Теоретичні засади дослідження проблеми егоцентризму у вітчизняній та зарубіжній психології.

Актуальність проблеми. Сучасне суспільство, яке переживає зміни в економічному та соціальному житті, ставить нові вимоги до особистості, яка була б здатною до ефективного спілкування, взаємодії та співпраці з іншими людьми. Але цьому може перешкоджати соціо-егоцентрична спрямованість особистості, яка виражається в нездатності зрозуміти іншого, стати на його позицію.

Слід зазначити, що дослідження егоцентризму є досить актуальним і зумовлене необхідністю вдосконалення взаємостосунків людей, а також підвищення рівня соціально-психологічної компетентності особистості. Ефективному спілкуванню заважають егоцентричні інтерпретації, які людина намагається донести до співрозмовника і які обумовлені нерозумінням людини людиною, неадекватністю власного психічного его-стану, а також не умінням зайняти і врахувати позицію іншого.

Поняття "егоцентризм" походить від двох латинських слів еgо - "Я" і centrum - центр. Розглядаючи феномен егоцентризму, слід зупинитися на тлумаченні цього поняття у різних галузях знань.

У педагогіці під егоцентризмом розуміють "...негативну, хворобливу рису характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі" [2; 109]. У філософії егоцентризм розглядається як: “ставлення до світу, що характеризується зосереджуваністю на власному індивідуальному "Я"[11; 788].

У психології ж поняття егоцентризму розуміється як: "...нездатність індивіда, який зосереджується на власних інтересах, змінити вихідну пізнавальну позицію по відношенню до деякого об'єкта, думок, інтересів, планів, точки зору інших людей і координувати їх зі своїми власними" [10; 154].

Оскільки егоцентризм притаманний особистості, яка взаємодіє з іншими людьми, то в соціально-психологічному аспекті він розглядається як "небажання і невміння бачить інших людей" [9; 49]. Окрім того, поняття "егоцентризм" у психології активно використовується для характеристики властивості або стану особистості. Як властивість особистості даний феномен являє собою фіксовану установку людини на своїх думках, хвилюваннях, уявленнях, діях, цілях, якостях тощо.

Нині егоцентризм досліджують у загальнопсихологічному та соціально-психологічному аспекті. Численні роботи присвячені проблемам егоцентризму пізнавальних процесів, у першу чергу дитячого мислення та мовлення, дослідженням комунікативного егоцентризму, а також егоцентризму як особливості особистості.

Першим, хто звернув увагу і відкрив явище егоцентризму у дитини, був швейцарський психолог Ж. Піаже. На його думку "егоцентризм" позначає особливу стадію розвитку мислення і мови дитини від 3-х до 6-ти років Вчений пов'язував егоцентризм дитячого мислення зі стадіями розвитку інтелекту особистості. Феномен егоцентризму, виявлений при вивченні розвитку мислення і мовлення у дітей, проявляється в нездатності дітей змінювати вихідну пізнавальну позицію. [7; 51].

Теорії Ж. Піаже містить низку ідей щодо закономірностей розвитку і встановлення взаємостосунків між людиною і середовищем. Перша ідея - це ідея трансформації, яка полягає в тому, що пізнання суб'єкт здійснює за допомогою дії з цими об'єктами. На ранній стадії психічного розвитку дитина активна в тому, щоб переміщувати, пов'язувати, комбінувати, вилучати і знову повертати предмети, з якими вона діє [4; 42]. Друга ідея - ідея конструкції полягає в тому, що об'єктивне знання завжди підпорядковане певним структурним діям, а дії - результат конструкції. Крім того, будь-якому суб'єкту властиві дві біологічні функції: організація та адаптація.

За цією теорією на певному рівні розумового розвитку структури мислительної діяльності являють собою особливі схеми дій. Якщо дія з об'єктом співпадає зі створеними схемами дій, то пізнання індивідом здійснюється як асиміляція, тобто пристосування об'єкта до себе. А у випадку, коли дія з новим об'єктом не повністю охоплюється існуючими схемами, то відбувається пристосування схем до об'єкта через перебудову, яка називається акомодацією за допомогою якої розвивається інтелект [6; 13].

Основні положення теорії Ж. Піаже чітко простежуються на стадії між З-6-ма роками, коли дитина, виконуючи запропоновані дослідником задачі, діє з об'єктами, користуючись раніше утвореними структурами, і тому розглядає предмети такими, якими вони сприймаються нею, хоча вона ще не розуміє їх суті. "Реальне" сприйняття означає, що дитина ототожнює свої уявлення з предметами об'єктивного світу. Вона навіть не припускає, що інші люди можуть бачити предмети інакше, якщо знаходяться в іншому місці чи по-іншому розуміють їх суть. У цьому і полягає дитячий егоцентризм.

Аналізуючи праці Ж. Піаже, можна стверджувати, що він пов'язував розвиток особистості з розвитком інтелекту. Вчений вказував, що поняття "егоцентризм" слід відносити до особистості, а в дослідженнях пізнання краще б було використати термін "центрація".

Таким чином, розвиток особистості залежить від особливостей мислення, і навпаки. Розвиток мислення, згідно з теоретичними дослідженнями Ж. Піаже, проходить ряд стадій: аутизм - егоцентризм - стадія соціального мислення. Аутизмом він називає таку стадію, коли у дитини ще відсутні комунікативні навички, а тому вона проявляє асоціальність через природню нерозвиненість мислення. Отже, з одного боку, аутичне мислення зумовлене віковими особливостями, а з іншого - асоціальністю дитини, яка ще не встигла набути достатньої кількості комунікативних навичок взаємодії і спілкування з іншими людьми. На другій стадії, внаслідок особливостей дитячого мислення, дитина не в змозі координувати точки зору інших людей із власною. Це і називається егоцентризмом. На відміну від попередньої, егоцентрична стадія мислення має іншу причину - нерозвиненість інтелектуальних операцій зворотності, внаслідок чого дитина не приймає погляди інших. Дитина, яка знаходиться на стадії егоцентризму, думає, що інші сприймають світ, ситуацію, так само, як і вона, тобто ототожнює погляди інших людей зі своїми. Третя стадія, за Ж. Піаже, -це формування особистості, дозрівання інтелектуальних структур, стадія появи соціального мислення, яке характеризується розвитком мислительних операцій, які дають можливість зрозуміти точку зору іншого. Механізм, який дозволяє зрозуміти точку зору іншої людини називається децентрацією.

Таким чином, стадія розвитку інтелекту залежить від віку і біологічного дозрівання організму. Розвиток організму є біологічною основою визрівання інтелекту, а вік - показник накопичення соціального досвіду у вигляді знань і соціальних навичок, насамперед - навичок спілкування і взаємодії із людьми. Тому подолання егоцентризму пізнавальної сфери сприйняття і мислення не може виникати раніше визначеного строку визрівання інтелекту, яке відбувається поступово, якісно перетворюючись у відповідності з розвитком тих чи інших мислительних операцій [7; 51].

Згідно з працями Ж. Піаже, доля егоцентризму дитячого мислення вирішується біологічним дозріванням, з одного боку, і процесом соціалізації - з іншого. Чим доросліша дитина, і чим більше вона спілкується з людьми, тим частіше вона стає на позицію децентрації. Виникає це внаслідок того, що у спілкуванні має місце збіг поглядів, що зумовлює розвиток децентрації.

В своїх працях Ж. Піаже пов’язує егоцентризм мислення з егоцентризмом мовлення, що є характерним для дітей дошкільників. Він розрізняв мовлення егоцентричне і соціалізоване. При егоцентричному мовлені дитину не цікавить, слухають його чи ні ті, до кого він звертається, при цьому він говорить для себе, чи заради задоволення примусити кого-небудь до своїх безпосередніх дій. Мовлення егоцентричне тому, що дитина говорить лише про себе і не прагне стати на точку зору співрозмовника На відміну від егоцентричного, соціалізоване мовлення припускає цілеспрямовану передачу інформації, критику, наказ, прохання і погрозу, запитання і відповіді [8; 183]. Таким чином, мовленнєвий егоцентризм має не лише інтелектуальну природу, а пов'язаний також з досвідом комунікативної взаємодії дитини з іншими людьми.

В той же час вітчизняний психолог Л. С. Виготський теж займався вивченням дитячого мовного егоцентризму. З позиції культурно-історичної концепції, він вважав, що природа дитячого мовного егоцентризму розглядається як соціальна, а всі вищі психічні функції виникають у ході співпраці дитини з дорослим. Інтеріоризуючись, вони стають індивідуально притаманними кожній дитині, перетворюючись у її індивідуальні функції.

Л. С. Виготський розглядав природу і долю егоцентричного мовлення принципово інакше, ніж Ж. Піаже. Згідно з законом розвитку вищих психічних функцій, що виникають першочергово у формі колективної взаємодії, егоцентрична мова є одним з феноменів переходу від мовлення для інших до мовлення для себе, перехід від інтерпсихічних функцій до інтропсихічних [1; 42-79].

Розвиток вищих психічних функцій за Л. С. Виготським, пов'язаний з навчанням та з засвоєнням заданих взірців. Вони виникають поступово всередині процесу співпраці та впливу дорослого на дитину, інтеріоризуючись, переходять від внутрішнього плану до зовнішнього, перетворюючись у функції, які притаманні власне дитині. Егоцентризм з'являється в той час, коли структура мови перебудовується. Спочатку це зовнішнє мовлення для себе, для регуляції своєї поведінки дій. Лише згодом, разом з виникненням внутрішнього мовлення, воно підключається до функцій мислення.

Егоцентричне мовлення - це мовлення, яке займає проміжну позицію між мовленням дитини, що бере участь у спілкуванні з іншими людьми, і внутрішнім мовлення для себе. Егоцентричне мовлення - це ніби те міркування, яке відбувається з самим собою, чи мислення вголос. Тому Л. С. Виготський вважав, що егоцентричне мовлення не згасає з віком, а переходить у внутрішній план. З метою доказу своїх теоретичних положень, ним було проведено ряд спеціальних досліджень під час яких вимірювалася величина егоцентричного мовлення. Коефіцієнт такого мовлення підраховувався як результат поділу егоцентричних фраз на загальну кількість фраз, що промовлялися дитиною. На основі даних, отриманих в ході дослідження, Л. С. Виготський зробив висновок про те, що егоцентрична мова є по суті особливою формою мовлення. Особливість такої мови полягає у тому, що за своїм проявом вона ще не остаточно відділена від соціального мовлення. Таким чином, егоцентрична мова було визначена перехідною від мовлення зовнішнього до мовлення внутрішнього, від мовлення для інших до мовлення для себе. Тобто, Л. С. Виготський на відміну від Ж.Піаже, побудував свою концепцію щодо егоцентричної мови дитини в іншій генетичній послідовності: соціальна мова - егоцентрична мова - внутрішня мова. Але і Ж. Піаже, і Л.С. Виготський підкреслювали важливість фактору соціальності для розвитку у дитини вміння координувати точки зору.

Згодом, такі вчені як М. Доналдсон, М. Маратсос, М. Х'юз та інші, дійшли в своїх дослідженнях висновку, що діти дошкільного віку не завжди егоцентричні і цілком можуть розуміти інших і визначати чужу і власну позицію. М. Доналдсон вважала, що якщо завдання піажевського типу дитина розуміє, то вона легко може їх виконати. Своєю критикою вона ставить під сумнів взагалі існування егоцентризму як особливості мислення дошкільників і вважає, що егоцентризм притаманний дорослим, а саме тим дослідникам, які не змогли довести до свідомості дітей, що вони хочуть від

них. На думку М. Доналдсон, діти не могли розв'язати задачі Ж. Піаже, тому що не розуміли умови завдань, дитина повинна була вирішити, як це буде виглядати, а не що можна побачити.

В ході досліджень М. Х'юза були отримані дані, які поставили під сумнів положення про те, що егоцентризм стадія розвитку дітей дошкільного віку. В експериментальних задачах від дитини вимагалося приймати до уваги більше протилежну точку зору, ніж свою власну. Дитина повинна була уявити, що бачить інша людина, якщо буде дивитись на ту саму річ, але з іншого місця.

М. Доналдсон, посилаючись на дані М. Х'юза, М. Маратсос та інших, відмічає, що в завданнях які пропонувалися, дитина діяла у відповідності з розповсюдженими цілями і способами взаємодії людей, оскільки завдання усвідомлювались нею. Вона вважає, що коли дитина розуміє завдання, тоді вона може його виконати. А дорослі не завжди легко можуть дати вказівки для виконання цих завдань, які б були зрозумілими для дитини. На її думку, це особливо помітно при навчанні дітей у школі. Часто вчителі забувають про розрив у знаннях між ними та учнями і, коли такий розрив втрачається, дітям буває дуже важко зрозуміти той зміст, який вкладений учителем при поясненні матеріалу. Тобто можна зробити висновок проте, що дітям важко буває вчитися через егоцентризм дорослих.

З приводу егоцентризму у дорослих М. Донолдсон зазначає : "Чим краще щось знаєш, тим більше шансів у зв'язку зі своїм знанням поводитись егоцентричне" [3; 14-27]. Отже, своєю критикою вона ставить під сумнів егоцентризм як особливість мислення дошкільників і стверджує, що егоцентризм має місце у дорослих, а саме психологів-дослідників, які не змогли довести до свідомості дітей своїх вимог.