Поняття фінансових ресурсів. Основні джерела їх формування

Фінансові ресурси – це кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства (грошові фонди і частина коштів, використовувана в нефондовій формі).

В економічній літературі досить докладно розглянуті механізми і особливості формування фінансових ресурсів шляхом емісії акцій, облігацій, здійснення лізингових операцій, залучення банківських позик.

На будь-якому підприємстві загальна сума фінансових ресурсів складається з таких елементів:

– статутного капіталу;

– додаткового капіталу (у тому числі капітальний дохід у вигляді фонду індексації основних засобів і нематеріальних активів);

– резервного капіталу;

– централізованих коштів на фінансування капітальних вкладень;

– спеціальних фондів і цільового фінансування;

– відстроченої податкової заборгованості;

– резервів наступних виплат і платежів;

– нерозподіленого (тимчасово не використаного) прибутку у господарському обороті;

– довгострокових і короткострокових кредитів комерційних банків;

– позикових коштів від реалізації власних цінних паперів (облігацій та інших, крім акцій, тому що виторг від їх продажу враховується у статутний капітал акціонерного товариства);

– кредиторської заборгованості усіх видів, враховуючи заборгованість з бюджетних платежів, з відрахувань на соціальні заходи держави, з оплати праці, за виданими векселями, за отриманими авансами;

– інші кошти, що знаходять відображення в пасиві бухгалтерського сальдового балансу підприємства.

Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються у процесі утворення статутного фонду. Надалі їх інвестують у забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення і розвиток виробництва, завдяки чому підприємство одержує можливість займатися виробництвом і збутом продукції, одержувати доходи. Кошти підприємства зберігаються в касі, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.

Грошові фонди – це частина коштів, що має цільову спрямованість. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, фонд розвитку виробництва, фонд соціального призначення, резервний фонд, фонд матеріального стимулювання.

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. У нефондовій формі підприємства виконують фінансові зобов'язання перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками і страховими організаціями, а також одержують дотації і субсидії, спонсорські внески.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємства є власні і залучені кошти. До власних коштів належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід і прибуток. До залучених – пайові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому і кредитному ринках (рис. 2.1).

Власний капітал підприємства являє собою фінансові ресурси, вкладені ним для організації і фінансування господарської діяльності. Нормою для успішної, рентабельної роботи підприємства, його високої конкурентоспроможності на ринку і фінансової стійкості є ситуація, за якою власний капітал складає більшу частину його фінансових ресурсів.

Сучасні стандарти бухгалтерського обліку і фінансової звітності визначають власний капітал як "частину в пасивах підприємства за мінусом його зобов'язань". Таке визначення стосується лише кількісних параметрів його величини, що також підтверджується характеристикою елементів власного капіталу, наведеною в стандартах бухгалтерського обліку.

Рисунок 2.1 – Формування фінансових ресурсів підприємства

Власний капітал знаходить відображення в першому розділі пасиву бухгалтерського балансу (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 – Структура першого розділу пасиву балансу

Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми і форми власності починається з формування статутного капіталу.

Статутний капітал – це виділені підприємству чи залучені ним фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на правах власності чи повного господарського ведення. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні та оборотні) засоби.

Порядок і джерела формування статутного капіталу залежать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права власності підприємств різних типів і форм закріплені чинним законодавством, зокрема Господарським кодексом України, Законом України "Про власність", іншими законами України.

Розмір статутного капіталу підприємства значною мірою визначає масштаб його виробничо-господарської діяльності. Однак не існує прямого зв'язку між розміром статутного капіталу підприємств різних галузей і обсягом виробництва товарів і послуг на них, тому що цей обсяг визначається ще і такими факторами, як попит, пропозиція, ціна на товари і послуги, розмір залучених банківських кредитів та інших позикових фінансових ресурсів.

Початковий розмір статутного капіталу підприємства фіксується в статуті або установчому договорі, що в обов'язковому порядку подаються в органи влади під час державної реєстрації підприємства. Державні органи контролю (фінансові, податкові), а також банки постійно стежать за розміром статутного капіталу кожного підприємства і за тим, щоб він був оплачений відповідним чином. Після декларації певного розміру статутного капіталу в установчих документах необхідно вжити заходів для того, щоб засоби (майно, нематеріальні активи) реально надійшли в розпорядження підприємства від усіх юридичних і фізичних осіб, що мають частки в уставному капіталі, а також від його власників.

Поряд з коштами, що надходять у розпорядження підприємства з державних джерел, від акціонерів, пайовиків та інших засновників (власників), до статутного капіталу можуть надходити цінні папери, нематеріальні активи, а також майно (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності).

Законодавство України передбачає мінімальний розмір статутного капіталу, нижче якого державна реєстрація підприємства не допускається. Цей мінімальний розмір не є постійним. У зв'язку з інфляційними процесами в економіці він нерідко змінюється (збільшується) у законодавчому порядку.

Незалежно від типу підприємства і форми власності статутний капітал може зрости за рахунок:

– реєстрації додаткових внесків у нього (акції, паї і т.п.);

– безпосереднього приєднання до нього частини отриманого прибутку на приріст власних фінансових ресурсів;

– коштів додаткового капіталу, зокрема від дооцінки (індексації) основних засобів у передбачених законодавством і положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку випадках ;

– зарахування у статутний капітал частини резервного капіталу.

Підприємства будь-якої форми власності мають право зменшувати свої статутні капітали, повернувши частину паїв чи акцій засновникам.

Пайовий капітал – це статутний капітал, що формується в споживчих товариствах, колективних сільськогосподарських підприємствах, кооперативах за рахунок пайових внесків.

Додатковий вкладений капітал відображає наявність і рух емісійного доходу в акціонерних товариствах, тобто різниці між продажною і номінальною вартістю випущених акцій.

Інший додатковий капітал – це фінансові ресурси, що формуються за рахунок:

– дооцінки та індексації основних коштів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів (при цьому треба мати на увазі, що при проведенні дооцінки пропорційно збільшується і сума зносу активів);

– одержання в безоплатному порядку будь-яких активів від сторонніх юридичних і фізичних осіб;

– внесків засновників і учасників понад розмір статутного капіталу при відсутності рішення про його збільшення і перереєстрацію.

Резервний капітал формується на підприємствахза рахунок чистого нерозподіленого прибутку на умовах, зафіксованих в установчих документах. Ці кошти використовуються в тому випадку, якщо необхідні витрати не окупаються наявним нерозподіленим прибутком (наприклад, на виплату дивідендів за привілейованими акціями), а також на покриття різниці між номінальною і продажною ціною випущених акцій. За рахунок резервного капіталу підприємство може покрити збитки від своєї господарської діяльності, а також збільшити статутний капітал.

Нерозподілений прибуток – це залишок отриманого підприємством прибутку, не витраченого за відповідними напрямками на дату складання звіту.

Неоплачений капітал – це сума заборгованості власників (акціонерів, учасників) господарського товариства будь-якого типу за внесками у статутний капітал. Ця сума розраховується при визначенні підсумку власного капіталу; її динаміка характеризує покриття статутного капіталу підприємства реальними фінансовими ресурсами, що надійшли від власників.

Вилучений капітал – це елемент власного капіталу, що формується при зменшенні господарським товариством свого статутного капіталу і містить у собі собівартість акцій власної емісії чи паїв, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.