Проблема лідерства в спорті

Внутрігрупове спілкування в спортивній команді не може мати паритетний характер, тобто бути побудованим на основі рівних взаємостосунків між її членами. Ріст та становлення спортивного колективу передбачає розвиток та вдосконалення спеціалізації, вибір органів управління, форм керівництва, які утворюються стихійно.
У спортивній практиці мають місце різні способи організації групової спортивної діяльності колективу. Будь-яка спортивна команда завжди має свого лідера, організатора, а інколи, залежно від характеру спортивної діяльності, - навіть не одного, а декількох. В ігрових командних видах спорту є різні типи організаторів: офіційне керівництво - тренер команди, капітан команди та неофіційне керівництво - лідер команди, лідер ланки або ігрової лінії, якого часто називають "диригентом", "диспетчером" команди (ланки). Офіційне керівництво та лідерство це одна з форм управління колективом для досягнення максимального ефекту при вирішені поставлених завдань. Функції керівництва полягають в організації співробітництва всередині колективу між його членами та колективу з іншими соціальними групами.
Основна функція капітана спортивної команди, якого обирають загальними зборами колективу - здійснення зв'язку між членами спортивного колективу та тренером команди. Дуже добре, коли капітан команди є одночасно і лідером хоча б однієї з ланок команди. Слід вважати цілком недопустимим, коли до вибору кандидатури капітана підходять формально, коли він просто висувається тренером.
Лідером в спортивній команді стає той, хто добре розуміє завдання, які поставлені перед командою в даному від-повідальному змаганні, бачить шляхи їх вирішення і діє на більш вищому рівні порівняно з іншими гравцями.
Лідер - це член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної специфічної і, як правило, досить значної ситуації, щоб забезпечити організацію сумісної, колективної діяльності людей для найбільш швидкого та успішного досягнення загальної цілі. Експериментальні дослідження Д.Б. Паригіна та його співробітників дозволили виявити індивідуально-типологічні різновиди лідерства: зміст, стиль, характер діяльності лідера.
1. За змістом роботи можуть бути: а) лідер-натхненник, який пропонує програму дій; б) лідер-виконавець, організатор виконання вже заданої програми; в) лідер, який є одночасно і натхненником, і організатором.
2. За стилем керівництва можуть бути: а) лідер авторитарний; б) лідер демократичний; в) лідер, який поєднує у собі елементи обох стилів.
3. За характером діяльності: а) лідер універсальний, тобто такий, що постійно проявляє свої якості лідера; б) лідер ситуативний, тобто той, який проявляє якості лідера лише в певній ситуації.
Спостереження доводять, що лідер спортивного колективу - це людина організаторського типу, яка виконує функції "диспетчера". Багаточисленні приклади з практики спорту вказують на те, що найкращу узгодженість у діях показують ланки, в яких є яскраво виражений лідер. Гірші показники будуть в тих групах, в яких такий лідер був відсутній. Ще гірші справи були там де кожен з членів претендував на роль лідера і не уявляв себе в ролі того, кого ведуть лідери. У таких ланках у спортсменів переважало намагання до індивідуальних дій. Під час спортивного змагання часто виникають раптові і складні ігрові ситуації, які вимагають, щоб хтось з гравців взяв гру у "свої руки". На якийсь час в такій ситуації хтось з гравців команди ставав лідером (ситуативний лідер). Як правило, диспетчерські функції такого лідера обмежуються рамками певної ситуації.
Проблему лідерства в спортивній команді потрібно розглядати як: а)лідерство в команді, яке пов'язане з організацією сумісної спортивної діяльності (ігрове спілкування); б)лідерство в неігровому спілкуванні.
У спортивному колективі можливе поєднання в одній особі лідера команди в цілому, лідера однієї з її ланок і "лідера дозвілля", хоча на останню роль може бути висунена інша особа. Останнім може бути гравець, який навіть не досягнув високої спортивної майстерності.
Іноді в спортивній команді відбувається зміна лідерів. Причиною зміни лідера, як правило, є його невідповідність вимогам, цілям та завданням команди.
Як правило, лідерство більше залежить від ситуації та різних випадкових факторів, які вимагають лідерства, ніж від особливостей особистості самого лідера. Лідери в успішних командах частіше за все орієнтовані на вирішення групового завдання, ніж на теплі міжособистісні стосунки. В командах, де для досягнення успіху досить співробітництва, вимагається значно більша емоційна допомога з боку тренера. При цьому спортсмени індивідуальних видів спорту більш критичні стосовно до комунікативних дій тренера. Командна взаємодія ( у футболі, баскетболі, хокеї тощо) менш вимоглива до ролі тренера як лідера; проте тренери цих видів спорту повинні бути більш компетентні у питаннях вияву лідерів у команді, взаємного сприймання гравців та членів екіпажів. Дуже важливо, щоб орієнтація тренера (на завдання або на міжособистісні стосунки) була підтримана лідером з числа спортсменів.
Аналіз керівних дій лідера дозволяє виділити три найважливіші узагальнені функції лідерства: організаційну, інформаційну та виховну. Організаційна функція полягає у вироблені загальнокомандних цілей, розробці планів реалізації зусиль усіх членів команди для досягнення поставлених цілей (спрямовує дії товаришів командами "Блок!", "Стояти!", "Швидше!", "На мене!" тощо). Інформаційна функція передбачає, що лідер є центр обміну інформацією в команді. Він доводить до спортсменів інформацію про поточні завдання, способи їх вирішення, розподіл функцій, суперника тощо ("Буде кидок!", "Нас менше!", "Руки! "). Виховна функція передбачає зусилля лідера для розвитку у членів команди почуття товариськості, особистої відповідальності, поваги до соціальних норм та вимог, дисциплінованості, зібраності, надійності та інших суспільно значних характеристик поведінки ("Правильно!", "Молодець!", "Куди дивишся?!", "Що робиш?" тощо).
Інтенсивність використання різних лідерських функцій (організаційної, інформаційної та виховної) залежить від типу лідера, а саме від того, в якій підструктурі (діловій або емоційній) він є лідером. Спортсмен, який має максимальний статусний ранг у діловій підструктурі, є діловим лідером команди, в емоційній - емоційним. Таким чином, у кожній команді є зокрема два лідери: діловий та емоційний.
Діловий лідер орієнтований на спортивні досягнення, піклується про вдосконалення майстерності спортсменів, виступає ініціатором у пошуку більш ефективних та сучасних методів підготовки.
Емоційний лідер орієнтований на міжособистісні стосунки в команді, підтримання сприятливого психологічного клімату, профілактики міжособистісних конфліктів, виховання у спортсменів високих моральних та патріотичних почуттів.
Насправді поділ на ділових та емоційних лідерів є дещо умовним. Часто обидві лідерські функції виконує один спортсмен. До того ж таке поєднання спостерігається тим частіше, чим вищий ранг спортивної команди. Спеціалісти пояснюють це впливом рівня вимог на концентрацію влади в команді. Чим вищі вимоги до результату і чим напруженіша спортивна діяльність, тим вищою повинна бути концентрація влади. Спортивна команда функціонує ефективніше, якщо розподіл влади в команді відповідає характеру спортивної діяльності. Коли команда орієнтована просто на участь у змаганнях, а не на певний результат, більш ефективним є розподілене лідерство, а коли команда орієнтована на досягнення високих результатів - інтеграція лідерства. Тому при орієнтуванні спортивної команди на рекорди (товариства, світові, олімпійські тощо) вона функціонує більш ефективно, якщо лідерські функції поєднані. Коли в команді є декілька лідерів, між ними може виникнути суперництво за абсолютне лідерство. У цьому випадку, вони самі не можуть успішно виступати в одній команді і викликають розкол її на конкуруючі групування, що, звичайно, негативно відображається на спортивних успіхах команди.