Конституційно-правові інститути

Конституційно-правові норми — це встановлені або санкціоновані державою загальнообов'язкові правила поведінки, які регулюють конституційно-правові відносини та становлять предмет галузі конституційного права.

Особливості норм конституційного права:

1) вони здебільшого складаються тільки з диспозиції;

2) характеризуються відсутністю санкцій, що передбачені в інших галузях права;

3) гіпотеза в цих нормах рідко має словесне вираження;

4) мають особливе коло суб'єктів - народ, держава тощо;

5) носять загально регулятивний характер (норми-принципи, норми-дефініції, норми-програми).

Класифікація конституційно-правових норм:

1. за змістом:

- норми, що закріплюють засади конституційного ладу (ці норми проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад якої ґрунтується на принципах пріоритету прав і свобод людини, відповідальності держави перед народом і суспільством за свою діяльність, верховенства права, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму, територіальної цілісності, переваги загальновизнаних принципів міжнародного права над інтересами національного права та ін.);

- норми, що закріплюють основи правового статусу людини і громадянина;

- норми, що закріплюють систему органів влади (Президент України, органи місцевого самоврядування, ВРУ, КМУ);

- норми, що закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдум) та інші форми безпосередньої демократії;

- норми, що закріплюють територіальний устрій України, його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя;

2. за ступенем визначеності:

- абсолютно визначені імперативні норми - визначають такий і тільки такий варіант поведінки (прикл. 1, обрання Президента України народом України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років; прикл. 2, Закон України підписує Голова Верховної Ради і передає його Президенту України; прикл. 3, формування Президентом України Кабінету Міністрів шляхом призначення Прем'єр-міністра за згодою Верховної Ради);

- відносно визначені - передбачають певну свободу вибору:

- ситуаційні - застосовуються залежно від конкретних ситуацій (ст. 112 КУ щодо виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України у разі дострокового припинення повноважень Президента України);

- факультативні - норми, які поряд з основним варіантом передбачають факультативний варіант;

- диспозитивні - надають право обрання варіанта поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі нема конкретної заборони;

3. за призначенням у механізмі правового регулювання:

- матеріальні (виражають зміст діяльності державних органів, визначаючи їх правовий статус); - що робити?

- процесуальні (закріплюють порядок, способи, методи здійснення діяльності державних органів шляхом встановлення конкретних організаційно-правових (процесуальних) форм реалізації матеріальних норм); - як робити? - це є законодавчий процес, вибори, референдум, регламент ВРУ, чітко визначений процедурно-процесуальний характер діяльності Конституційного Суду;

4. за характером припису, що міститься у нормі:

- уповноважуючі - встановлюють права на ті чи інші позитивні дії (норми, які уповноважують Президента здійснювати цілу низку дій щодо реалізації свого державно-правового статусу);

- зобов'язуючі - встановлюють обов'язок особи вчинити певні позитивні дії (п.1 ст. 92 КУ зобов'язує здійснювати законодавче регулювання конституційних прав, свобод і обов'язків громадян України);

- забороняючі - встановлюють обов'язок утриматися від певних дій (дії щодо обмеження прав за расовими і національними ознаками - ст. 22, 24 КУ);

5. за сферою дії:

- загальні; - локальні;

6. за тривалістю дії:

- постійні; - тимчасові;

7. за органами, що видають нормативні акти:

- норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, радою або іншим органом місцевого самоврядування;

8. за характером (ступенем) визначеності гіпотези конституційно-правової норми:

- абсолютно визначена гіпотеза - вказує на гранично визначені, конкретні і точні обставини дії диспозиції (прикл. норми - дострокове припинення повноважень народного депутата приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради);

- відносно визначена - вказує лише на загальні умови, факти та обставини, пов'язані з застосуванням норми (прикл. норми - ст. 81 КУ - "В разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду");

- невизначена гіпотеза - норма дозволяє застосовувати її за власним розсудом: в нормах вказано "у разі необхідності", "на власний розсуд", " у разі потреби" тощо (прикл. норми -ст. 89 КУ - ВР може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань).

Інститут права – це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу. Це повною мірою стосується і конституційно-правового інституту, норми якого відзначаються певною автономією, об’єднуються на основі певних принципів і методів, відзначаються відносною самостійністю правового регулювання. Розрізняють галузеві і міжгалузеві правові інститути. Так, галузевими конституційними інститутами є: інститут прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади, інститут громадянства, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо. Прикладом міжгалузевого інституту може бути інститут власності.

Конституційні інститути розрізняються за змістом, структурою, методами і завданнями правового регулювання. Серед них є над інститути, які охоплюють значне коло суспільних відносин і включають до свого складу ряд інших інститутів (під інститутів), які, в свою чергу, можуть мати більш дрібні структурні підрозділи. Такими над інститутами можна вважати інститути влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо.

Таким чином, конституційно-правовий інститут – це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємопов’язаних правових наук. Це – головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права і охоплює не один, а декілька різновидів правовідносин, однорідних за своїм змістом і методами правового впливу.

Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему, яка є основою Конституції України. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст. Це – інститут загальних засад конституційного ладу, інститут прав і свобод людини й громадянина, інститут прямого народовладдя, інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування, інститут, що визначає порядок змін і доповнень Конституції.

Можна запропонувати й іншу класифікацію конституційних інститутів залежно від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного права.

І. Інститут народовладдя, який включає:

1) безпосереднє народовладдя (пряма демократія);

2) представницьке народовладдя (здійснюється через обраних представників народу);

3) місцеве самоврядування;

ІІ. Інститут конституційного оформлення народовладдя:

1) конституційний лад;

2) юридична конституція;

3) конституційні закони;

4) конституційна законність;

5) конституційні звичаї, традиції.

ІІІ. Інститут правового статусу людини і громадянина:

1) громадянство (постійний зв’язок особи і держави);

2) система основних прав і свобод людини та громадянина;

3) гарантії основних прав і свобод.

ІV. Інститут державного будівництва:

1) форма держави;

2) територіальна організація України;

3) механізм держави.