Дві орієнтації в груподинаміці і конфліктогенез.

Під груподинамікою розуміється хід зміни в складі групи (мікрогрупи, макрогрупи), викликаний внутрішніми і зовнішніми факторами. Під конфліктогенезом можна розуміти трансформацію механізмів конфліктних ситуацій, що приводить до фіксованого для аналізу стану.

Дві орієнтації в прийнятті рішень –"прийняття задачі" і "проблематизація задачі", не вважаючи варіант негативного самовизначення в діяльності (відхід з необхідності підкорятися вимогам діяльності), є ведучими у світі діяльності. Вони, насамперед, виявляються в позиції керівника, що бере відповідальність за ціле і володіє (технологічно або ще й економічно) ресурсами. Однак, керівник повинен будувати норми виконавської діяльності, виконавських кооперативних структур і забезпечувати їхнє виконання. Тому він ставить рамки задач іншим діячам і самовизначення поширюється на інших учасників діяльності.

Чим жорсткіша задача, більш визначена, конкретніші, тим більше "змушений" вибір на користь прийняття, а не проблематизація задачі. Тоді виконавець змушений підкоряти свій життєдіяльний прояв вимогам задачі, мати потенціал самокоректування у фіксованих рамках. Якщо виникає необхідність самокорекції в самій діяльності не через перешкоди життєдіяльної динаміки, то така рефлексія і коректування залишається "далекою" виконавцеві з його реальною внутрішньою динамікою. "Відчужене буття" може вести до різних напружень у відносинах і з керівником, і з іншими виконавцями. Причиною виступає активність переддіяльних потреб і мотивів, а в міжсуб’єктивних відношеннях – почуття симпатії й антипатії.

У свою чергу, якщо задача стає недостатньо твердою, визначеною, конкретною і довизначення віддається виконавцеві, разом з активним включенням у процес донормування, з'являється можливість самовираження в межах фіксованих рамок. Рівень відчуженості зменшується, що змінює і характер відносин з керівником і іншими виконавцями. Якщо виконавець, підлеглий вносить життєдіяльні фактори в хід довизначення норм і в реалізацію норм, і особливо, при залученні в реалізацію, виконання, їм побудованих конкретних задач інших діячів, то він підсилює залежність від своїх якостей усієї діяльної динаміки і міжсуб’єктивних відносин (сх.7.41):

Схема 7.41 Діяльна динаміка міжсуб’єктивних відносин.

Якщо керівник вводить абстрактні норми (тактика, стратегія), то виконавець вже на "законних підставах" переводить абстрактну норму на рівень задач (конкретних норм) і сприймає задачі як "свої".

Рівень зімкнення між керівником і підлеглими, і виконавцями, між виконавцями залежить від рівня розвиненості внутрішньої мотиваційної бази. Критеріями рівнів мотиваційної бази виступають: самовираження (почуття симпатії, антипатії), підпорядкованість задачам, а потім – проблемам, залежність від тактики і стратегій, від рівня абстрактності концепції, від цінностей і ідеалів (див. сх. 7.42).

Схема 7.42 Залежність рівня зімкнення між керівником і підлеглими

Груподинаміка різна для кожного типу орієнтації в міжсуб’єктних відношеннях і здібностей у рамках орієнтації. Основними орієнтаціями, "внутрішніми" для діяльності виступають або "підпорядкування" фіксованим рамкам (рутина), або "активне створення" рамок (інновація). Обидві орієнтації можуть бути докритеріальними і критеріально забезпеченими. Вищим типом суб'єктивних критеріїв виступає система типодіяльних цінностей і ідеалів, що забезпечує типодіяльна концепція, а побічно – універсумально-діяльна (світоглядна для діяльності) концепція, реалізує різноманіття відповідних стратегій і тактик.

Рівень зімкнення виражається в явищі "суб'єктивної близькості" партнера в діяльності, відкритості до нього, готовності відгукнутися на його прохання про допомогу й активному пропонуванні цієї допомоги.

Складність у динаміці внутрішнього стану і його зовнішньої виразності складається в суперечливості факторів активації і гальмування в ході зближення і віддалення партнерів. Стабілізація стану, передбачуваність його проявів залежить від суб'єктивної "зібраності", структурованості людини (керівника, підлеглого). Рівень природної структурованості, тип природної спрямованості (на віддалення або зближення) залежить від індивідуальності, схильностей людини. Діяльність, володіючи внутрішньою логікою буття, може пропонувати спосіб буття в діяльності й у "виробничих " відносинах, не співпадаючим і навіть протипоставленим образом до природного. Будучи діячем, самовизначившись діяльним образом, людина може протистояти сама собі. Навіть наявність волі не обов'язково забезпечує подолання протиріччя між природним самовираженням і "штучними" вимогами і самовираження виходить з-під контролю. Потреба віддалення може протистояти вимозі зближення, і навпаки.

Але протиріччя закладається й у самій діяльності між рішенням задач і постановкою проблем, рішенням задач і реалізацією стратегії, розумінням і критикою, безпосередністю й абстрактністю погляду на те саме, відчуженістю абстрактних змістів і невідчуженістю сповідуємих цінностей, виконавством і керівництвом і т.п. Тому, входячи в ціле поле діяльності, людина втягується в суперечливі системи вимог, сполучення яких у ході реалізації підсилює передумови до деструктивності внутрішньої динаміки (сх.7.43).

Схема 7.43 Зміна внутрішньої динаміки діяльності і виникнення конфліктів

Так первинні симпатії можуть зменшитися через "невзаєморозуміння" у ході рішення задач (рішення проблем) разом з тими представниками діяльності, що мають протилежну орієнтацію в рамках протилежного за змістом типу вимог. Об'єктивне розходження і протилежність вимог ведуть, у ході суб'єктивних адаптацій до них і вироблення установок і стереотипів, до об'єктивного нерозуміння і тенденції версії про небажання зрозуміти партнера. Цим створюється ґрунт для конфліктів.