Міжнародне право як осо­бли­ва система права.

Існують дві правові системи - внутрішньодержавна і міжнародна. Термін “міжнародне право” склався історично. У середні віки, коли виникла ідея створення права, що регулювало б відносини між державами, юристи звернулися до авторитету римського права, що, однак, не знало подібного поняття. У ньому було поняття “jus gentium” (право народів), до якого відносили норми, що регулювали відносини римських громадян з іноземцями й останніх між собою на території Риму, а також норми, загальні для багатьох країн. Надалі назву було модифіковано - “jus inter gentes” (“право між народами” чи “міжнародне право”). Проте по своїй суті це було право міждержавне, оскільки регулювало і регулює воно відносини не між народами, а між державами. Саме держави є основними учасниками міжнародно-правових відносин. Тому міжнародне право є публічним правом – міжнародним публічним правом, на відміну від міжнародного приватного права, яке регулює цивільні відносини міжнародного характеру або відносини з іноземним елементом. Такі відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України.

Міжнародне і внутрішнє право державяк системи праваіснують в принципі незалежно одна від іншої, проте разом з цим вони тісно пов‘язані між собою. Міжнародне і національне право окремих держав мають спільні риси, притаманні їм як самостійним системам права.

По-перше, вони мають подібну структуру: в цих правових системах є основні принципи, які пронизують весь їх правовий простір; поділяються на галузі, підгалузі, інститути. Первинним елементом цих двох систем є правові норми.

По-друге, і міжнародне, і внутрідержавне право використовують практично одні й ті ж юридичні конструкції і терміни. Проте, оскільки кожна правова система має свою специфіку, то міжнародно-правові поняття і категорії не завжди ідентичні тим, які використовуються в національному праві.

Відмінності міжнародного і внутрідержавного права, їх особливості можна прослідкувати за наступними критеріями.

1) За суб`єктами права.

Суб`єктами внутрідержавного права є: держава, державні органи і посадові особи, органи місцевого самоврядування, юридичні і фізичні особи і т.д.

До кола суб`єктів міжнародного права входять: держави, народи, що борються за свою незалежність, міжнародні організації, державоподібні утворення.

2) За предметом регулювання.

Як відомо, внутрідержавне право покликано перш за все регулювати відносини між суб`єктами національного права окремих держав. Ці відносини, як правило, обмежуються межами державної території і рамками внутрішньої компетенції.

Міжнародне право, навпаки, регламентує в основному взаємовідносини суб`єктів міжнародного права.

3) За способом створення правових норм.

Норми національного права створюються частіше за все в результаті односторонньої державно-владної діяльності. Основний напрямок правового регулювання - “вертикальний”, “зверху-вниз”. Адресати норм внутрідержавного права у більшості випадків в їх створенні не беруть участь.

Норми міжнародного права, навпаки, створюються “горизонтально”, тобто його суб`єктами на основі вільного волевиявлення. Таким чином, специфіка міжнародного права як особливої системи права, виражається зокрема в тому, що його суб`єкти виступають не тільки адресатами міжнародно-правових, норм, але і їх творцями.

4) За джерелами права.

Будь-які правові норми зафіксовані в різних юридичних формах. Внутрідержавні норми сформульовані у вигляді нормативних актів, нормативних договорів, звичаїв і т.д.

Міжнародно-правові норми, виражені в формі міжнародних договорів, міжнародних звичаїв, актів міжнародних конференцій і нарад, в документах міжнародних організацій.

5) За способом забезпечення виконання норм.

Норми внутрідержавного права забезпечуються примусовою силою держави. В міжнародних відносинах відсутнє утворення, яке б стояло над всіма суб`єктами міжнародного права, “наддержава”, тому забезпечення виконання міжнародно-правових норм проводиться самими суб`єктами міжнародного права (індивідуально чи колективно).

Враховуючи викладене, міжнародне право можна визначити, як особливу систему права, сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які створюються державами та іншими суб`єктами міжнародного права і регулюють відносини між ними.

Міжнародне право тісно пов’язане з дипломатією і зовнішньою політикою держав. Зовнішня політика – це частина державної політики, загальний курс держави у міжнародних відносинах. Дипломатія (у вузькому розумінні) – це мистецтво ведення переговорів.

Спосіб здійснення зовнішньої політики і дипломатії держави визначається соціально-політичним і економічним характером держави, а також загальними закономірностями і правилами, що регулюють міжнародні відносини в цілому.

Співвідношення згаданих явищ міжнародного життя багато аспектне. Насамперед варто зауважити, що здійснення зовнішньої політики і дипломатична практика повинні відповідати міжнародному праву. Міжнародне право має безпосередній вплив на зовнішню політику держав в тому розумінні, що вони повинні зважати на свої зобов‘язання по міжнародному праву. Що стосується дипломатії, то на неї міжнародне право діє як опосередковано (через вплив на зовнішню політику), так і безпосередньо (дипломатія значною мірою здійснюється за правилами, які містяться в нормах міжнародного права).

З іншої сторони, міжнародне право зазнає впливу зовнішньої політики, яку проводять держави. дипломатія ж є засобом (одним із засобів) реалізації зовнішньої політики держави і інструментом творення і реалізації міжнародного права.

Зміст і сутність міжнародного публічного права розкривається також у порівнянні його з міжнародним приватним правом. МПП і МПрП розрізняються за суб'єктами, об'єктами, джерелами, методами регулювання, формою відповідальності і сферою дії. Так, якщо суб'єктами МПП виступають насамперед держави і т.п., то суб'єктами МПрП - фізичні і юридичні особи; якщо об'єктом МПП служить цілий комплекс міжнародних відносин у різних сферах насамперед міждержавної (публічного) взаємодії, то об'єктом МПрП є приватноправові відносини з іноземним елементом; якщо до джерел МПП відносяться насамперед міжнародний договір, то джерелами МПрП служать національне законодавство, міжнародні договори, торговельні порядки і т.д.; якщо МПП регулює суспільні відносини і виробляє норми шляхом узгодження воль держав, то МПрП як основний метод регулювання обирає подолання колізій; якщо основною формою відповідальності в МПП є міжнародно-правова відповідальність, то в МПрП - цивільно-правова відповідальність; якщо МПП - глобальна система права, то МПрП - національна (у кожній державі є своє МПрП).

Однак МПП і МПрП знаходяться в постійній взаємодії, що виявляється в тім, що обидві правові системи мають однорідну спрямованість (регулюють міжнародні відносини).