Предмет, об'єкт самоменеджменту.

Кожна наука має різні, відносно самостійні теорії, які вивчають і досліджують окремі сторони її об'єкта — те, на що спрямовано предметно-практичну і пізнавальну діяльність.

Якщо самоуправління життєдіяльністю і діяльністю людини представити як наукову дисципліну, то в ній слід виділити свій предмет і об'єкт вивчення і дослідження. Якщо представити самоменеджмент (СМ) науковою теорією то можна говорити про систему знань, що служать об'єктом, джерелом дослідницької діяльності в цікавлячій нас області.

Аналіз практики управління дозволяє зробити висновок, що самоуправління являє собою складне біологічне, соціальне, духовне, інформаційне, організаційно-технологічне явище — системну діяльність в області управління людини. Навіть представляючи цю складну діяльність як процес можна виявити, що він проходить зі зміною станів, якостей об'єкта, припускає наявність визначених етапів і тенденцій. Він пов'язаний із закономірностями, що складають предмет цієї наукової дисципліни.

Об'єктом СМ є людина як складна біосоціальна і духовна система, інформаційно – енергетичний комплекс. Предметом цієї наукової дисципліни можна вважати діяльність людини з самоуправління своєю життєдіяльністю і діяльністю при досягненні поставлених цілей.

Необхідною умовою формування теорії СМ як складової частини науки управління є точне визначення її предмета, границь і напрямків вивчення, форм і методів дослідження.

Зараз критично переробляється багато теоретичних положень науки управління, у першу чергу в області управління економікою і господарством, визначається місце і роль людини.

Сучасні концепції самоуправління як людиною так і створеними нею організаціями в дійсності представляють цілісну систему поглядів, де, з одного боку, доведено, що краще управління – це самоуправління, а з іншого –людина є автоматизованою, саморегульованою і системою, яка самоорганізується. Людина як система володіє здібностями здійснення свого розвитку повністю самостійно. На сьогодні теорія самоуправління людини вступає в якісно новий період розвитку.

Характерною рисою розвитку науки про ефективну людську діяльність є інтенсивний процес її диференціації.

Виділилася праксеологія, об'єктом дослідження якої є навмисна діяльність людини з погляду її удосконалення. Поява особливої області знань — “акмеологія“ — обумовлена потребою суспільства у високому професіоналізмі фахівців, у створенні умов максимального їхнього самовираження і творчої самореалізації. Акмеологія, вивчаюча механізми розвитку, фактори, які гальмують і сприяють розвитку людини, досягненню нею вершин «Акме» може стати базовою для СМ.

Поряд з диференціацією відбувається і процес інтеграції, коли на стику раніше роз'єднаних теорій з'являються нові, відносно самостійні теорії, границі яких виявляються досить чітко. До такого комплексу теорій, на наш погляд, і відноситься самоуправління, самоменеджмент. Стимулює процес створення цієї наукової дисципліни зміна суспільного ладу і наслідку цього для кожної людини.

Складність і різноманіття законів самоуправління людини як системи, підвищення відповідальності людини за результати своєї життєдіяльності й обумовлюють виділення теорії самоуправління у відносно самостійну дисципліну. Теорія самоуправління являє собою суму знань про самоуправління людини, закони (закономірності) функціонування її як біосоціальної і духовної системи, принципи, методи, прийоми, техніки рішення нею задач при досягненні поставлених цілей. Вона призначена для визначення найбільш ефективних шляхів і засобів досягнення людиною життєвих цілей.