Правова система: поняття і різновиди

Як і політика (політична система суспільства) та держава (система державного апарату, інших державних організацій), своєрідні соціальні систе­ми теж утворюють різноманітні юридичні явища. Розрізняються, зокрема, правова система і система права, кожна з яких має своєрідну структуру.

Правова (юридична) система — це система всіх юридичних явищ, які існують у певній дер­жаві або у групі однотипних держав.

До складу такої системи входять наступніеле­менти:

- нормативно-актна системи (її історично усталена назва —«романс-германська», або«європейсько-континентальна»);

- судово-прецедентна системи (її традиційна назва —«англосаксонська», або система«загаль­ного права»);

- традиційно-общинна система. Кожній з цих правових систем притаманні такі особливості:

Нормативно-актна система:

- домінування серед форм (джерел) об'єктивного юридичного права нормативно-правових актів (які значною мірою сформувались на основі рецензії ос­нов стародавнього римського цивільного права);

- підпорядкованість нормативно-правових ак­тів за їх юридичною силою (ієрархічна структура правової системи);

- кодифікованість значної частини норматив­но-правових актів;

- більш-менш чіткий поділ цієї системи на пра­во приватне, що регулює відносини (насамперед майнові та особистісні), рівноправними учасниками яких є люди та їхні об'єднання, різноманітні ор­ганізації (цивільне, сімейне, підприємницьке, тор­гове й деякі інші галузі права); та право публічне, котре регулює відносини, учасником яких є, хоча б з одного боку, орган держави як носій владних по­вноважень (конституційне, адміністративне, фінан­сове, кримінальне та деякі інші галузі права);

- визнання нормативно-правового акта вирі­шальним критерієм для офіційної, тобто держав­ної, оцінки діянь як юридичне правових (закон­них) чи юридичне неправомірних (незаконних);

- допущення у деяких, щоправда досить рідкіс­них, випадках судового прецедента як форми юри­дичного права.

Всередині цієї правової системи виділяють підсистеми: «романську» (до якої належить зако­нодавство Італії, Франції, Бельгії, Голландії, Іспанії, Португалії, значною. мірою України, Росії, Білорусі) та«германську» (законодавство ФРН, Австрії, Швейцарії та ін.).

Певним різновидом зазначеної правової системи вважають такожправо скандинавських країн, особ­ливістю якого є певна гармонізація та уніфікація нормативно-правових актів, що діють у них, а також помітна роль судово-прецедентної практики.

Правова система, що розглядається, домінує і в ряді країн Латинської Америки (Венесуела, Мек­сика, Аргентина, Бразилія та ін.), хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливомнаних Конституції США.

Судово-прецедентна система:

- провідною формою юридичного права є судо­вий прецедент;

- функціонування нормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, може коригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;

- внаслідок цього забезпечується більша гнуч­кість, пристосовуваність юридичних норм, які, що­правда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках — навіть супе­речливими;

- принципова не кодифікованість норм цієї право­вої системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування (проте ця складність нині додається завдяки використання комп'ютерної техніки).

Всередині цієї системи розрізняють групуан­глійського права (Англія, Північна Ірландія, Кана­да, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька де­сятків країн — членів Британської Співдружності Націй) іправо США. Особливість останнього поля­гає, по-перше, у відносно більшій поширеності нор­мативно-правових актів (зокрема, кодексів, яких не знає англійське право,— цивільного, цивільно-про­цесуального, кримінального, кримінально-процесу­ального та ін.); по-друге, в його федеративній струк­турі; і, по-третє, у дещо меншій зв’язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.

У певному сенсі можна констатувати: якщона

європейському континенті (за романс-германської системи) юристи цікавляться насамперед тим, яким чином закон регламентує певну ситуацію, «матеріальні» права й обов'язки її учасників, то в Англії, Канаді, США — тим, за якою саме процеду­рою, за яким процесом ситуація має бути розгля­нута судом (чи іншим органом), аби дійти пра­вильного рішення.

Так чи інакше, але нині майже третина насе­лення світу живе у державах, де діє прецедентна правова система.

Ідеологічно-релігійна система:

- пануючим джерелом права проголошуються ка­нонічні релігійні тексти (у мусульманському праві — Коран, Сунна та ін., в індуському — збірники Вед, у єврейському — Тора (Старий Заповіт), Талмуд);

- функціонування цих джерел, однак, опосеред­ковується тлумаченням відповідних фрагментів, на­станов, догматів, притч, легенд, оповідей із «Святих книг», яке здійснюється окремими, «довіреними» священнослужителями, теологами-юристами, авто­ритетними знавцями відповідної релігії; тому ре­альним джерелом (зовнішньою формою) юридичних приписів у розглядуваній правовій системі слід вва­жати релігійно-юридичну доктрину (правову ідео­логію), «оздоблену» релігійними текстами;

- наявність декількох напрямків, відгалужень у рамках кожної юридично-релігійної системи (на­приклад, в ісламському праві існує сім «шкіл»);

- невідгалуженість, інтегрованість норматив­них та ненормативних (індивідуальних) юридич­них приписів, що формулювались «мудрецями» та релігійними суддями, звідси — казуїстичність цих правових систем;

- невідокремленість юридичних нормативів від моральних, побутових, внутрішньо сімейних та ін­ших (як прояв синкретичності релігійної системи).

Найбільше поширення правова система, що роз­глядається, зберігає у тих країнах, де більша чи значна частина населення сповідує іслам (таких країн нараховується нині понад 50, хоча не в усіх із них держава офіційно визнає мусульманське право).

Традиційно-общинна система:

- домінуючою формою права є правовий зви­чай, тобто традиційно-племінне, традиційно-об­щинне «законодавство», так чи інакше санкціоно­ване державою;

- юридичні норми у цій системі регулюють від­носини не стільки між індивідами, скільки між групами (сім'ями, родами та ін.), зокрема, перед­бачають можливість колективної відповідальності;

- питома вага цього права у різних країнах Аф­рики, де воно ще й сьогодні зустрічається, неодна­кова, оскільки в них функціонують і «взірці» ко­лишнього колоніального права метрополій, і сучасні юридичні акти новоутворених самостійних держав.

На завершення цього стислого огляду юридич­ної світової панорами слід підкреслити: хоча такий поділ об'єктивного юридичного права має дуже істотну пізнавальну і практичну цінність, він, од­нак, ґрунтується лише на формальних, «зовнішньо джерельних» показниках. А ці показники не­спроможні дати відповідь на питання, волю якої частини населення даної країни (або групи країн) відображає юридичне право, що втілене відповід­ною державою (або групою держав) у тих чи інших його зовнішніх формах. Отже,вельми важлива суто юридична типологія права, здійснювана за схарактеризованими вище правовими системами («правовими сім'ями»),не розкриває його соціальної сутності. Це завдання виконує лише соціально-змістовна, «матеріальна» типологія пра­вових систем (див. тему 13).