ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Витоки й основні віхи становлення освіти й вищої школи у світі і в Україні.

Києво-Могилянська академія — визначний освітньо-куль­турний центр України.

Особливості розвитку вищих навчальних закладів Украї­ни в XX — на початку XXI століття.

Витоки й основні віхи становлення освіти й вищої школи у світі і в Україні

У 1991 р. український народ отримав історичну можливість свого національного відродження й утвердження у світовому співтоваристві. Це дало поштовх зростанню уваги до спадщини минулого, до набутого століттями духовного багатства.

Кожен народ у своєму історичному розвитку впродовж бага­тьох століть створював і акумулював свій головний капітал — морально-духовні цінності як основу формування культури. Але культура певного народу — не автономне утворення. Вона постає й розвивається як частина загальнолюдської культури. Націо­нальна культура в широкому розумінні формується у тісному взаємозв'язку з культурами інших народів.

Загальновідомо, що період Київської Русі був надзвичайно багатий на розквіт науки, освіти, культури, мистецтва, літератури. Монгольська навала XIII ст. перервала культурний розвій держави, а Західна Європа тим часом продовжувала розвиток мережі навчальних закладів, обігнавши Україну десь майже років на 400.

у XII—XIV ст. у Західній Європі поступово виникають так звані універсальні школи, що збирали молодих людей, які праг­нули здобути знання з багатьох дисциплін, а не лише з вузького ремесла. Для захисту своїх прав учителі й студенти (спудеї) об'єд­нувалися у своєрідні корпорації (цехи). Подібні об'єднання-корпорації поступово переростали в університети і вища освіта в цей час якраз і була представлена класичними середньовічними уні­верситетами. Назва походить від латинського слова universitas, що означає об'єднання, сукупність, корпорація, "середньовічна гільдія", яка об'єднує за прикладом цеху і студентів, і викладачів. Ще одна назва— Alмамater (мати-годувальниця). Керівник уні­верситету "ректор" — начальник цеху.

Прототипами європейських університетів були навчальні за­клади, близькі до вищих, такі як "Атенеум" (в окремих джере­лах "Антенеум") у Стародавньому Римі (II—III ст. н. e.), де ви­вчалися філософія, риторика, архітектура, медицина. Одним з таких освітніх закладів була також відкрита в 425 р. н. є. в Кон­стантинополі вища школа під назвою "Аудиторій".

Дати заснування європейських університетів у різних авторів різні, але найбільш вірогідними є такі: в Італії (Болонья — 1119р., Віченца — 1205 р., Ареццо — 1215 р., Падуя — 1222 р., Неа­поль — 1224 р., Рим — 1303 р.); у Франції (Монпельє — 1180— 1289 рр., Париж — 1215 р., Сорбонна — 1259 р.); у Німеччині (Гейдельберг— 1386 р., Лейпциг— 1409 р., Віттенберг— 1502 р., Кенігсбер — 1544 р.).

До кінця XVI ст. в Європі було 63 університети. Більшість із них мали інтернаціональний характер. Університети* які при­ймали студентів із будь-яких держав, називалися studium generale, а ті, в яких навчалися лише місцеві мешканці, — studium particulate. Останні давали не універсальні, а вузькоспе-щалізовані знання, не мали права присуджувати вчені ступені й не забезпечували привілеїв.

У середині XV ст. в Німеччині виникло книгодрукування, за-початковане німецьким винахідником Йоганном Гутенбергом (1406 1468). Цей факт мав колосальний вплив на розвиток шкільництва й освіти.

Діяльність навчальних закладів Західної Європи була відомою в українських землях. Ці відомості поширювалися через студентів-мандрівників, піснярів та ін. У західноєвропейських уні­верситетах того часу навчалося чимало українців. Так, з Болон­ським університетом пов'язана діяльність українського вченого, першого з відомих докторів медицини Юрія Дрогобича (Котер-мака). У Падуанському університеті у XVII ст. навчалися українці Станіслав Оріховський, Василь Русянович, Яків Сєдовський, Павло Боїм; Іван Курцевич-Булига (товариш і сподвижник гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного), С. Морозенко (згодом полковник і соратник Богдана Хмельницького) та ін. Вихован­цями Краківського університету було багато синів українського народу — Григорій Чуй-Русина, Севастян Клеповик, Симон Пекалід, Касіян Сакович, Петро Могила та ін. Нерідко українці — вихованці західноєвропейських університетів, ставали засновни­ками вищих шкіл в Україні. Усе це мало позитивне значення для зародження й становлення вищої освіти в Україні.

Український народ завжди прагнув до розвитку й піднесення освіти й культури. Поступово, починаючи з XV ст., освіченість Заходу проникає в Україну і набирає сили в братських школах XVI—XVII ст., а потім розквітає у стінах Києво-Могилянської академії. Кінець XVI й початок XVII ст. позначилися пробуджен­ням "сплячого генія" українського народу. Після Брестської унії 1596 р. активізується діяльність братств, що виникали при пра­вославних церквах. Вони не обмежувалися релігійними справа­ми, а вважали своїм основним завданням поширення освіти се­ред українського населення та захист православ'я перед католиц­твом й одночасно захист української нації. При братствах засно­вувалися школи, друкарні, які ставали основними осередками розвою національної культури. Особливо активну роботу прово­дили Віленське (1588), Берестейське (1591), Мінське (1592), Більське (1594), Могилівське (1597), Луцьке (1597), Київське (1615)братства.

Князь Костянтин Острозький у 1576 р. у місті Острозі засну­вав вищу школу — Острозьку греко-слов'яно-латинську колегію, що в історію шкільництва України увійшла як Острозька акаде­мія. За декілька десятків років функціонування академія підго­тувала 500 випускників, багато з яких стали організаторами й реорганізаторами вже існуючих шкіл, відігравши таким чином чималу роль у поширенні освіти серед українського та інших на родів. Острозька академія була не лише навчальним і науковим закладом, а й літературним та книговидавничим центром. Тут побачило світ перше повне кириличне видання Святого письма — знаменита Острозька Біблія (1581 р.). Тривалий час точилася дискусія щодо статусу Острозької академії: чи можна називати її вищою? Професор А.М. Алексюк вважає, що розглядати це пи­тання необхідно з урахуванням історичного періоду її існування. На той час, порівняно з іншими школами, Острозька академія стояла вище. Проте донині це питання залишається відкритим. Дослідники історії розвитку освіти ще на початку 70-х років XX ст. висловлювали припущення, що школи "вищого типу" існували ще за часів Київської Русі. Є також думка, що перша вища школа в Києві була заснована 1037 р. у храмі Святої Софії. Вона готувала кадри "вищого духовенства і феодальної знаті". Частина дослідників схильна залишатися на позиції, згідно з якою першим вищим навчальним закладом на терені східного слов'янства була Києво-Могилянська академія.

В Острозькій академії навчали учнів усіх предметів "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифме­тика, геометрія, музика, астрономія). Тут вивчали дисципліни, пов'язані з медициною, філософією, богослов'ям та ін. Для ви­кладацької роботи в академії запрошували вчених із західноєвро­пейських університетів. Зокрема, в Острозькій академії працю­вали Герасим Смотрицький (перша половина XVI ст. — жовтень 1594 р.) — перший ректор академії, автор полемічного трактату "Ключ царства небесного" Дамін (світське ім'я Дем'ян) Наливай­ко (друга половина XVI ст. — 1627 р.) — український церковний і культурний діяч, письменник, перекладач; Мелетій (Максим) Смотрицький (1578—1634) — відомий український письменник і громадський діяч, доктор медицини, єпископ, ректор Київсь­кої братської школи, проповідник; Ян Лятос — професор Краків­ського університету, математик, астролог, доктор медицини і філософії; Іова (Іван) Княгининський (бл. 1550—1621) — україн­ський церковно-освітній діяч, письменник-полеміст та багато інших. Серед вихованців академії був і майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Після смерті князя К. Острозького (1608 р.) розпочався про­цес занепаду Острозької академії, і в 1624 р. вона припинила існу­вання, оскільки внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич відкрила на її базі єзуїтську колегію.

З відродженням незалежної Української держави Острозька академія як вищий навчальний заклад розпочала нову сторінку в історії вищої школи нашої держави.

Україна за географічним положенням належить до європейсь­ких країн, тому розвиток культури в Європі XV—XVI ст., коли відбувалося повернення до кращих традицій античного мистец­тва і літератури, що згодом дістав назву Ренесанс, або Відроджен­ня, справив благодатний вплив на культуру українського наро­ду. У межах загальнокультурного процесу європейських країн розвивалися письменство, шкільництво, почала складатися сис­тема освіти: монастирські школи, школи при соборах та універ­ситети.

Орієнтиром були країни Західної Європи. Йшлося не лише про розширення загальноосвітніх шкіл різних рівнів, а передусім про становлення університетської освіти.

У 1750 р. у Глухові за підтримки імператриці Росії Єлизаве­ти Петрівни було обрано останнього гетьмана України — Кирила Розумовського. Перед цим він здобув вищу освіту в університе­тах Західної Європи, побував у Франції, Італії, Німеччині. Оче­видно, під впливом побаченого у цих країнах щодо організації освіти у К. Розумовського виникла ідея відкриття Батуринського університету. На той час Батурин був гетьманською столицею України. У 1760 р. була завершена робота над проектом Бату-ринського університету. Ознайомлення з цим документом дає підстави стверджувати, що майбутній університет за структурою і змістом діяльності мав бути прогресивним освітнім закладом. Проте задуми К. Розумовського не справдилися: імператриця своїм указом від 10 листопада 1764 р. скасувала гетьманство в Україні, у 1775 р. було зруйновано Запорозьку Січ, а невдовзі у 1783 р. було введено кріпосне право.

Все ж прагнення українського народу до розвитку освіти не вдавалося знищити. У вересні 1820 р. у Чернігівській губернії було відкрито Ніжинську гімназію вищих наук. Ініціатором ви­никнення цього закладу були Олександр Безбородько (1747 1799) і його родичі. Гімназія вищих наук функціонувала 13 років. Протягом цього часу відбулося вісім випусків. Майже 100 випуск­ників здобули добру освіту. У гімназії навчалися М.В. Гоголь, Є.П. Гребінка, В.М. Забіла, Н.В. Кукольник, український етно­граф О.С. Афанасьєв(Чужбинський), байкар Л.І. Глібов.український етнограф, фольклорист К.М. Сементовський.

З роками імперська влада почала звинувачувати викладачів гімназії у вільнодумстві, що слугувало причиною різних реорга­нізацій Останній випуск гімназистів відбувся у 1837 р. Та й за такий короткий термін існування Ніжинська гімназія вищих наук стала помітним явищем в освітньо-культурному житті ук­раїнського народу.

Важливим етапом у розвитку освіти і культури в Україні було становлення університетів. Найстарішим в Україні є Львівський університет. І хоча немає єдності думок щодо дати заснування цього навчального закладу — 1661 чи 1784 р., все ж більшість дослідників зупиняється на даті 1661 р. Оскільки Львів, як і вся Галичина, був під владою Австрійської імперії, навчання велося німецькою, латинською мовами, а згодом — польською. Проте з роками в університеті почали перемагати українські тенденції. Зокрема, у 1873 р. при Львівському університеті було створено Наукове товариство імені Тараса Шевченка.

Львівський університет відіграв і продовжує відігравати ве­личезну роль у становленні незалежності України, утвердженні національної ідентичності українського народу. Це визнаний науковий центр у західному регіоні нашої держави.

Вихованцями Львівського університету були відомі вчені, громадські діячі, як, наприклад: письменники і літературознавці Михайло Павлик (1853—1915) та Осип Маковей (1864—1925), Олександр Колесса (1867—1945), Яків Головацький (1814— 1888), Василь Щурат (1871 — 1948), відомий учений-етнограф, історик Степан Рудницький (1877—1937), літературознавець Кирило Студинський (1868—1941), філолог, мистецтвознавець Іларіон Студинський (1876—1956) та багато інших.

У 1805 р. розпочалася історія Харківського університету. Це перший університет, який створено на території України, що вхо­дила до складу Росії. Учені — педагоги й випускники універси­тету зробили значний внесок у розвиток освіти і науки в Слобо­жанській Україні, у справу національного відродження країни. У Харківському університеті працювали Олександр Потебня (1835—1891) — український філолог, філософ, етнограф; Петро Гулак-Артемовський (1790-1865) - поет, історик, ректор цьо­го ж університету; фольклорист, етнограф, літературознавець Микола Сумцов (1854-1922); біолог, фізіолог, ембріолог, імуно­лог Ілля Мечніков (1845-1916). З Харківським університетом пов*язані імена його відомих у майбутньому вихованців, зокрема історика і етнографа Миколи Костомарова (1817—1885), пси­холога Дмитра Узнадзе (1886—1950) та багатьох інших.

Відкриття Київського університету відбулося 15 липня 1834 р. Спочатку в університеті функціонував лише філософський фа­культет з історико-філологічним і фізико-математичним від­діленнями. Діяльність Київського університету в центрі Украї­ни стала визначальним етапом у розвитку освіти, науки і куль­тури країни. Першим ректором університету був видатний вчений-природознавець, письменник, фольклорист, історик Михай­ло Максимович (1804—1873). З Київським університетом пов'я­зана діяльність багато відомих вчених, письменників, поетів, громадських діячів, які принесли славу Україні. Це історик, ар­хеолог, етнограф Володимир Антонович (1834—1908); історик Дмитро Багалій (1857—1932); літературознавець, фольклорист, історик, філософ, публіцист, громадський і культурний діяч Ми­хайло Драгоманов (1841 —1895); історик, фольклорист, етнограф Митрофан Довнар-Запольський (1867—1934); український пи­сьменник, театральний і громадський діяч Михайло Старицький (1840—1904); історик Іван Лучицький (1845—1918) та багато інших.

Нині Київський національний університет імені Тараса Шев­ченка є провідним центром розвитку науки і культури в Україні.

У травні 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею засновано Одесь­кий університет, який називався Новоросійським університетом. Ініціатором відкриття Одеського університету були російський педагог і лікар М.І. Пирогов та генерал-губернатор Строганов. Функціонування цього навчального закладу давало можливість молоді Південної України (Таврійського краю) здобувати вищу освіту. Та й взагалі він став центром науки і культури півдня України. Багато вихованців і педагогів Одеського університету стали його окрасою, зробили значний внесок у розвиток вітчиз­няної науки. Передусім це видатний біолог Ілля Мечніков (1845 1916), ім'я якого носить університет з 1945 р.; епідеміолог і мікро­біолог Данило Заболотний (1866—1929); патофізіолог і організа­тор науки Олександр Богомолець (1881 — 1946); хімік Лев Писаржевський (1871—1938) та багато інших. З Одеським університе­том пов'язана наукова діяльність видатних постатей у вітчизня­ній науці: біологів Івана Сеченова і Олександра Ковалевського, хіміка Миколи Чеботарьова, істориків Євгена Щепкіна, Федора Успенського, психолога Миколи Ланге, терапевта

Миколи Стражеска, офтальмолога Володимира Філатова. І на початку XXI ст. Одеський університет імені Іллі Мечнікова залишається центром розвитку освіти і науки у південному регіоні України.

У 1875 р. засновано Чернівецький університет. Буковина, розташована у передгір'ях Карпат, була під протекторатом різних країн — Австрії, Румунії. Лише в 1940 р. ці землі возз'єдналися з Україною. Чернівецький університет був і залишається цент­ром розвитку освіти і науки на Буковині.

Короткий екскурс в історію розвитку освіти і культури в Украї­ні свідчить, що кінець XVIII і все XIX ст. позначилися активним становленням і розвитком наукових і освітніх закладів вищого рівня, які стали центром розвою культури і науки в різних регіо­нах держави. Ними були створені надійні підвалини для нових поступів у царині освіти, науки та культури у XX ст.








Дата добавления: 2016-01-29; просмотров: 1249;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.007 сек.