Кабінет Міністрів України – вищий орган в системі виконавчої влади; порядок формування, склад, повноваження

Згідно з Конституцією, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність.

Визначення Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади відображає його роль і місце не лише у системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади України в цілому, характеризує його як орган, який здійснює виконання законів Верховної Ради України та нормативних актів Президента України.

Правове положення Кабінету Міністрів визначається Конституцією України; законами Верховної Ради України; нормативними актами Президента України і Кабінету Міністрів України.

Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади в України; забезпечує у відповідності з Конституцією здійснення функцій і повноваження виконавчої влади на території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, які віднесені до його відання Конституцією України, законами Верховної Ради та указами Президента України.

В межах своєї компетенції Кабінет Міністрів організовує виконання нормативних актів, міжнародних договорів, конвенцій та угод, здійснює контроль за їх виконанням органами виконавчої влади та приймає відповідні заходи щодо усунення їх порушень.

Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується його актами (ст. 113 Конституції України). Одночасно він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, але у межах, визначених Конституцією України.

Так, Верховна Рада України, відповідно до п. 13 ст. 85 Конституції, здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України.

Згідно з п. 4 ст. 85 Конституції, Верховна Рада здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, а також приймає рішення щодо звіту про його виконання.

Нарешті, представницький орган України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняття резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

При цьому питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України (ст. 87 Конституції України).

Певні складності виникають при організації виконавчої влади, здійснюваної Кабінетом Міністрів України. Вони відображають різні підходи щодо цього питання як збоку Верховної Ради України, так і з боку Президента України.

Парламентський варіант вирішення цього питання протягом майже 6 років базувався на презумпції верховенства Верховної Ради України по відношенню до органів виконавчої влади і перш за все до Кабінету Міністрів. Але така позиція фактично нічого не залишила від розподілу влад в його юридичному розумінні і перетворювала Уряд не й виконавчий орган державної влади, а у виконавчий апарат Верховної Ради, позбавлений самостійності і незалежності.

Президентський підхід знаходив свій вираз у тому, що Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади, підзвітним Президенту України. У даному варіанті яскраво простежувалося прагнення закріпити незалежність виконавчої влади відповідно до принципу поділу влад. Така позиція є обґрунтованою і має право на існування. Вона виявляє прагнення виконавчої влади захистити себе від постійного втручання законодавчої влади у її власну сферу діяльності, від спроб парламенту перетворити Кабінет Міністрів України у власний робочий орган, позбавити його практично всіх атрибутів самостійної гілки єдиної державної влади.

В період, коли Президент України, згідно з Конституцією, мав статус глави держави і глави виконавчої влади, організація цієї влади здійснювалася ним. Проте фактична реалізація цього повноваження Президентом зіткнулася з цілою низкою складних проблем. По-перше, не було з’ясовано, що таке виконавча влада і в чому її відмінність від колишніх виконавчо-розпорядчих органів.

По-друге, не було підготовлено і прийнято пакету законодавчих актів щодо закріплення правових засад цієї влади. Зокрема, це стосується Закону «Про Кабінет Міністрів України».

Зі зміною статусу Президента України, коли він згідно з Конституцією 1996 р. став главою держави, тобто не входить до жодної гілки влади, питання про сутність, правові засади виконавчої влади, як окремої гілки державної влади, по суті не було вирішеним до кінця.

Так, Конституція України не містить у собі положення, які б визначали саме характер виконавчої влади, оскільки розділ VІ «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» висвітлює лише питання щодо системи органів виконавчої влади, проте, хто ж визначає і формує цю систему, у цьому розділі у повному обсязі не сказано.

А в інших розділах зазначено, що організацію і діяльність органів цієї гілки влади визначає Верховна Рада, а формує її Президент (п. 12 ст. 92, п. 10 ст. 106 Конституції України).

«Характер організації будь-якої установи, – писав свого часу В. Ленін, – природно і неминуче визначається змістом діяльності цієї установи». Це положення уявляється принциповим і в сучасний період.

Для з’ясування питання про правову природу виконавчої влади доцільно проаналізувати повноваження тих органів, які визначають їх організацію та функціонування.

У відповідності з. п.п. 10 і 15 ст. 106 Конституції України Президент України одноособово призначає за поданням Прем’єр-Міністра України, членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади.

Такі повноваження підтверджуються міжнародною практикою багатьох держав.

Проте, згідно з п. 12 ст. 92 Конституції України, виключно законодавча влада в особі Верховної Ради законами України визначає організацію і діяльність органів виконавчої влади. Якщо буквально розуміти положення цього пункту ст. 92 Конституції, то в практичній площині воно означатиме: законодавчий орган повинен був прийняти майже 100 законів, зокрема, про Кабінет Міністрів України, про міністерства й інші центральні відомства (а їх було 89); а також про місцеві державні адміністрації в областях, районах, містах Києві і Севастополі. Це, безумовно, призвело б до порушення балансу законодавчої і виконавчої влади.

Водночас треба брати до уваги, що законодавчий орган не має права призначати і звільняти з посади міністрів та інших керівників центральних органів виконавчої влади, оскільки це виключне право Президента.

Згадані повноваження Президента України до організації і діяльності виконавчої влади безпосередньо випливають з форми правління в Україні.

Відомо, що глава держави в президентських республіках, виступаючи, як правило, в якості глави держави, водночас є одноосібним носієм виконавчої влади і главою уряду. Тому він самостійно призначає та звільняє з посади членів кабінету, визначає його політику й структуру.

Інша справа – напівпрезидентська республіка, якою є і Україна. У таких державах право глави держави призначати і звільняти міністрів. Безпосередньо впливати на організацію і діяльність уряду має обмежений характер, оскільки уряд формується із врахуванням розстановки партійних сил у парламенті, а його главою є прем’єр-міністр. Глава держави у напівпрезидентській республіці не обов’язково є одноосібним носієм виконавчої влади, а здебільшого поділяє ці повноваження з прем’єр-міністром, який очолює уряд. Повноваження глави держави і глави уряду щільно переплетені, при цьому глава держави відповідає за вирішення загальних, стратегічних питань, контролює ключові сфери діяльності уряду, а прем’єр-міністр несе відповідальність за повсякденне, практичне управління. Не досить чітке розмежування законодавчої і виконавчої влади щодо їх компетенції, як це спостерігається у Конституції України, може призвести до «порушення або зміни притаманної тій або іншій формі правління єдності структури управління, причому одночасно можуть виникнути нові види відносин, колізії і непогодженості, яких немає у «відпрацьованих формах правління».

Мабуть, згаданої колізії могло б і не бути, якби при формулюванні п. 12 ст. 92 Конституції України був врахований досвід колишнього СРСР при вирішенні подібних питань. Як відомо, союзне законодавство вирішувало питання законотворчості в колишніх союзних республіках за допомогою. Основ відповідних галузей законодавства, на підставі яких республіки розробляли власне законодавство. У цьому зв’язку було б доцільно, щоб законодавчий орган з питань організації і діяльності виконавчої і судової влади приймав також лише Основи такої організації і діяльності. Такий підхід дав би змогу двом іншим гілкам влади на підставі таких Основ розробляти й приймати конкретизовані нормативні акти щодо власної організації.

Це тим більше стосується виконавчої влади, формування якої – виключне право Президента. На підставі Основ організації і діяльності цієї влади він міг би нормативними указами регулювати питання організації і діяльності всіх ланок виконавчої влади в Україні.

Згідно із ст. 114 Конституції, до Кабінету Міністрів входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, три віце-прем’єр-міністри, інші міністри.

За поданням Прем’єр-міністра України Президент України призначає міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також осіб, які не очолюють міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади.

Члени Кабінету Міністрів України є вищими посадовими особами виконавчої влади України, на них не поширюється дія закону про державну службу.

Слід зазначити, що більшість конституцій країн світу не визначають кількісний склад уряду: це питання регулюється актами глави держави про призначення уряду. В деяких країнах, зокрема латиноамериканських, подібна регламентація суперечить офіційній доктрині, яка стверджує, що «ніякий конституційний бар’єр не повинен стримувати зростання обсягу і форм реалізації урядової діяльності».

Проте законодавство ряду країн встановлює як мінімальну, так і максимальну кількість членів уряду. До складу уряду Норвегії, наприклад, можуть входити прем’єр-міністр і не менше семи міністрів. До уряду Ірландії – від 7 до 15 міністрів.

У складі Кабінету Міністрів України – 15 міністрів.

Голова Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України).

Процес призначення Прем’єр-міністра України складається з таких стадій: визначення Президентом кандидатури на цю посаду; розгляд Верховною Радою України цієї кандидатури; у разі відхилення – наступне внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду; призначення Прем’єр-міністра України.

Президент України не пізніше ніж на 10-й день після вступу на посаду або припинення повноважень Кабінету Міністрів, після консультацій з Головою Верховної Ради України та уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій вносить на розгляд Верховної Ради кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра.

Верховна Рада розглядає внесену Президентом України кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра не пізніше як у 10-денний строк з дня внесення на пленарному засіданні, на якому Президент представляє внесену ним кандидатуру.

Кандидат на посаду Прем’єр-міністра України виступає з програмною заявою про основні напрями діяльності Уряду. Постанова Верховної Ради України про призначення кандидата на посаду Прем’єр-міністра України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради.

У разі відхилення Верховною Радою кандидатури, внесеної Президентом, Президент у 7-денниц строк після консультації з Головою Верховної Ради та уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій, вносить на розгляд нову кандидатуру на цю посаду.

У разі повторного відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України кандидатуру, погоджену з депутатськими групами та фракціями, що спільно об’єднують більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Про погодження кандидатури складається протокол, який скріплюється підписами Президента України та уповноваженим представників відповідних депутатських груп і фракцій.

Кожний наступний розгляд Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем’єр-міністра України (за винятком першого) відбувається в тому ж порядку, але не пізніше як у семиденний строк.

Після одержання згоди Верховної Ради України Президент України в 3-денний термін видає Указ про призначення Прем’єр-міністра України.

Прем’єр-міністр України протягом 14 днів з дня свого призначення на посаду вносить Президентові України пропозиції щодо структури та персонального складу Кабінету Міністрів України. На підставі подання Прем’єр-міністра Президент видає Указ про призначення членів Кабінету Міністрів України. Структура та загальна чисельність Кабінету Міністрів затверджується Указом Президента.

На підставі подання Прем’єр-міністра Президент після затвердження структури та загальної чисельності Кабінету Міністрів України, видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів. У списку повинно бути не менше двох третин від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів.

Новосформований Кабінет Міністрів України набуває повноважень з моменту складення присяги не менш ніж двома третинами від загальної чисельності Кабінету Міністрів на пленарному засіданні Верховної Ради України в присутності Президента України не пізніше ніж через 10 днів після сформування Кабінету Міністрів України. Відмова члена Кабінету Міністрів України скласти присягу має наслідком звільнення його з посади.

До складу Кабінету Міністрів можуть бути призначені громадяни України, які володіють державною мовою. Члени Кабінету Міністрів не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, не мають права поєднувати свою діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що маж на меті одержання прибутку.

Проте слід зазначити, що згадані вимоги до кандидатів на посаду міністрів не є вичерпними.

Так, недостатньою, є вимога щодо громадянства України. Аналіз законодавства інших країн дає підставу стверджувати, що це не формальне питання, адже необхідний певний строк проживання в країні, щоб стати кандидатом у міністри. Такий строк у деяких країнах визначається у 10 років (у Швеції, Мексиці, Парагваї та ін.).

Не визначені і вікові межі, необхідні для зайняття цієї посади.

Зовсім не простою є проблема щодо поєднання роботи міністрів в Уряді з їх участю у діяльності Верховної Ради в якості депутатів, а також з іншою роботою. Законодавство країн світу вирішує цю проблему далеко неоднозначно.

Так, у країнах з президентською формою правління, а також в Австрії, Нідерландах, Норвегії, Франції члени уряду не можуть бути депутатами. Наприклад, згідно з Конституцією Франції, депутат парламенту, який призначений міністром (або міністр, якого обрано до парламенту), повинен протягом місяця зробити відповідний вибір.

В таких країнах, як Велика Британія, Австралія, Індія, Нова Зеландія та ін., міністри, навпаки, повинні бути депутатами. Згідно з Конституцією Австралії, «жоден з міністрів не має права займати свою посаду більше 3-х місяців, якщо він не є членом парламенту».

У деяких країнах (Данія, Іспанія, Фінляндія) міністри можуть, але не зобов’язані, бути депутатами.

Уявляється, що до згаданих вимог доцільно включити норму про заборону професійної діяльності кандидатів у міністри, зайняття ними інших посад, які оплачуються (як передбачено законодавством Франції, Румунії, ФРН).

Новоутворений Кабінет Міністрів України не пізніше ніж у двомісячний строк після набуття повноважень подає на розгляд Верховної Ради України Програму діяльності на термін своїх повноважень, у якій міститься концептуальне викладення стратегії діяльності, засобів та строків виконання завдань Кабінету Міністрів України.

Програма діяльності Кабінету Міністрів розглядається Верховною Радою України на пленарному засіданні не пізніше як у 10-денний строк з дня її подання і вважається схваленою, якщо за Постанову Верховної Ради України про Програму діяльності Кабінету Міністрів проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради.

Верховна Рада може надати Кабінетові Міністрів можливість протягом 30-ти днів доопрацювати Програму діяльності Кабінету Міністрів України на основі вивчення пропозицій і зауважень, висловлених при обговоренні у комітетах та на пленарному засіданні Верховної Ради.

У разі відхилення Верховною Радою України Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Верховна Рада розглядає питання про недовіру Кабінету Міністрів відповідно до Конституції України.

Кожен член Кабінету Міністрів України може бути звільнений з посади Президентом України за власною ініціативою або за поданням Прем’єр-міністра України. У свою чергу, кожен член Кабінету Міністрів України з політичних чи особистих мотивів вправі заявити Президентові України про свою відставку. Про намір подати заяву про відставку член Кабінету Міністрів попередньо повідомляє Прем’єр-міністра України.

З питань припинення повноважень, прийняття чи неприйняття відставки членів Кабінету Міністрів України Президент України видає відповідні укази.

Члени Кабінету Міністрів, відставка яких прийнята Президентом, за його дорученням продовжують виконувати свої повноваження до набуття повноважень новими членами Кабінету Міністрів України, але не довше ніж 30 днів.

Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою. Він також входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів (ст. 114 Конституції України).

Кабінет Міністрів утворюється на строк повноважень Президента України.

Повноваження Кабінету Міністрів України припиняються у випадках: обрання нового Президента України; прийняття Президентом рішення про припинення повноважень Прем’єр-міністра України; прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України; відставки або смерті Прем’єр-міністра України (ст. 115 Конституції України).

Доцільно розглянути зазначені випадки докладніше.

У випадку обрання нового Президента України Прем’єр-міністр подає йому заяву про відставку Уряду на церемонії вступу Президента на посаду (інавгурації) після складення Президентом присяги.

Повноваження Кабінету Міністрів можуть бути припинені за рішенням Президента України. У зв’язку з цим Президент видає Указ, а Прем’єр-міністр невідкладно подає Президентові заяву про відставку Кабінету Міністрів, яка приймається главою держави.

Згідно зі ст. 87 Конституції України, Верховна Рада України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри.

Прем’єр-міністр України, отримавши постанову Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України, невідкладно вручає Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів, яка приймається Президентом.

Припинення повноважень Кабінету Міністрів можливе також у зв’язку з відставкою або смертю Прем’єр-міністра України.

Прем’єр-міністр вправі заявити Президентові України про свою відставку. Президент протягом 10 днів з дня отримання заяви приймає рішення про відставку Прем’єр-міністра або про неприйняття відставки.

Кабінет Міністрів, відставку якого прийнято Президентом, за дорученням Президента продовжує виконувати свої повноваження до складення присяги новосформованим Кабінетом Міністрів, але не довше 60-ти днів (ст. 115 Конституції України). Таке доручення дається у формі указу Президента.

Підстави припинення повноважень Уряду у зв’язку з відставкою або смертю Прем’єр-міністра України є проблематичними.

Цілком визначені наслідки, коли Кабінетові Міністрів висловлює недовіру законодавчий орган або відставка здійснюється за ініціативою Президента або ж самого Уряду. Але не беззаперечною є відставка Уряду у разі звільнення Прем’єр-міністра з посади за його власним бажанням чи, особливо, у зв’язку з його смертю.

Чому такі обставини тягнуть за собою відставку Уряду у повному складі? Адже в останньому випадку вини самого Прем’єра, а особливо членів Кабінету Міністрів, немає.

Крім того, незрозуміло, хто саме заміщує Прем’єр-міністра України на період, коли Кабінет Міністрів виконує свої тимчасові обов’язки.

Для організації державної виконавчої влади принципове значення має законодавче закріплення функцій і повноважень Кабінету Міністрів України.

Зміст функцій і компетенції Кабінету Міністрів закладено у ст. 116 Конституції України.

Загальновідомо, що компетенція завжди дається під відповідну функцію, тобто функція – первинна, компетенція, як похідна від неї, – вторинна. Проте перелік основних функцій Кабінету Міністрів України не наводиться.

Компетенція Кабінету Міністрів України спрямована на організацію виконання Конституції і законів України, актів Президента та Кабінету Міністрів, Програми його діяльності у сферах економіки, соціального і культурного розвитку, забезпечення прав і свобод людини, науково-технічної діяльності, фінансів і оподаткування, зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення національної безпеки і обороноздатності країни, здійснення постійного контролю за виконанням органами виконавчої влади Конституції та актів законодавства України, прийняття заходів по усуненню недоліків у роботі цих органів.

Основний прояв компетенції – це, як відомо, повноваження, які визначені у сферах: економіки та фінансів; соціальної політики, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, охорони навколишнього природного середовища; правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини й громадянина; зовнішньої політики; національної безпеки й обороноздатності; охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності.

Кабінет Міністрів України організовує проведення єдиної політики у сфері державної служби, вживає заходів щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади, управління державними підприємствами, установами та організаціями, підготовки і підвищення професійного рівня кадрів державних службовців.

З власної ініціативи або за дорученням Верховної Ради України він розробляє і подає на розгляд Верховної Ради України плани організаційних, фінансових, матеріально-технічних інформаційних заходів для впровадження законів у життя.

Кабінет Міністрів здійснює інші функції та повноваження, які визначаються Конституцією і законами України, та функції, що визначаються актами Президента.

У разі необхідності він може передавати для тимчасового чи безстрокового виконання окремі функції та повноваження міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, якщо інше не передбачено законом, з одночасною передачею їм фінансових і матеріальним ресурсів, необхідних для належного виконання цих функцій та повноважень.

Уряд України також забезпечує нагляд і контроль за виконанням делегованих ним функцій і повноважень, несе відповідальність за результатами їх виконання.

Кабінет Міністрів України здійснює повноваження з керівництва системою органів виконавчої влади та сприянню місцевому самоврядуванню. До них, зокрема, відносяться повноваження Кабінету Міністрів у відносинах: з міністерствами, державними комітетами та іншими центральними органами виконавчої влади і підвідомчими їй органами; з місцевими державними адміністраціями; підвідомчими йому державними організаціями; а також повноваження у зв’язку із сприянням місцевому самоврядуванню.

Досить важливими є повноваження Уряду у відносинах з Президентом України та створюваними при ньому органами.

До групи цих повноважень відносяться: участь Кабінету Міністрів у виконанні повноважень Президента України; підготовка Урядом пропозицій з питань повноважень Президента; відносини з Адміністрацією Президента України; відносини з Радою національної безпеки і оборони України; відносини з консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами при Президентові України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Верховною Радою України та її органами включають: здійснення Урядом права законодавчої ініціативи у Верховній Раді; участь Кабінет Міністрів у процесі розгляду питань Верховної Ради; повноваження у зв’язку із затвердженням і контролем за виконанням Державного бюджету України, підготовкою, затвердженням і виконанням загальнодержавних програм; звітування перед Верховною Радою про свою діяльність; відносини Уряду з Рахунковою палатою; повноваження, пов’язані з підконтрольністю Кабінет Міністрів України Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини; відповіді Уряду та його членів на депутатські звернення та запити; розгляд Кабінетом Міністрів звернень комітетів і комісій парламенту; регулярне інформування народних депутатів України про результати роботи Кабінету Міністрів.

До повноважень Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими державними органами та організаціями, об’єднаннями громадян належать такі права і обов’язки: право звернення Кабінету Міністрів до Конституційного Суду України та участь в його формуванні; взаємодія з Національним банком України; взаємодія Уряду з Антимонопольним комітетом України та Фондом державного майна України; відносини Кабінету Міністрів України з органами місцевого самоврядування; повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з об’єднаннями громадян.

Взагалі ж, що стосується повноважень Кабінету Міністрів України, уявляється, що навряд чи доцільно викладати перелік всіх повноважень Уряду України в різних сферах, оскільки діяльність цього органу пов’язана, насамперед, з оперативним управлінням, яке здійснюється не лише в правовій формі, а й організаційній. Зазначимо, що законодавство більшості країн світу не містить розгорнутих положень щодо компетенції уряду. Як правило, до основних повноважень уряду відноситься, звичайно, здійснення загального керівництва і управління справами держави, виконання законів, які стосуються Уряду, складання й реалізація Державного бюджету, координація діяльності окремих міністерств і відомств.

Організовує всю роботу по виконанню покладених на Кабінет Міністрів України повноважень Прем’єр-міністр України.

Прем’єр-міністр України як глава Кабінету Міністрів України: керує роботою Кабінету Міністрів України та його Секретаріату, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінет Міністрів, схваленої Верховною Радою України та інших завдань, покладених на Кабінет Міністрів; спрямовує, координує та контролює діяльність віце-прем’єр-міністрів та міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, обласних, республіканських державних адміністрацій, дає доручення та вказівки, обов’язкові до виконання цими посадовими особами; входить із поданням до Президента України про створення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; представляє Президентові України кандидатури до складу Кабінету Міністрів та подає пропозиції про звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України; вносить на розгляд Кабінету Міністрів України кандидатури на посади керівників центральних органів виконавчої влади (крім міністерств), голів місцевих державних адміністрацій і вносить пропозиції щодо звільнення з цих посад; організовує роботу Кабінету Міністрів України та головує на його засіданнях; вступає в зносини з урядами інших держав, веде переговори і підписує договори України відповідно до закону; у випадках, передбачених статтею 106 Конституції України, скріплює підписами укази Президента України; підписує акти Кабінету Міністрів України та видає розпорядження Прем’єр-міністра України; бере за посадою участь у роботі Ради національної безпеки і оборони України; визначає повноваження та забезпечує взаємодію членів Кабінету Міністрів України; вживає заходів дисциплінарної відповідальності, крім звільнення з посади, до членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади та їх заступників; у випадках і в межах, визначених Конституцією України, виконує обов’язки Президента України у разі дострокового припинення його повноважень; виконує інші повноваження, передбачені законами України.

Світовий досвід свідчить, що до повноважень Прем’єр-міністра має бути включені найважливіша прерогатива глави уряду будь-якої країни, яка полягає, як правило, у визначенні основних напрямів політичного курсу уряду, координації діяльності окремих міністерств. Наприклад, у відповідності з Конституцією ФРН Федеральний канцлер «встановлює основні напрями політики і несе за це відповідальність» (ст. 65).

Перший віце-прем’єр-міністр України та віце-прем’єр-міністр України яка заступники Прем’єр-міністра України: визначають шляхи забезпечення реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України у закріплених за ними напрямах і сферах діяльності; згідно з розподілом повноважень спрямовують, координують та контролюють роботу міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади для виконання завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, дають в оперативному порядку доручення та вказівки, обов’язкові до виконання цими органами; попередньо розглядають і погоджують проекти законів України, актів Президента України, що готуються Кабінетом Міністрів України, та проекти відповідних актів Кабінету Міністрів, вживають заходів для усунення розбіжностей щодо них серед членів Кабінету Міністрів; забезпечують згідно з розподілом повноважень взаємодію Кабінету Міністрів з Президентом та Верховною Радою в процесі підготовки, прийняття і реалізації нормативних актів, а також поточної діяльності Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади; керують за дорученням Президента України відповідними колегіальними консультативно-дорадчими органами (радами, комісіями тощо); за дорученням Прем’єр-міністра представляють Кабінету Міністрів у відносинах з іншими органами, організаціями в Україні та за її межами; за повноваженнями, наданими актами Кабінету Міністрів, ведуть переговори і підписують від імені Кабінету Міністрів України міжурядові договори; заміщують Прем’єр-міністра України у разі його відсутності, діючи в межах, визначених Прем’єр-міністром України, виконують інші повноваження, передбачені законами України, а також функції, визначені актами Кабінету Міністрів, розпорядженнями Прем’єр-міністра.

Міністри України як члени Кабінету Міністрів України: забезпечують розробку та реалізацію державної політики у доручених їм сферах; здійснюють керівництво відповідними міністерствами та сферами державного управління; за власною ініціативою чи за дорученням Кабінету Міністрів, Прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністра готують питання на розгляд Кабінету Міністрів; беруть участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів та вносять пропозиції щодо порядку денного цих засідань; за дорученням Прем’єр-міністра представляють Кабінету Міністрів України у відносинах з іншими органами, організаціями в Україні та за її межами; за повноваженнями, наданими актами Кабінету Міністрів України або за його дорученням ведуть переговори та підписують від імені Кабінету Міністрів України міжурядові договори; виконують інші повноваження, передбачені законами, та інші функції, визначені актами Президента України і Кабінету Міністрів України, розпорядженнями Прем’єр-міністра України та дорученнями віце-прем’єр-міністрів України.

Кабінет Міністрів України є колегіальним органом виконавчої влади. Тому основною організаційно-правовою формою його діяльності є засідання, які скликаються Прем’єр-міністром. Періодичність проведення засідань Кабінету Міністрів визначається Прем’єр-міністром з урахуванням пропозицій інших членів Кабінету Міністрів України.

Засідання Кабінету Міністрів скликаються Прем’єр-міністром також за ініціативою Президента України або не менше однієї п’ятої від загальної чисельності Кабінету Міністрів. Засідання є повноваженим, якщо на ньому присутні не менш як дві третини від загальної чисельності Кабінету Міністрів України.

У разі неможливості міністра взяти участь у засіданні Кабінету Міністрів його замуліє з правом дорадчого голосу перший заступник міністра, а у виняткових випадках – один із заступників міністра.

Кабінет Міністрів України за пропозиціями членів Кабінету Міністрів затверджує перелік осіб, які мають право постійно брати участь у його засіданнях з правом дорадчого голосу.

На засіданнях Кабінету Міністрів головує Прем’єр-міністр або Президент, якщо засідання проводиться за його ініціативою.

На засіданні Кабінету Міністрів може бути розглянуто будь-яке питання повноважень Уряду.

Порядок денний засідання Кабінету Міністрів затверджує Кабінет Міністрів України. Проект порядку денного вноситься Прем’єр-міністром України з урахуванням пропозицій інших членів Кабінету Міністрів України.

На основі розгляду питань порядку денного засідання Кабінету Міністрів здійснюється підготовка проектів актів Уряду, проводиться їх експертиза, обговорення та розгляд, після чого нормативні акти Кабінетом Міністрів приймаються і оприлюднюються у формі постанов.

Для здійснення кваліфікованої допомоги Кабінету Міністрів Прем’єр-міністр своїм розпорядженням може утворювати постійні або тимчасові робочі та консультативні органи Кабінету Міністрів у формі рад, комітетів чи комісій.

До участі в робочих та консультативних органах Кабінету Міністрів залучаються народні депутати України, державні службовці, науковці та інші фахівці на громадських засадах. Працівники непідвідомчих Кабінету Міністрів органів та організацій залучаються за їх згодою.

Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечується Секретаріатом Кабінету Міністрів. Очолює Секретаріат Урядовий Секретар, який призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів за поданням Прем’єр-міністра. Основними завданнями Секретаріату є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Кабінету Міністрів. До складу Секретаріату входять патронажні служби членів Кабінету Міністрів, а також структурні підрозділи з питань: юридичного забезпечення; інформаційно-аналітичного забезпечення; зв’язків з Верховною Радою та Президентом; регіональної політики та місцевого самоврядування; зв’язків з засобами масової інформації; забезпечення дипломатичного протоколу; кадрового забезпечення; організації діловодства; матеріально-технічного, транспортного та соціально-побутового забезпечення.

Патронажні служби членів Кабінету Міністрів України формуються самими членами Уряду і підпорядковані їм. Інші підрозділи Секретаріату Кабінету Міністрів України підпорядковуються Міністру Кабінету Міністрів України.

Секретаріат діє на підставі Положення, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.