Місце розповіді в екскурсії

Розповідь - умовно прийнята в екскурсійній справі назва усної частини екскурсії, тобто повідомлення й пояснення, які екскурсовод дає групі. Всі вчені - екскурсознавці одноголосно вважають її доповненням до показу.

Розповідь коментує, доповнює, реконструює те, що в цей момент побачив екскурсант. Вона повинен мати чіткий композиційний план, обумовлений темою.

Добре підготовлена й проведена екскурсія дозволяє екскурсантові побачити уявним поглядом щось більше, ніж те, що перебуває перед ним у цей момент.

Розповідь - це озвучений індивідуальний текст екскурсовода, виконаний ним з дотриманням вимог усної публічної мови, найчастіше являє собою монолог.

У процесі екскурсії відбувається видозміна розповіді від усної інформації до зорового, від зорових вражень - до словесних оцінок і висновків.

Б.Є. Райков висловив думку, що малопідготовлені групи, новачки в екскурсійній роботі іноді ставляться до пояснень як до чого зовсім зайвому й непотрібному, чого вони зовсім не чекали. Для них екскурсія - тільки видовище, по можливості цікаве, і словесні коментарі їх якось обтяжують. Із цим настроєм необхідно вважатися, висуваючи на перший план конкретний зміст екскурсії. Б.Є. Райков відзначав, що тривалі теоретичні пояснення на екскурсії небажані, оскільки засушують її й перетворюють у просту лекцію. З малопідготовленою аудиторією треба бути в цьому змісті особливо обережним, тут показ відіграє вирішальну роль.

Розповідь на екскурсії в повному обсязі готується заздалегідь. Неправильно розглядати розповідь екскурсовода як імпровізацію, тобто добуток, зміст й язикові особливості якого формуються винятково в момент його виконання. У той же час це не означає, що в розповіді екскурсовода не може бути експромту. Мова йде про приклад, виклад факту, невеликому вірші або уривку з художнього твору, включення яких у розповідь викликається складом групи або ж значною подією, що тільки що відбулися житті даного міста, країни.

Основні вимоги до розповіді: тематичність, конкретність, логічність, стислість, переконливість, доступність викладу, закінченість суджень, зв'язок з показом, науковість.

Розповідь носить, як правило, характер монологу. Однак може бути й діалогом (схованим або відкритим). Важливе місце займають при цьому питання екскурсантів і робота з репліками.

Репліка – короткий вислів, що виражає думку, причому не завжди правильне. Іти від реплік не треба, у той же час не можна переривати хід екскурсії. У відповідь на репліку повинен бути вміло уплетене в розповідь. При всій абсурдності деяких реплік не можна проявляти нетерпимість, потрібно бути тактовним. Іноді репліки показують схвалення положень, висунутих екскурсоводом. У цьому випадку останній, з на висловлену думку, робить розповідь більше переконливим.

У розповіді повідомляється про ті властивості об'єкта, які зором не спостерігаються, він узагальнює спостереження екскурсантів, допомагає їм правильно сприймати інформацію.

Різні частини розповіді виконують різні з: пояснення, виявлення якостей предмета, подання про зоровий вигляд, відтворення картини подій. Залежно від цих завдань і використаються методичні прийоми.

Визначення предмета в розповіді повинне бути ясним, розмірним, вона не повинне бути негативним і суперечливим. Існують два види визначень: реальні - розкривають істотні ознаки предмета, номінальні - пояснюють значення терміна і його походження.

В екскурсії використаються такі форми розповіді, як оповідальна та така, що реконструює. Оповідальна застосовується, щоб дати подання про те, як і де відбувалися події, а та, що реконструює, відновлює перед думкою екскурсанта втрачений об'єкт (будинок, монументальний пам'ятник).

Особливості розповіді.На практиці можна виділити шість особливостей розповіді:

1) залежність від швидкості пересування групи. На пішохідній й автобусній екскурсіях на ту саму тему швидкість пересування групи різна, природно, і темп розповіді повинен бути різним. На пішохідних екскурсіях для дітей і дорослих також є розходження у швидкості пересування;

2) підпорядкування показу. Розповідь супроводжує показ об'єктів, доповнює й пояснює те, що бачать екскурсанти. Зміст розповіді визначається об'єктом вивчення;

3) необхідність зорового підтвердження. Усні докази в екскурсії заміняються зоровими. Це досягається шляхом образної розповіді, умілого показу пам'ятника, демонстрації наочних приладдя. Розповідь, не пов'язаний з показом, веде до перетворення екскурсії в лекцію.

4) адресний характер. Розповідаючи, екскурсовод має на увазі конкретний об'єкт. Так, якщо екскурсія відбувається на вулиці з тісною забудовою, екскурсовод називає колір, у який пофарбований об'єкт екскурсії, його поверховість і т.д. Переконавшись, що екскурсанти зрозуміли, про яке спорудження мова йде, екскурсовод продовжує розповідь;

5) конкретність. Цей принцип вимагає, щоб на екскурсії давався не матеріал взагалі, а те, що розкриває конкретну тему. Конкретність не повинна заміщатися в розповіді надлишком фактів, даних, цифр. Це повинне бути вираження певної думки в більше точній формі;

6) стверджуючий характер. Розповідаючи про подію, екскурсовод стверджує, що вона відбувалася саме так, саме на цьому місці. Тут дуже важливий підтекст розповіді - внутрішній, додатковий зміст. Він знаходить своє вираження в почуттях екскурсовода, у його жестах, міміці, тональності, тобто визначається відношенням екскурсовода до предмета розмови.