Загальна характеристика правотворчості
Правові (юридичні) норми, система яких утворює об'єктивне юридичне право як особливе соціальне явище, виникають внаслідок свідомої цілеспрямованої діяльності державних органів (а іноді й деяких інших суб'єктів). Цю діяльність відображають поняттям правотворчості.
Правотворчість — це діяльність компетентних державних органів, уповноважених державою громадських об'єднань, трудових колективів або (у передбачених законом випадках) всього народу чи його територіальних спільностей із встановлення, зміни чи скасування юридичних норм.
Соціальне призначення правотворчості — встановлювати стандарти, еталони, взірці поведінки учасників суспільної життєдіяльності, тобто моделювати суспільні відносини, які, з позицій держави, є припустимі, бажані або необхідні (обов'язкові чи заборонені).
Йдеться, ще раз підкреслимо, не про «дарування» громадянам (чи іншим суб'єктам) певних можливостей, благ і, отже, не про творення прав людини, які є «природженими» і мусять бути невідчужуваними. Мається на увазі формування саме об'єктивного юридичного права («юридична правотворчість») у схарактеризованому вище значенні цього поняття.
Види правотворчості:
1) за суб'єктами — Правотворчість державних органів, Правотворчість громадських об'єднань (які уповноважені державою на встановлення правових норм), Правотворчість трудових колективів, правотворчість народу (дорослого населення країни) або територіальної спільності — референдум;
2) за способом формування юридичних норм — встановлення юридичних норм, санкціонування
(схвалення.! загальнообов'язкове забезпечення неюридичних правил поведінки, що існували раніше).
Форми права
Оскільки юридичні норми мають стати відомими тим учасникам суспільного життя, поведінку, діяльність котрих покликані регулювати, вони повинні бути певним чином проявлені зовні, об'єктивовані, тобто виражені у певних матеріальних «джерелах». Ці джерела юридичних норм відображаються поняттям форма права.
Форма права — це спосіб внутрішньої організації, а також зовнішнього прояву правових норм, який засвідчує їх державну загальнообов'язковість.
Відповідно розрізняютьвнутрішню форму норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її структуру) ізовнішню — спосіб її об'єктивізації, зовнішнього прояву, матеріальної фіксації.
Види зовнішніх форм (джерел) права:
- правовий звичай — санкціоноване (забезпечуване) державою звичаєве правило поведінки загального характеру;
- правовий прецедент — об'єктивоване (виражене зовні) рішення органу держави в конкретній справі, якому надається формальна обов'язковість при вирішенні наступних аналогічних справ;
- нормативно-правовий договір— об'єктивоване формально обов'язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;
- нормативно-правовий акт — письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов'язкове правило поведінки загального характеру.
Зв'язок між типом права і формою права:
- зовнішня форма права визначається, зумовлюється насамперед його історичним типом;
- крім типу права, на його зовнішню форму впливають також інші соціальні явища, чинники (внутрішньосуспільна ситуація, історичні, національні, культурні традиції, рівень політичної і правової культури, стан правосвідомості, юридичної науки тощо), тому у кожному типі права використовуються зазвичай декілька його форм;
- у кожному типі права існує найбільш поширена, основна його форма;
- форма права здатна впливати певною мірою на тип права, тобто на його соціальну сутність.
Нормативно-правовий акт — основна форма права соціально-демократичної орієнтації. Поширеність нормативно-правових актів пояснюється незаперечними перевагами такого способу вираження юридичних норм саме з точки зору загальнолюдських правових принципів, які поступово впроваджуються у право соціально-демократичної
орієнтації.
До таких переваг, зокрема, належать можливості:
- найбільш чітко, ясно, однозначно формулювати зміст юридичних прав і обов'язків;
- якнайшвидше довести до відома адресатів юридичної норми її зміст;
- забезпечити сприятливі умови для швидкого відшкодування потрібної норми права;
- створити умови для правильного, адекватного розуміння адресатом норми її істинного змісту;
- оперативно змінювати чи скасовувати юридичну норму;
- здійснювати впорядкування, погодження, систематизацію численних норм права.
Дата добавления: 2016-02-24; просмотров: 857;