Іонізуючі випромінювання: методи і засоби захисту.

Захист від ІВ може здійснюватись шляхом використання таких принципів:

- використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопу;

- скорочення часу роботи з джерелом ІВ;

- віддалення робочого місця від джерела ІВ;

- екранування джерел ІВ.

Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення ІВ. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберіганння.

Альфа – частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа – активними ізотопами, необхідно також захищатись від бета- або гамма – випромінювання.

З метою захисту від бета – випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у яких з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета – частинок, а за ним – з великою масою.

З метою захисту від рентгенівського та гамма – випромінювання застосовуються матеріади з великою атомною масою та високою щільністю (свинець, вольфрам).

Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, які містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма – випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець – поліетилен).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованих комплексів.

У залежності від характеру виконування робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратор «Лепесток»), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.

Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.

Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії яких базується на таких методах:

- іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища);

- сцинтиляційний (вимірювання інтесивності світлових спалахів, які виникають у речовинах, що люмінесціюють при проходженні через них ІВ);

- фотографічний (вимірювання оптичної щільності почорніння фотопластинки під дією випромінювання);

- калориметричний (вимірювання кількості тепла, що виділяється у поглинальній речовини).

Знак радіаційної небезпеки застосовується на дверях приміщень, у яких проводиться робота з відкритими джерелами радіоактивного випромінювання.

Міжнародний знак радіації вперше з’явився в 1946 році у радіаційній лабораторії университету Каліфорнії в Берклі. В той час знак був пурпуровим на синьому тлі.

Сучасна версія — чорний знак на жовтому тлі. Пропорції рисунка — центральне коло радіусом R, пелюстки внутрішнім радіусом 1,5·R и зовнішнім 5·R, пелюстки відстоять один від одного на 60°(рис.10.4.а).

а б

Рис.10.4. Знаки радіаційної небезпеки

В таблиці символів Юнікод є символ знака радіаційонної небезпеки — ☢ (U+2622).

19 лютого 2007 року IAEA и ISO анонсували новий символ іонизуючої радіації в додаток до традиційного (рис.10.4.б). Новий символ попереджує про небезпечну близкість джерела ионізуючої радіації. Стверждается, що новий знак буде більш зрозумілим для людей, не знайомих з прийнятим знаком радіації. Новий додатковий знак показує радіацію, небезпеку смерті і необхідність залишити заражену зону.