Тема 3. Права нації (народу) і права людини
Чи не найпереконливішим (хоча й сумним) свідченням актуальності даної проблеми є той факт, що зі 150 збройних конфліктів, які спалахували у світі після Другої світової війни, майже 130 були зумовлені етнонаціональними суперечностями.
Практична значущість цієї проблеми спричиняється, зокрема, й тим, що зараз у більшості розвинених цивілізованих країн проживають різноманітні національні меншини (в європейських державах їх питома вага серед усього населення становить у середньому 15 відсотків, у Росії — 17, в Україні — 27 відсотків). Причому яскраво виражена тенденція державно-етнічного самовизначення, самоутвердження багатьох націй, народів діалектичне сполучається, поєднується, переплітається зі зростанням кількості держав саме з багатонаціональним складом громадян.
Між тим взаємозалежність прав людини і прав нації видається очевидною: адже, з одного боку,
будь-яке порушення прав нації неминуче тягне за собою порушення прав людей, які до цієї нації належать; а з іншого — порушення прав людини часто-густо (хоч, ясна річ, не всюди й не завжди) може відбуватися саме через її національність...
1. Основні права нації (народу)
Основні права нації (народу) — це певні можливості кожної нації (іншої етнічної спільноти, народу), які необхідні для її нормального існування і розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх націй (народів).
Розуміння прав нації передусім залежить від того, який зміст надати поняттю нації. Зважаючи на це, слід зауважити, що в суспільствознавстві (зокрема, у таких науках як етнологія, етнополітологія, етнопсихологія, етнографія, історія) існує щонайменше три інтерпретації зазначеного поняття, а саме як спільноти:а) етнічної, б) територіальної, в) політичної (державно-громадянської).
У сучасний період, у зв'язку з процесами, які відбуваються в багатьох країнах (демократизація, «етнізація», інтернаціоналізація та ін.), набула вельми важливого значення проблема співвідношення прав людини і прав нації (народу). Нині нерідко висувається і обговорюється питання: якій (чиїй) групі прав слід надати перевагу, забезпечити першочергове задоволення?
Видається, що таким чином поставлене запитання є дещо некоректним, «механічним».Якуже відзначалось, одним із неодмінних складників загальносоціальних прав людини є можливість зберігати, виявляти, реалізовувати й розвивати свою національну самобутність. Тому забезпечення даного права кожному члену певної національної спільності є водночас і забезпеченням відповідних етнічних прав всієї цієї групи людей. І навпаки: забезпечення прав нації в цілому дозволяє, ясна річ, кожному її представникові реалізовувати свої етнічні права.
Викладена інтерпретація співвідношення зазначених різновидів загально соціальних прав відображає, звісно, їх діалектичний взаємозв'язок і усуває підставу для їх протиставлення, конкуренції (але водночас і не викликає їх ототожнення).
Показово, що у Загальній декларації прав людини не оминаються такі поняття, як «воля народу» (п. З ст. 21), «соціальний порядок» (ст. 27), тоді як присвячені правам людини Міжнародні пакти про економічні, соціальні і культурні права та про громадянські й політичні права прямо включають положення про «права народів» (ст. 1). Є й такі міжнародно-правові акти, в яких права людини й права народів (націй) розглядаються в єдності, інтегровано (наприклад. Декларація 00Н про право на розвиток).
Дата добавления: 2016-02-24; просмотров: 461;