Класифікація основних прав людини

Ця класифікація набуває практичного значен­ня, зокрема, при побудові Конституції та інших за­конів будь-якої держави (в тому числі України), оскільки здатна сприяти забезпеченню повноти й обґрунтуванню послідовності викладу таких прав у законодавстві.

Що ж стосується прийнятих у 1966 р. Міжнарод­них пактів про права «соціальні, економічні і куль­турні», а також про права «громадянські і політич­ні», то видова класифікація, відображена у цих на­звах, котра хоч і означала на той час значний крок уперед, зараз уже навряд чи видається взірцевою з точки зору суспільної науки і не завжди здатна за­довольнити право регулятивну практику. Зокрема не можна не відзначити, що всі права людини є со­ціальними у тому відношенні, що вони обумовлені соціумом, суспільством, як за змістом, так і за за­собами їх здійснення. З цієї позиції, «несоціальних» прав людини (особи) взагалі існувати не мо­же. Стосовно ж так званих громадянських прав, то таке поняття (як і сам термін) пов'язується, асоці­юється природним чином з правами саме громадян тієї чи іншої держави (тобто не всіх, не будь-яких людей). А тому зазначене поняття не є тотожним поняттю особистих (точніше — особистісних) прав людини.

Розмежувати основні права за певними група­ми можна насамперед за змістом (характером)

потреб людини, котрі цими правами забезпечу­ються. Тоді класифікація матиме такий вигляд:

фізичні (інакше кажучи, вітальні, тобто жит­тєві) права — це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, для задоволення її біо­логічних, матеріальних потреб (зокрема права на життя; фізичну недоторканність; вибір місця про­живання; безпечне природне середовище; житло;

належний рівень, матеріального забезпечення; вла­сність на предмети споживання; медичне обслуго­вування та інші види соціального захисту);

особистісні права — це можливості збережен­ня, розвитку і захисту морально-психологічної ін­дивідуальності людини, Її світогляду та духовності (зокрема, право на ім'я; честь і гідність; свободу су­мління, переконань та їх прояву й поширення); .

культурні (гуманітарні) права — це можли­вості збереження і розвитку національної самобут­ності, доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому вдосконаленні (зокрема, право на освіту й вихован­ня; користування надбаннями культури і мис­тецтва; наукову, технічну і художню творчість; ав­торські права);

економічні права — це можливості людини ре­алізовувати свої здібності, здобувати засоби для іс­нування, беручи участь у виробництві матеріаль­них та інших благ (зокрема, права на власність щодо засобів виробництва; здобуття професії; вибір та здійснення трудової або іншої діяльності; спри­ятливі умови та справедливу оплату праці; відпо­чинок і дозвілля);

політичні права — це можливості людини брати участь у державному і громадському житті, впливати на діяльність різноманітних державних органів, а та­кож громадських об'єднань політичного спрямування (зокрема, право на громадянство та правосуб'єктність;

участь у формуванні представницьких органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування; участь у державному управлінні суспільством; участь у ство­ренні й діяльності громадських об'єднань; державний захист від порушень прав і свобод людини).

Не заперечуючи принципу неподільності та вза­ємозалежності усіх груп основних прав людини, не можна, однак, вважати, що всі вони є цілком рівно­цінними для забезпечення її існування і розвитку. Тому й послідовність їх викладу не повинна бути довільною, «випадковою»: вона має так чи інакше зважати на певну нерівнозначність прав людини і відображати її.

Крім наведеної класифікації, всі права людини можуть розподілятися на певні види і за іншими критеріями, а саме:

- за значенням для їх носія —основні (безумов­но необхідні для його існування та розвитку) іне­основні (які не є життєво необхідними);

- за характером, способом здійснення —ак­тивні (свобода «для», тобто для вчинення актив­них дій) іпасивні (свобода «від», тобто від втру­чання, перешкод з боку інших суб'єктів);

- за суб'єктним складом здійснення —індиві­дуальні (здійснюються лише одноособовими ді­ями — наприклад, право на свободу переконань, думок, на виховання своєї дитини),колективні (можуть бути реалізовані лише спільними діями групи носіїв права — наприклад, право на утворен­ня громадських об'єднань, проведення мітингів, де­монстрацій) і, так би мовити,змішані (здійснюють­ся як індивідуальними, так і колективними діями).