Поняття та предмет конституційного права

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Юридичний факультет

Кафедра теорії держави і права, конституційного права та державного управління

Навчальна дисципліна

Основи конституційного права України

(Опорний конспект лекцій)

для студентів не юридичного факультету

Дніпропетровськ

Схвалено на засіданні кафедри теорії держави і права, конституційного права і державного управління від 26 листопада 2015 р., протокол №5.

Заворотченко Т.М. Основи конституційного права України / Опорний конспект лекцій з навчальної дисципліни для студентів не юридичного факультету. – Д.: Друкарня „Макротек”, 2016. – 241 с.

Мета курсу – засвоїти зміст Конституції України, законів України, інших нормативно-правових актів України та міжнародних документів щодо основних положень конституційного права України.

ЗАДАЧИ КУРСУ:

– вивчення студентами навчального курсу відповідно до навчальної програми;

глибоке та повне засвоєння змісту Конституції України, законів України, міжнародних договорів та інших актів, які містять конституційно-правові норми;

– ознайомлення з діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування;

– набуття студентами навичок та вмінь застосування норм конституційного права при розв'язанні конкретних життєвих ситуацій;

– формування у студентів національної ідеології, патріотизму, поваги до історичних та національних традицій Українського народу, суспільства і держави;

– виховання у майбутніх юристів правосвідомості, правової культури, поваги до Конституції, законів України, державних символів та інших державних інститутів.

В навчальному посібнику в короткій формі викладаються основні положення дисципліни „Основи конституційного права України”, які допоможуть студенту систематизувати основні знання з зазначеної вище вибіркової дисципліни та успішно скласти залік.

^{© Заворотченко Т.М.}

ПЕРЕДМОВА

Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади – відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу і судову, виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема, інститути Президента України, конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та ін. Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи органів виконавчої влади. Водночас відійшли у небуття колишні загальносоюзні державні органи й організації та численні недемократичні інститути (цензура тощо). У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократичні виборча система, місцеве самоврядування тощо. Українська держава стала входити у світове співтовариство як повноправний і рівноправний суб’єкт. Поряд із змінами в організації держави й суспільства і завдяки їм відбуваються зміни у правовій системі України. З перших років незалежності було прийнято значну кількість принципово нових законодавчих актів України замість колишніх союзних законів і підзаконних актів та істотно оновлено чимало чинних законів. В системі права України почала формуватися його провідна галузь – конституційне право України.

Важливим етапом в українському державотворенні й законотворчості, у розвитку українського суспільства і держави стала прийняття 28 червня 1996 р. нової Конституції України. Ця Конституція проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнала людину найвищою соціальною цінністю і утвердила реальне народовладдя. Вона підсумувала попередній розвиток суспільства й держави, створила об’єктивно необхідні правові основи їх функціонування і подальшого розвитку, зумовила незворотність цих процесів і нове ставлення до України інших держав та міжнародних органів й організацій.

Конституція 1996 р. створила основу нової системи права України, всіх її галузей і насамперед такої галузі, як конституційне право України. Прийняті на основі Конституції в розвиток її положень нові законодавчі акти сприяли становленню більшості основних інститутів конституційного права, насамперед – державного і суспільного ладу, прав та свобод людини і громадянина, форм безпосередньої демократії, державної влади й місцевого самоврядування та ін.

Оволодіння цією галуззю права передбачає насамперед всебічне пізнання і осмислення чинної Конституції України, яка є не лише актом найвищої юридичної сили, а й найвищою національною політичної і духовною цінністю, втіленням і засобом реалізації національної ідеї. Водночас вивчення конституційного права об’єктивно сприятиме опануванню інших галузей національного права і, природно, міжнародного права та їх всебічній і правильній реалізації.

Пропонований навчальний курс „Основи конституційного права України” спрямований на досягнення цієї мети.

Тема № 1. Конституційне право України як галузь національного права

План

1. Поняття, предмет конституційного права України як галузі права.

2. Норми конституційного права України, конституційно-правові інститути.

3. Джерела конституційного права.

Поняття та предмет конституційного права

Конституційне право України є провідною галуззю національного права і являє собою систему правових норм, які закріплюють та регулюють:

- основи конституційного ладу,

- правовий статус особи,

- державний і територіальний устрій,

- систему, порядок формування і принципи організації та діяльності органів Української держави.

Саме з цієї галузі права студенти починають вивчення діючої системи права України.

Правильне уявлення про інститути конституційного права, оволодіння основними юридичними поняттями має важливе значення і дає ключ до правильного розуміння суті права України та окремих його галузей.

Провідна роль конституційного права України зумовлена такими чинниками:

1. Предметом конституційного права є особливе коло суспільних відносин, що мають важливе значення для суспільства, держави і особи. Ці відносини стосуються всіх найважливіших сфер суспіль­ного життя: економіки, політики, ідеології, соціальних відносин.

2. Конституційне право дістало назву від латинського слова «сonstitutio» — конституція, яке означає «встановлення», «устрій».

У сучасному розумінні конституція — це Основний Закон держави, що визначає найважливіші засади організації суспільства, є основою правової системи держави. Норми Конституції є вихідними для всіх інших галузей права.

3. Конституційне право закріплює основоположні принципи конституційного ладу, визначає основні права і свободи людини і громадянина, встановлює принципи державно-територіального устрою, засновує систему органів державної влади і місцевого самоврядування та наділяє їх відповідною компетенцією.

4. Конституційне право регулює сам процес утворення права, визначає види правових актів і становить правову базу національного законодавства України.

5. Конституційне право, базуючись на Конституції України, закріплює принцип верховенства права, який означає: Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

В літературі давно дискутується питання: якій назві - "конституційне" чи "державне" право - надати перевагу. В багатьох країнах набув поширення термін "конституційне право". Це стосується насамперед країн, де склалася англосаксонська і романська правові системи, що уособлюють конституційний устрій, найбільш характерними рисами якого є громадянське суспільство і правова держава.

Для німецької правової системи характерне вживання терміну "державне право", що є відображенням історичних реалій, в яких відбулося становлення і розвиток німецької державності.

В СРСР було державне, а не конституційне право, що зумовлювалось низкою політичних, правових й ідеологічних причин. Найголовніша з них - конституційний лад, який не знав ні розподілу влади, ні судового захист прав особи, ні інших, справні демократичних інститутів.

Термін "державне право" є більш ширшим від терміна "конституційне право" і включає адміністративне, фінансове та процесуальне право.

Так, конституційне право України — це провідна галузь права, яка становить сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють основу соціально-економічної структури суспільства, його політичну систему, правовий статус особи з метою забезпечення умов для здійснення державної влади в країні.

Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.

Структура предмета конституційного права України:

- відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою);

- найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту);

- відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави);

- відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України;

- відносини щодо організації та діяльності державного апарату України;

- відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

Метод правового регулювання конституційного права - система прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковують їх щодо цілей і завдань правового регулювання.

Характерні риси методу конституційно-правового регулювання:

1. найбільша загальність;

2. максимально високий юридичний рівень (Конституція України має абсолютну вищу юридичну силу, а всі інші акти повинні беззастережно їй відповідати);

3. імперативність і централізованість регулювання (напр., відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому);

4. установчий характер (Конституція встановлює основи конституційного ладу, принципи взаємовідносин держави й особи);

5. універсальність (дія методу поширюється на всі галузі національного права);

6. поєднання прямого і опосередкованого регулювання (з одного боку, Конституція - це надзвичайно постійний, стійкий політико-правовий документ, з іншого - вона не може враховувати розвиток суспільних відносин).

Методи конституційно-правового регулювання:

1. метод загального регламентування;

2. установчі методи;

3. методи декларацій;

4. встановлення принципів, цілей і завдань організації і діяльності суб'єктів конституційного права;

5. позитивні зобов'язання, покладення обов'язків та відповідальності (сплата податків);

6. дозвіл (ВРУ може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань),

7. заборона (цензура заборонена - ст. 15 КУ) тощо.

2. Норми конституційного права України,