Історія розвитку адміністративно-державного управління

У XVIII в. адміністративне управління носило чисто технічний характер. У цю епоху виникає так називана камералістика, що, однак, не була ще наукою в сучасному розумінні, тому що обмежувалася майже винятково описом явищ адміністративного управління, оперуючи при цьому в якості єдиної понятійної границі – відмежуванням адміністративного управління від судочинства (Regierugssachen і Justizsachen) [36].

XIX століття принесло розгалуження камералістики на два напрямки: науку про адміністративне управління і науку адміністративного права. Першим напрямком займався професор Віденського університету Л. фон Штейн (1815 – 1890). Їм написана велика праця «Навчання про адміністративне управління» (Verwaltungslehre) у восьми томах, що поступово видавалися протягом майже 20 років, з 1865 до 1885 р. Монументальна праця цього вченого, як підкреслює С. Ковалевски [36, с. 16], не залишила у діяльності апарата адміністративного управління капіталістичних країн ніяких слідів. Наука про адміністративне управління перестала розвиватися. Її відродження зв'язане з розвитком теорії організації, що виступає під різними, близькими за змістом назвами. Свій початок вона бере від публікації книги американського інженера Ф. Тейлора «Принципи наукового управліня», що була видана в 1911 р. Ф. Тейлор цікавився лише організацією виробництва, скоріше – його мікроструктурою: організацією робочого місця і роллю майстра.

Крім Ф. Тейлора, до творців теорії організації належить А. Файоль, основна праця якого «Загальна і промислова адміністрація» з'явилася в 1916 р. На противагу Ф. Тейлору А. Файоль займався в основному проблемами макроструктури, загальними питаннями управління підприємствами. Таким чином, першим, хто прийшов до висновку, що теорію організації слід застосовувати до державного управління, був А. Файоль.

На жаль, в Україні наука адміністративно-державного управління одержала офіційне визнання зовсім недавно. У період панування марксистко-ленінської ідеології державне управління розглядали з погляду „керівної і направляючої ролі партії” З компетенції державної адміністрації вилучили такі найважливіші елементи, як формулювання цілей, прийняття рішень, розроблювання й оцінювання програм і планів суспільного розвитку. Державне адміністрування охоплювало тільки виконавчу і наказну діяльність, його зміст зводився до чіткої формули „команда – виконання”. Критичні зауваження, альтернативні пошуки й інші творчі моменти в діяльності державної адміністрації не допускалися [49, с. 35].

Тому так важливо сьогодні досліджувати й узагальнювати досвід розвитку світової науки у сфері державного адміністрування, в тому числі міжнародний понятійний апарат, матеріали експертів ООН з питань адміністративно-державної діяльності. Одночасно слід проводити велику самостійну роботу, оскільки поняття і терміни адміністративно-державного управління необхідно узгодити з національним управлінським лексиконом, зробити зрозумілими та доступними прикладні управлінські технології.