рідини або порожніх упаковок лікарських засобів).
2.2. Загальні принципи подання першої медичної допомоги.
Значну, якщо не головну, роль в успіху лікування при отруєннях грає час подання допомоги. Чим менше часу пройшло від моменту потрапляння отрути в організм до початку надання медичної допомоги, то більше надій на ефектність лікування.
Комплекс дій по наданню першої медичної допомоги можна штучно поділити на кілька взаємопов’язаних станів, які мають за мету:
¨ попередити ускладнення з боку органів і систем
¨ попередити подальше потрапляння отрути в організм
¨ посилити процеси її знешкодження
¨ протидіяти токсичній дії отрути, яка вже всмоктувалася в кров
¨ підтримати функції організму життєзабезпечення.
Для успішного розв’язання задач проведення допомоги слід розглядати у наступній послідовності:
¨ Заходи долікарської реанімації -штучна вентиляція легенів, непрямий масажу серця
¨ Введення специфічних антидотів(протиотрути) -їх дія ефективна тільки при точному встановленні причини отруєння. Крім того, ефективність їх найбільш виражена в початковій фазі отруєння і малоефективні на термінальних стадіях.
¨ Припинення надходження токсичної речовини в організм і видалення отрути, що ще не всмоктувалася - до комплексу дій цього етапу відносять: виведення потерпілого з ураженої атмосфери, обробка місць проникнення отрути в організм, промивання шлунку, кишечника, викликання блювання.
А).При потраплянні отрути через шкіру і слизові оболонки (при потраплянні бензину, фосфорорганічних сполук) необхідно роздягнути потерпілого, обмити шкіру водою (краще теплою з милом). Не можна інтенсивно обробляти шкіру механічним способом, тому що може виникнути гіперемія і посилене всмоктування отрути через шкіру.
Особливо ретельно обробляється слизова оболонка очей при попаданні на неї токсичної речовини. Оптимальними розчинами для промивання слизової оболонки очей є теплий фізіологічний розчин (0,9% розчин NaCl) або молоко. Слизову оболонку промивати протягом 15-20 хвилин, часто змінюючи рідину.
Б). При отруєнні через дихальні шляхи потерпілого треба помістити в теплу, добре провітрену кімнату, промити йому ніс, рот, глотку водою або 2% розчином гідрокарбонату натрію, зняти з нього одяг, який заважає диханню.
В). При потраплянні отрути через рот. Головне завдання в цьому випадку – видалення отрути із шлунка шляхом викликання блювання або промивання шлунка.
Блювання можна викликати шляхом натиснення на коріння язика або верхню частину живота і прийняттям розчинів: натрію хлориду (із рахунка 15 г на 100 мл теплої води – дві чайні ложки солі на склянку теплої води), сухої гірчиці (10 г на 200 мл теплої води).
Заходи по прискоренню видалення з організму отрути, що всмоктувалася в кров (загальна дезинтоксикація) -стимулюється введенням великої кількості рідини - для чого отруєному дають багато пити і призначають сечогінні засоби. Показано при отруєнні аніліном, антифризом, ртуттю, ФОС, отруйними грибами тощо. ¨ Проведення симптоматичного лікування , спрямованого на захист і підтримання функцій організму, які переважно порушуються внаслідок отруєння -цей принцип використовується лише тоді, коли розвиваються термінальні стани, що частіше зустрічаються при порушеннях дихання, гострої серцевої, судинної недостатності, при порушеннях функції нирок, печінки і при значному судорожному синдромі. 2.3.Отруєння рослинами Серед рослин, які викликають гострі отруєння і є найбільш загрозливими для життя: блекота, дурман, бліда поганка і насіння кісточкових (слива, вишня та ін.). Блекота (“п’яна вишня”) - рослина, яка має атропін і гіосцин, речовини, що блокують парасимпатичні нерви. Ознаки отруєння розвиваються на протязі від 10 хв. до 15 годин : ¨ гостре нервово-психічне збудження (галюцинації, марення, підвищена рухома активність) ¨ шкіра червона, суха ¨ зіниці розширені, реакція на світло відсутня ¨ пульс частий(до 200 уд. за 1 хв.) ¨ слизові оболонки сухі, тому дуже важко ковтати і втрачається голос. Якщо не буде явищ гострої серцевої недостатності наслідок для життя сприятливий.
Насіння кісточкових – містять глюкозид амігдалін, який у кишечнику перетворюється з виділенням синильної кислоти. При вживанні великої кількості насіння кісточкових або домашніх спиртних напоїв, у потерпілого виникає посилений видих з криком, виникають судороги, втрачається свідомість і через 20-30 хв. настає смерть від ядухи. Ознаки отруєння при потраплянні невеликої кількості: ¨ гіркий смак, нудота ¨ біль в серці ¨ страх смерті ¨ дихання на початку посилене (задишка), а потім судорожне ¨ чсрез деякий час виникають сильні судороги і смерть від ядухи
2.4.Отруєння грибами Отруєння грибами умовно поділяють на 3 групи: ¨ отруєння з тривалим прихованим періодом і ураженням внутрішніх органів (бліда поганка) ¨ отруєння з ураженням шлунка і кишечника(жовчний гриб та ін.) ¨ отруєння з ураженням нервової системи(червоний і пантерний мухомор).
Найбільш загрозливі для життя є отруєння блідою поганкою. Отруєння розвивається в 2 стадії: За 8-48 год. після вживання грибів, раптово з’являються: ¨ блювання ¨ болі в животі, пронос, спрага ¨ різка слабкість запаморочення ¨ сухість шкіри і слизових оболонок ¨ пульс частий, слабкий, АТ знижується ¨ можливі болі в м’язах ніг й судороги За 3-4 доби з’являються ознаки токсичного гепатиту: ¨ жовтяниця ¨ збільшення і біль печінки. Смерть при отруєннях блідою поганкою може стати від гострої серцевої слабкості в І стадії і від печінкової коми у другій.
2.5. Отруєння при укусах змій, комах. Укуси змій. Серед великої кількості видів отруйних змій на Україні зустрічається частіше гадюка звичайна. Отрута гадюки має нейро- і кардіо-токсичну дію, а також викликає ураження крові (ушкоджує стінку кровоносних судин і еритроцитів, зсідання крові). Отруєння має три фази: 1 – збудження, 2 – загальне пригнічення, 3 – сон з втратою чутливості.
При укусі людина відчуває укол і на шкірі бачить подвійний слід зубів. За 20 хв. після укусу з’являються: ¨ набряк який швидко поширюється на всю кінцівку ¨ почервоніння шкіри у місці укусу і пухир з кров’яним змістом За 1 годину з’являються: ¨ задишка ¨ серцебиття ¨ нудота, блювання, сухість у роті ¨ розширені зіниці ¨ підвищується температура тіла ¨ прискорюється пульс, зниження артеріального тиску крові ¨ судороги, знепритомніння.
Увага!Накладати джгути, припалювати, розрізати категорично заборонено, тому що посилюються явища некрозу. 2.6. Укуси комах (бджіл, ос). Для більшості людей укуси бджіл і ос не становлять небезпеки, для осіб сенсибілізованих до отрути бджіл і ос, смертельним може виявитись і одне ужалення. Особливу небезпеку становлять одиничні ужалення в ділянці голови, ши |
Дата добавления: 2016-02-13; просмотров: 1437;